Дивовижна історія зцілення бойового медика із Волині. До війни Олександр працював масажистом, а на передовій рятував побратимів. Торік у травні чоловік і сам був поранений, коли ворог рівняв із землею Тошківку на Луганщині. Лікарі не були впевнені, що із такою кількістю травм їхній колега виживе. Олександру зробили з десяток операцій, чоловік втратив деякі органи. Але не здався.
Олександр Киця – масажист у Волинській лікарні із 25-річним досвідом роботи. Його терапія рятувала багатьох пацієнтів.
Вікторія Мельник, колишня пацієнтка Олександра:
Потрапила в ДТП, Тоді Олександр дуже мені допоміг.
Війна кардинально змінила долю Олександра.
Олександр Киця, бойовий медик:
Був просто робочий день, середа, мені просто вручили повістку, у четвер я був на комісії, а в п’ятницю я вже їхав у навчальний центр.
Олександр Дудар, директор лікарні:
Воювати треба, і воювати треба і на фронті медичному, і на передовій. І з того часу Саша віддавав себе повністю службі в Збройних військах України.
У навчальному центрі Олександр зрозумів, що попередній досвід у медицині доведеться забути. За місяць він здобув кваліфікацію військового лікаря.
Олександр Киця, бойовий медик:
Усе по-новому. Ти мусиш надати першу медичну допомогу не в стерильних умовах, а коли біля тебе все вибухає, летять кулі. Тут сам приймаєш рішення, тут танк стріляє, там кров тече, відірвані кінцівки. Зовсім все по-іншому.
9 травня 2022 року взвод Олександра виїхав у Лисичанськ, а вже за добу ворог завдав нищівного авіаудару. Згодом рашисти взяли в оточення цілу роту. Троє із 5-х медиків були поранені. Олександрові з колегою вдалось вціліти. Із сотнею побратимів вони вийшли з кільця. А наприкінці травня поблизу Тошківки поранило й Сашка.
Олександр Киця, бойовий медик:
Біля мене вибухнули 2 міни. Я відразу перестав рухати ногами. Я себе знеболив – відкрив аптечку, себе знеболив, гукав на допомогу. Але ж так само усвідомлював: по нас працювали міномети й евакуація не приїде, поки не стишаться трошки обстріли. Потім біля мене вибухнула друга міна. Відверто, я думав, що вже я там – це нічого хорошого не віщувало.
Множинне осколкове поранення з ураженням легенів. Також зачепило печінку, нирки, кишківник. Військовий переніс із десяток операцій. Спершу його доправили до Лисичанська, потім у Бахмут, звідти – в Дніпро та Київ. І лише за декілька місяців привезли до Луцька.
Валентин Кухарук, нейрохірург лікарні:
Приїхав надзвичайно виснажений, схудлий, міг тільки трішки сидіти, міг ходити. І тут розпочали реабілітаційно-відновне лікування. Не всі осколки забрано. На грудному відділі хребта поряд, декілька міліметрів від спинного мозку, його вберегло, ще ж великий металічний відламок, але він поки що не загрожує функції життю.
Уже в Луцьку медик частіше вставав із візка, почав більше ходити. І з часом зміг вийти з лікарняної палати до спортзалу.
Ірина Нища, ерготерапевтка:
Олександр прийшов і каже: “Ірино, я хочу ходити, я хочу самообслуговуватися, я хочу бути незалежним від навколишніх.”
Олександр Дудар, директор лікарні:
Для мене і всього колективу він уже герой. Адже пережити такі речі, які він мені розповідав і, власне, знайти в собі сили вийти з того стану, в якому він до нас повернувся, це є непросто.
Безумовно, допомогли тверда віра та готовність іти вперед, каже Олександр.
Олександр Киця, бойовий медик:
Хто б як би за тебе не молився, що б не зробили б з тобою лікарі, поки ти сам не усвідомиш, чому тут треба жити й для кого, то всіх інших – це марні старання. Так, ти виживеш, але далі ти мусиш сам усвідомити, що ти потрібен сім’ї, роботі й іти вперед.
І медик налаштований повернутися до роботи.
