Російські окупаційні сили планують повністю заблокувати до 11 травня рух для цивільних через блокпости Херсону, повідомив 5 травня голова міста Ігор Колихаєв під час ефіру всеукраїнського телемарафону. Через війну евакуюватися з Херсонщини, де стає дедалі гарячіше, дедалі важче, кажуть очевидці. Місцева волонтерка Ірина Саліхова розповіла проєкту Радіо Свобода «Новини Приазов’я», що їй знадобився майже тиждень.
Медикаменти під обстрілами
– Окупація у Херсоні триває вже третій місяць. Волонтерити я почала ще в 2008 році. І з того часу я допомагала і дітям-сиротам, і інтернатним закладам. І коли почалася війна – просто, щоб не збожеволіти, почала допомагати. Зібрала в перші ж дні війни однодумців, які разом зі мною допомагають рятувати зараз жителів Херсону і Херсонської області.
За словами Ірини, найскладнішим під час війни стало доставляти людям ліки.
Люди вмирають. Від грипу може вмерти людина на Херсонщині просто тому, що немає медикаментів
– В нас люди вмирають без медикаментів. Тобто, якщо у мирний час підтримувати життєдіяльність людини з певними хронічними захворюваннями чи вродженими захворюваннями можна було, просто купуючи якісь там елементарні пігулки, інсулін, і підтримувати нормальну життєдіяльність людини, то зараз це все недоступне. І люди вмирають. Ну елементарно від грипу може вмерти людина на Херсонщині просто тому, що немає медикаментів.
Особливо складно, каже вона, доставляти інсуліни – через потребу спеціальних холодових умов.
З деякими населеними пунктами ми взагалі не знаємо, що коїться, просто тому, що там ідуть бої
– До нас не постачається гуманітарна допомога, немає «зелених коридорів» для евакуації населення. І це дуже сильно негативно впливає. Більшість прифронтових населених пунктів усі два місяці відрізані від світла. Там немає мобільного зв’язку, там зазвичай немає водопостачання і досить складно взагалі там виживати. З деякими населеними пунктами ми взагалі не знаємо, що коїться, просто тому, що там ідуть бої і звідти неможливо навіть евакуювати населення.
Завозити медикаменти доводилося під обстрілами, розповідає вона. Волонтерка каже, що зараз російським військовим віддали наказ закрити Херсон на в’їзд і на виїзд, через що понад тиждень немає можливості доставляти медикаменти до Херсону.
«Довоєнного життя не лишилося»
Волонтерка каже, що у Херсоні вже нічого не залишилося від довоєнного життя.
Інколи вони проїжджають повз тебе і наводять на тебе дуло, вони вважають, що це прикольно
– Напруга висить у повітрі так, що можна сокиру вішати, вулицями їздять російські броньовані машини, ходять російські військові з автоматами. Інколи вони проїжджають повз тебе і наводять на тебе дуло, вони вважають, що це прикольно.
Більш того, в темну пору доби ніхто не перебуває на вулиці, хоча комендантська година набагато пізніше починається, ніж темрява. Але щойно починає сідати сонце, місто закривається, торговельні заклади працюють до 14-ї години, дехто – максимум до 15-ї. І такі елементи довоєнного життя почали траплятися на 3-4 дні війни, коли почали відкриватися деякі невеликі кав’ярні, щоб ти міг просто прийти й придбати каву. Зараз у Херсоні неможливе нормальне життя, бо більшість містян втратили свої робочі місця і, на жаль, стоять на межі виживання.
«Жити в таких умовах просто небезпечно»
За словами Саліхової, ситуація в Херсоні стає дедалі небезпечнішою, особливо для журналістів, активістів і волонтерів.
– Були різні ситуації, коли зникали волонтери, коли зникали журналісти, коли російські військові приходили в гуманітарні штаби на кшталт нашого і потім проголошували, що тут був штаб «нациків», що начебто тут якісь неправомірні речі робилися, і потім ми отримали інформацію про те, що окупаційні війська отримали списки Національної спілки журналістів України, а я є членкинею цієї організації. І перші ще днів 10 війни ми прожили в себе вдома за адресою прописки, а після цього вже почали шифруватися, їздити по чужих квартирах, щоб нас було важче знайти.
Але ухвалити остаточне рішення про виїзд з окупованого регіону підштовхнуло інше.
