Висловлювання голови Незалежної міжнародної слідчої комісії ООН викликало болісну реакцію в українському суспільстві. 16 березня в Женеві експерти Комісії презентували доповідь про зібрані свідчення порушень міжнародного права прав людини та міжнародного гуманітарного права упродовж останнього року повномасштабної збройної агресії РФ проти України.
Як наголосили комісари Незалежної міжнародної слідчої комісії ООН, чимало фактів – навмисні вбивства, напади на мирних жителів, незаконні ув’язнення, тортури, зґвалтування, примусове переміщення та депортація дітей – становлять воєнні злочини.
Коли у голови Комісії Еріка Мьосе журналісти уточнили, чи можна вважати наведені факти геноцидом, він відповів, що поки таких доказів не знайшов. Проте питання потребує подальшого розслідування, додав він.
Фраза «доказів геноциду поки не знайдено» очікувано емоційно зачепила. Керівниця Інституту масової інформації Оксана Романюк свій допис у фейсбуці закінчила так: «Не кажіть мені, що геноцид складно довести. Було би бажання побачити».
З іншого боку, Комісія ООН сконцентрувалася на зборі свідчень порушень міжнародного права прав людини та міжнародного гуманітарного права, а на геноцид ці галузі права не розповсюджуються.
Питання принципове та болюче
Найбільш серйозних міжнародних злочинів, так званих «злочинів-звірств» відомо чотири:
- злочин агресії
- воєнні злочини
- злочини проти людяності
- злочин геноциду
Убивство на війні цивільного може кваліфікуватися як воєнний злочин, так само як злочин проти людяності або геноцид.
Якраз останній – злочин геноциду – постав для українців питанням чутливим і принциповим.
Чому саме він?
Своїм баченням з Радіо Свобода поділилася юристка-аналітик Анна Вишнякова. Незалежній міжнародній слідчій комісії ООН вона допомагала зі збором інформації щодо скоєних в Україні звірcтв.
В нашій українській історії був Голодомор. Тому чутливість саме до геноциду виправдана
У професійному бекграунді Анни – робота спеціальним радником з питань ксенофобії міністра закордонних справ України, дослідження питань, які стосуються масових звірств та міжнародного гуманітарного права в Ізраїлі, Гані, Камбоджі.
Наразі юристка сфокусувалась виключно на темі російських злочинів, які пов’язані з пропагандою та підбурюванням до геноциду.
Анна Вишнякова вважає:
– Майже кожна країна, що проходить через збройний конфлікт, наполягає на кваліфікації геноциду.
Коли болить, хочеться щоб цей біль визнали інші, щоб злочинці були покарані. А в нашій українській історії до того ж мала місце така сторінка, як Голодомор. Тому чутливість українців саме до геноциду виправдана.
Злочини проти людяності не менш жахливі за геноцид. Але оскільки в публічному дискурсі саме геноцид сприймається як найвищий, найтяжчий в ієрархії міжнародних злочинів (the crime of all crimes), то, на мою думку, важливо чітко розмежовувати вузько-юридичне та політико-соціальне визначення геноциду.
Великі групи людей страждають однаково в залежності від того, як ці злочини назвуть юристи. Щодо кваліфікації злочину геноциду – це питання наведення доказів, які відповідають чітко визначеним юридичним критеріям, а не ступеню колективного болю.
Про важливість доведення історичної справедливості
Протягом останнього року Голодомор 1932–1933 років визнали геноцидом українського народу Палата представників парламенту Бельгії, Сенат Ірландії, парламент Молдови, Бундестаг Німеччини, Сейм Польщі, Палата депутатів Парламенту та Сенат Парламенту Чеської Республіки, Національні збори Республіки Болгарія, Європейський парламент.
Чому це важливо нині, коли з 24 лютого 2022 року в масштабній війні росіяни щодня нищать десятки, сотні українців? Бо це – питання історичної правди та справедливості. Доказ, що голод як зброю використовував тоталітарний радянський режим.
Сьогоднішній російський тоталітарний режим застосовує проти українців подібні нелюдські методи.
Навіть знищення однієї людини можна кваліфікувати як геноцид
Водночас, кажучи про геноцид як суто юридичний термін, потрібно спиратися на його визначення у Конвенції ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього 1948 року («дії з наміром повністю або частково знищити національну, етнічну, расову чи релігійну групу»), а також доводити низку факторів. Що існував спеціальний намір (його так і йменують «геноцидальним»), що намір був спрямований проти однієї з захищених груп, що дії були націлені на повне або часткове знищення групи.
Кількість жертв – фактор важливий, але при кваліфікації геноциду не основний: навіть знищення однієї людини можна кваліфікувати як геноцид.
Геноцид, на відміну від воєнних злочинів і злочинів проти людяності, може мати місце поза збройним конфліктом.
Дії росіян з явними ознаками злочину геноциду
Примусове переміщення тисяч українських дітей на територію Росії. Мета очевидна – змінити їхню самоідентифікацію, «перевиховати» у росіян
Деякі зі злочинів росіян у війні проти України, що містять явні ознаки геноциду, перелічив у коментарі Радіо Свобода асоційований професор і асоційований декан Школи права Університету КІМЕП з Алмати (Казахстан), автор монографії «The Crime of Aggression in International Criminal Law» Сергій Саяпін.
