У горнилі війни самовіддано борються за життя кожного бійця українські медики. Робота військових лікарів на передовій відрізняється від цивільних колег. Часто без білих халатів і в незручних умовах. Здебільшого, вони працюють у стабілізаційних пунктах. Там медичний персонал робить неймовірні зусилля, щоби нормалізувати стан поранених перед їхнім відправленням у лікарню.
На одному з таких пунктів побував і наш воєнкор Ігор Левенок. Його репортаж далі.
От коли б ми знали, що то ВОГ, тоді б ми оперували б його в бронику і в касці під халатом, але ми не знали, в нас тоді рентгену не було…
І таке буває. Коли життям ризикує не тільки поранений боєць, а ще й лікарі, які дістають з його тіла нерозірваний боєприпас.
– Так, це ВОГ? Так, це ВОГ. Заберіть хтось це…
Боєць вижив. А теорію і практику українських військових медиків, вочевидь, іще довго будуть вивчати лікарі по всьому світові.
Так, він вижив і воює. Вузька спеціалізація відсутня, тут ти робиш усе…
Це Олексій, старший лейтенант медичної служби, військовий лікар-хірург. Перед великою війною 14 років працював у Запоріжжі у цивільній лікарні. Та 24-го лютого 2022-го доля чоловіка змінилася.
Двадцять другого мене викликали у військкомат, а 24-го я був вже в учебке…
Зараз Олексій оперує бійців в одному зі стабілізаційних пунктів, неподалік від передової на Донеччині. “Стабік” так військові на своєму сленгу називають це місце. Тут важкопоранених реанімують, стабілізують і відправляють далі у шпиталь.
Це іде торакотомія, розріз поміж ребрами, добираємося до серця…
Лікар каже: це одна з найскладніших операцій у медицині. Серце бійця пробите осколком.
У нас немає кардіохірургів, тут тенденція була зашити, і ми його зашивали, як будь-яку кишку…
Та, головне результат: бійця вдалося стабілізувати. І тут, каже лікар, заслуга усіх – лікарів, медсестер і водія медичного “еваку”, який з передової до стабпункту летів швидше за вітер.
Сергій, водій військового евакуаційного реанімобіля:
Така робота собі, надо дуже швидко їздить. Затягую, помагаю, бинтую…
А це пані Тетяна. Учасниця міжнародних змагань з велоспорту. Мати трьох дітей і медсестра. Пішла до війська добровільно.
Тетяна, медична сестра:
Вчора мені одна людина сказала, що не всі воїни можуть бути чоловіками, і не всі чоловіки можуть бути воїнами. Тобто жінок тут також багато, і є в нас жінки, котрі на нулі знаходяться, конкретно там, в окопах.
Медичні курси, трішки знання з психології – у війську згодиться все, каже пані Тетяна.
Ця людина зосереджена на своєму болі, і ніяк не вдається її заспокоїти, і ніяк не може спрацювати анестезія. І тут ти починаєш свої жарти. Людина трішки розвішує вуха і справді виходить зі ступору…
Ігор Левенок, кореспондент:
Робота стабілізаційного пункту триває. Військових сюди привозять не тільки з пораненнями. Люди просто хворіють. Ми тут перебуваємо певний час, вже понад чотири години й, на щастя, тяжких поранених немає. Але так буває не завжди…
Олександра привезли з мінно-вибуховим пораненнями. Легкими. Та дрібні осколки дістати не просто.
Був прихід, так і все. Міномет чи що, там прихід, за приходом…
Режим роботи стабпункту двадцять чотири на сім і тут потрібні робочі руки й особливо фахові медики.
Анестезіологів, лор-лікарів, офтальмологів не вистачає, травматологів не вистачає…
Нині Медичні сили ЗСУ спростили процедуру отримання офіцерських звань для цивільних лікарів і запрошують фахівців стати на захист України.