Після проведення «референдуму» умови будуть ще більш жорсткіші. Це буде вже поліцейська територія
– Коли вже оголосили інформацію з датою «референдуму» і про те, що тут хочуть ввести рублеву зону, то ми зрозуміли, що нам в таких умовах жити просто небезпечно, бо після проведення «референдуму» умови будуть ще більш жорсткіші. Це буде вже поліцейська територія. Зараз вже є інформація, що «референдуму» не буде, що окупаційні війська просто намагаються «приєднати» Херсон до Криму і зробити ще просто як якийсь «херсонський район Криму».
Вона зазначила, що херсонці, як і жителі всієї області, все ще виходять на проукраїнські мітинги. Щоправда, останнього разу під час розгону такого мітингу російськими військовими дуже постраждали 4 людини.
– У жінки – розрив легенів, опіки, кульові поранення. І взагалі це все неприємно для містян. Але херсонці, як ви бачите, не бояться ані автоматних черг, ані гранат, вони виходять і проявляють свою проукраїнську позицію. Тому ні про який «референдум» навіть мови бути не може.
«Застрягли між блокпостами»
Рішення про виїзд ухвалювали швидко, каже Ірина.
О 4-й ранку, ще до закінчення комендантської години, ми виїхали з дому, ризикуючи бути обстріляними
– Ми не придумували, як ми будемо далі жити і що з собою брати, бо треба було швидко вирішувати питання. О 4-й ранку, ще до закінчення комендантської години, ми виїхали з дому, ризикуючи бути обстріляними, але для того, щоб якомога раніше опинитися на трасі. О 5-й годині ранку ми пройшли перший блокпост з Херсону і о 7:30 ми під’їхали до блокпосту перед Снігурівкою, тоді ще ми не знали, що перекриють Херсон і Херсонську область на в’їзд і виїзд, і, власне, ми вже перебували на території Миколаївської області і застрягли там між 3-м і 4-м блокпостами.
Першу добу, каже вона, довелося просто стояти на трасі.
Нас просто не випустили на першому ж блокпосту
– На другий день нам повідомили, що є виїзд через Давидів Брід, і люди реально виїжджали з Херсону в цей день. А через те, що ми перебували не в Херсоні, а вже на території Миколаївської області, ми намагались прорватися через Давидів Брід, але нас просто не випустили на першому ж блокпосту. Таким чином ми залишились неподалік селища Лиманець, Галаганівка, Єлизаветівка, і провели там три доби.
За її словами, «люди там живуть в страшних умовах».
– Постачання якогось там немає, світла і питної води там немає, і взагалі водопостачання, мобільного зв’язку немає. І місцеві жителі нам просто пропонували, що досить там спати в машинах, йдіть вже якось до нас у дім. І ми ночували одну ніч у кімнаті, я, мій чоловік і ще 10 людей. Постелили нам на підлозі, на ліжках і просто приймали так людей. Тих, хто намагався евакуюватись на свій страх і ризик.
Наступного дня волонтерка з чоловіком та інші люди, що намагалися евакуюватися, знову приїхали на трасу і стали на блокпосту перед Снігурівкою.
– Простояли там цілий день, і потім нам окупанти сказали: «Якщо ви до 18:00 не приберете машини з траси, ми вас просто почнемо розстрілювати». І місцеві жителі нас, знову ж таки, прихистили на ніч. А на ранок нам місцеві жителі розповіли, що можна виїхати полями, якось об’їхати ті блокпости. Ми розуміли, що поля заміновані, але з кількох тисяч машин, які стояли, намагались ці 3 дні виїхати, залишилося нас у колоні 7 автомобілів, і ми вирішили спробувати прорватися.
Далі шлях евакуації ускладнювали ще й погодні умови.
Потрапили в колії, «протоптані» танками, там ледь не залишили половину машини своєї, і нас оточили автоматники
– Був дощ, дороги були розмиті. І ми їхали дорогами, які там по полях прокладені, ми грузли в багні, виїхали в якийсь момент на установку «Град». Там почали бігати навколо неї ті російські солдати, і ми розвернули машину, поїхали в іншому напрямку. Потім потрапили в колії, «протоптані» танками, там ледь не залишили половину машини своєї, і нас оточили автоматники. Ми їхали вздовж залізничної колії – і до нас на зустріч виїхав КамАЗ з автоматниками, і ззаду нашу колону підпер теж такий КамАЗ. Вони запитали, що ми тут робимо, і взагалі цивільним тут не місце, і цивільні машини тут не їздять.