– Примусове переміщення тисяч українських дітей на територію Росії. Мета очевидна – змінити їхню самоідентифікацію, «перевиховати» у росіян.
Також під визначення геноциду підпадають масовані ракетні удари по енергетичній інфраструктурі України – системі життєзабезпечення, від якої залежить функціонування, наприклад, лікарень або опалення житла. Розрахунок явно був частково знищити українську націю, на те, що літні люди, діти, хворі не витримають холодів.
Висновок про наявність спеціального наміру про повне або часткове знищення етнічної чи національної групи як такої можна зробити іще з декількох обставин. З публічних заяв російських політиків, злочинної поведінки російських військових, зі ставлення з ненавистю до українців значної частини російського суспільства.
Скепсис стосовно шансів у суді домогтися визнання злочинів Росії геноцидом українського народу має британський юрист Філіп Сендс. Він – один із юристів зі світовим іменем, які рік тому ініціювали створення Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України.
Під час BookForum-2022 у Львові в жовтні Сендс висловився:
– Я розумію емоцію української громади. Знайшовся той, хто прагне позбавити вас права на існування. Але якщо ви не доведете це у суді, навіщо витрачати ресурси та енергію? Можна піти швидшим шляхом, а саме довести злочин агресії десятка людей, які запустили абсолютно незаконну війну проти України.
Підбурювання до геноциду
Торік у заяві від 14 квітня Верховна Рада України визнала геноцидом українського народу дії, які починаючи з 24 лютого 2022 року вчиняють Збройні сили Російської Федерації та її політично-військове керівництво.
З-поміж іншого в документі українського парламенту наводяться численні усні та письмові твердження Володимира Путіна про те, що українці не є окремим народом, а становлять частину російського.
Відповідно до норм міжнародного кримінального права, пояснює Анна Вишнякова, підбурювання до геноциду (incitement to genocide) є окремим злочином. Це означає, каже вона, що для доведення цього злочину немає необхідності доказувати, що геноцидальні промови призвели до знищення групи de facto. Злочин підбурювання до геноциду (із нижчим стандартом доведення) закріплений у частині 2 ст. 442 Кримінального кодексу України.
Однак не кожен вислів та прояв мови ненависті, навіть той, що викликає сильні емоції, оцінюється як злочин підбурювання до геноциду. Awful but lawful – так західні юристи кажуть про слова, які жахають, але самі по собі не є злочином.
Анна Вишнякова роз’яснює, чому деякі спічі російських пропагандистів можна кваліфікувати як підбурювання до геноциду, а не тільки як «пропаганду війни»:
– Коли я співпрацювала з Незалежною міжнародною слідчою комісією ООН, то наполягала включити у звіт підбурювання до геноциду, документувати це окремо. Важливо прослідити й довести зв’язок між конкретними висловлюваннями та виникненням такого стану, що призводить до ризику виникнення геноциду.
Приклади Голокосту та Руанди продемонстрували на весь світ роль слів у знищенні захищених Конвенцією груп.
Конвенція про геноцид передбачає насамперед превенцію. Тому й потрібно звертати увагу саме на підбурювання до геноциду
Мову деяких російських пропагандистів навіть у вузькому юридичному розумінні дійсно можна кваліфікувати як підбурювання до геноциду, а не тільки як «пропаганду війни, заклики до знищення цивільних осіб та посягання на територіальну цілісність і недоторканність України».
Конвенція ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього 1948 року передбачає насамперед превенцію. Тому й потрібно звертати увагу саме на підбурювання до геноциду.
Утім шкода, що досі так і не спромоглися дати на сайті www.rada.gov.ua офіційний переклад українською Конвенції про геноцид.
Що являє Незалежна міжнародна слідча комісія ООН?
Її заснувала на виконання резолюції 49/1 від 4 березня 2022 року Рада ООН з прав людини. Мандат Комісії поширюється на розслідування порушень міжнародного права прав людини та міжнародного гуманітарного права та пов’язані з цим злочини в умовах агресії Російської Федерації проти України.
Також Рада ООН з прав людини уповноважила Комісію збирати, узагальнювати, аналізувати докази таких порушень «включно з їх ґендерним виміром, на випадок будь-яких майбутніх судових розглядів».
У складі Комісії – три комісари: Ерік Мьосе (Норвегія), Ясмінка Джумхур (Боснія і Герцеговина), Пабло де Грейф (Колумбія). Вони працюють у координації з Управлінням Верховного комісара ООН з прав людини.
Для проведення розслідувань вони, стверджується у звіті, вісім разів приїздили в Україну, відвідали 56 міст та селищ, провели 610 інтерв’ю особисто та дистанційно; оглянули місця руйнувань, могил, місць ув’язнення і тортур, а також залишки зброї.
Доповіді були представлені Генеральній асамблеї ООН у жовтні 2022 року та у Раді з прав людини ООН – 16 березня 2023 року.
Ознайомитись зі звітом, про який йшлося на пресконференції в Женеві та який не сприйняли в українському суспільстві, можна тут.
