(Рубрика «Точка зору»)
В історії Української православної церкви (УПЦ), яка насправді є частиною Російської православної церкви, як видається, настав критичний момент, коли вирішується як саме ця релігійна організація зможе надалі існуватиме в Україні, і чи існуватиме взагалі.
Арешт митрополита Павла, процес передання собору УПЦ (МП) у Хмельницькому до ПЦУ та інші прецеденти – на що це вказує?
Лавра у Києві і Франківщина – це лише початок?
Події кількох останніх днів, схоже, вказують на те, що УПЦ починає «сипатися» на очах.
28 березня в Івано-Франківську храм Різдва Христового, який належав УПЦ, перейшов до Православної церкви України (ПЦУ). У місті й області не залишилося більше храмів УПЦ.
Але для Івано-Франківської області це не дивно. Тут УПЦ не мала сильних позицій. У цій області домінує Українська греко-католицька церква. А в нинішніх умовах широкомасштабної російської агресії, коли УПЦ, фактично, продовжує лишатися на проросійських позиціях, жителі Франківщини вирішили позбавитися цієї релігійної структури. Тому на згадані події в цій області можна, здавалося, й не звертати особливої уваги.
Однак УПЦ починає «сипатися» і в тих регіонах, де вона мала переважаючий вплив.
Почалося виселення структур цієї церкви з Києво-Печерської лаври. Принаймні, звідти виїхав очільник УПЦ митрополит Онуфрій (Березовський) зі своїми службами. Це, до речі, викликало цікаву реакцію московського патріарха Кирила (Гундяєва).
23 березня він надіслав листа єрусалимському патріарху, де, зокрема, були такі слова:
Українська православна церква Московського патріархату увійшла у важкий період гонінь з боку влади та організацій розкольників
«У цей час Українська православна церква Московського патріархату увійшла у важкий період гонінь з боку влади та організацій розкольників, що підтримують владу і направлені на руйнування канонічного Православ‘я в Україні. Яскравим вираженням цього є вигнання блаженнішого Онуфрія, митрополита Київського і всія України, та всіх прибічників канонічного Православ‘я з Києво-Печерської Лаври»
Показово, що патріарх Кирило називає УПЦ церквою Московського патріархату, а самі ж представники УПЦ, посилаючись на рішення собору цієї церкви від 27 травня 2022 року заявляли про свою «самостійність».
Ці заяви певною мірою навіть вплинули на оцінки ситуації деяких представників українського релігієзнавчого експертного середовища. Хоча, насправді, цей собор не вирішив (та й не міг вирішити) питання незалежного статусу УПЦ. Ця церква й далі лишається підпорядкованою Московському патріархату, про що, власне, й сказав прямо патріарх Кирило в листі до патріарха єрусалимського.
І хоча ченці УПЦ не звільнили приміщення Києво-Печерської лаври до 29 березня, як мали зробити у зв’язку із розірванням договору оренди, все ж у їхньому середовищі почалися цікаві процеси. Частина цих ченців виявила бажання перейти до ПЦУ.
29 березня архімандрит Авраамій (Лотиш) заявив про свій перехід до цієї церкви. Одразу ж рішенням предстоятеля ПЦУ митрополита Епіфанія його було призначено тимчасовим виконуючим обов’язки настоятеля монастиря ПЦУ в Києво-Печерській лаврі.
Арешт Павла – сигнал для духовенства УПЦ. Їхня «ера недоторканності» скінчилася.
Чогось подібного раніше не спостерігалося. І це може стати прикладом для духовних осіб УПЦ. Чи не відбудеться щось подібне з братією інших монастирів, які не захочуть мати таких проблем, як ченці Києво-Печерської лаври? Адже підстав для розірвання оренди з багатьма монастирями УПЦ більш, ніж достатньо. На підході, зокрема, Почаївська лавра… І не тільки.
Показово також, що Шевченківський районний суд Києва 2 квітня відправив митрополита Павла (Лебедя), відстороненого настоятеля Києво-Печерської лаври і одного із найбільш впливових ієрархів УПЦ, під цілодобовий домашній арешт на два місяці . Такого теж раніше не було. Донедавна духовні особи УПЦ в нас були «недоторкані». Вони могли «порішати» на свою користь судові справи. І їх (особливо ієрархів) не чіпали – навіть якщо ті здійснювали правопорушення. Принаймні митрополит Павло дозволяв собі таке, що виходило за межі закону. Тепер настав його час.
Арешт цього ієрарха – сигнал для духовенства УПЦ. Їхня «ера недоторканності» скінчилася.
Події у Хмельницькому – поворотний момент?
Загалом неділя 2 квітня стала «чорним днем» для УПЦ.
В інформаційному полі арешт митрополита Павла «затьмарив» події у Покровському соборі УПЦ у Хмельницькому.
Під час недільного богослужіння 2 квітня в цьому храмі був присутній військовослужбовець Артур Ананьєв, який недавно повернувся із Сходу.
Щодо самого інциденту, який стався між ним та служителями храму є дещо відмінні версії, але результатом стало те, що оборонця України побили священнослужителі УПЦ й брутально виштовхали з храму.
Це сталося, коли Ананьєв сказав: «Скільки людей ще має загинути, щоб люди перестали ходити в УПЦ МП»
Священики УПЦ звинуватили Ананьєва в хуліганстві й передали поліції. Однак, побиття військовослужбовця зафіксували на відео, яке вмить «облетіло» соціальні мережі й викликало бурхливу реакцію.
На шосту годину вечора біля Покровського собору Хмельницького почали масово збиратися люди. Вони скандували: «Геть московського попа».
В результаті митрополит хмельницький і старокостянтинівський Антоній (УПЦ) добровільно віддав ключі від собору. Створена комісія описала майно. Відбулося голосування про перехід собору до ПЦУ. А вже ввечері там священики цієї церкви провели богослужіння.
При цьому варто мати на увазі, що місто Хмельницький і Хмельницька область – це регіон, де помітно домінує УПЦ. Також Хмельницька область є батьківщиною покійного митрополита Володимира (Сабодана) – колишнього очільника УПЦ (МП), якого тут дуже шанують.
Й коли в такому регіоні УПЦ втрачає свій соборний храм, то виникає питання, а чи це не «колос на глиняних ногах»?
Події в Хмельницькому для духовенства УПЦ можуть стати серйозним сигналом – не менш серйозним, ніж втрата ними Києво-Печерської лаври. Все таки останнє сталося в результаті діяльності державних органів, тому УПЦ пояснює це «гонінням» з боку чиновників, держави. У Хмельницькому – інакше. Тут державні органи ні до чого. Це – народна ініціатива. І з нею духовенству УПЦ доведеться рахуватися – чим далі, тим більше.
Петро Кралюк – професор, голова Вченої ради Національного університету «Острозька академія»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