Вона згадує, як дорогою птахи сідали на землю та їх розривало через потрапляння на розтяжки, а на схилах їхні колони машин «супроводжували» снайпери.
«Під конвоєм на допит»
Переїхавши через Бобровий Кут, колона авто, з якими їхала волонтерка, залишилася на ночівлю на так званій «нейтральній території».
Дуже важко описати той стан, коли ти вже думаєш, що ти вирвався, і тебе забирають просто назад
– Місцеві жителі прихистили нас, відкрили двори, щоб ми могли загнати автомобілі і не лишати їх на вулицях, а десь о 6-й ранку до нас з того берега прийшли автоматники і сказали: «Ми передумали, сідайте в машини і їдьте назад». Дуже важко описати той стан, коли ти вже думаєш, що ти вирвався, і тебе забирають просто назад на окуповану територію під воєнним конвоєм.
Після повернення російські військові проводили п’ятигодинний допит і три рази обшукували автомобіль.
– Переривали всю машину, відкривали кожну сумку, телефон, листування, кошик телефону переривали, намагалися тиснути, казали: «Ми знаємо, що у вас в колоні є «щур», ви зливаєте інформацію комусь». Ми кажемо: «А як ми зливаємо інформацію? Ви забрали сімки у нас, тут немає інтернету, зв’язку». Вони кажуть: «Та є методи, ми знаємо, що серед вас «щур».
– Нас оточили автоматники, там, здається, три машини приїхали з озброєними людьми і місцеве населення, тобто ми стояли прямо на вулиці, на проїзній частині – і місцеві жителі, жіночки, бабусі почали виходити і виносити нам їжу – варені яйця, огірки, свіженьке молочко, одна жіночка навіть встигла спекти хліб, поки нас там допитували, і винесла нам свіжоспечений хліб і почали нас просто годувати. Тому що вони бачили, що в нас колона цивільних людей з дітьми.
«Наказу пропускати немає»
Ледь не постріляли один одного у нас на очах, і ми про це дуже сильно переживали. І там військові на нас теж психологічно намагалися тиснути
Після допиту був блокпост у Калінінському, де, за словами Саліхової, сталася сутичка між представниками угруповань «ЛДНР» та військовими з регіонів Росії.
– Вони ледь не постріляли один одного у нас на очах, і ми про це дуже сильно переживали. І там військові на нас теж психологічно намагалися тиснути, розповідати нам про «звірства» нашої армії, про те, що у нас «дуже жорстока армія», що вони – «нацисти», що вони – «нелюди», ну і багато таких речей.
Російських військових херсонці намагалися переконати пропустити колону з цивільними, серед яких були діти та хворі.
– Вони кажуть: «Ну ми б не проти, в нас просто немає такого наказу». І там вже просто у жінок почалася істерика, тому що це було 4,5 доби. Ніхто не розраховував, що нам скільки часу доведеться жити в автомобілях, у нас не було достатньо для цього ані харчів, ані речей, ми всі голодні, брудні і шалено втомлені. І ми просто почали плакати.
Саліхова каже, що російські військові запропонували поселити їх у психоневрологічному диспансері, але дорогою туди через міст інші військові розвернули колону назад. Ранком командир російського батальйону все ж дав дозвіл пропустити колону.
Один із хлопчиків вийшов з машини і йшов попереду колони, щоб бачити ті розтяжки
– Ми просто не вірили цим словам, що нас нарешті реально випустять з окупованої території, ми сіли в машини і поїхали. Доїхали до найближчого села і помітили, що на дорогах розтяжки стоять, ми досить обережно об’їжджали ті розтяжки, всюди нам зустрічались нерозірвані снаряди, ракети якісь стирчать, уламки ракет, досить важкий був шлях. Один із хлопчиків вийшов з машини і йшов попереду колони, щоб бачити ті розтяжки. Але вже почало сідати сонце, і ми боялися, що ми просто залишимося в замінованому полі.
Ночували цього разу херсонці вже на неокупованій території.
– Наступного дня ми прокинулись, трошки поснідали – і виявилось так, що їхати напряму до Миколаєва не можна, бо там ідуть бої або заміновані території, або підірвані мости. І туди просто дістатись неможливо, тож ми через північ Миколаївської області дали отакий крюк великий. Але ми вже проїздили 5 днів, випалили паливо все зі своїх баків автомобільних і тільки десь в районі Вознесенська, чи де, ми знайшли заправку. Ми ледве дотягли до тієї заправки.
Заповнивши баки, колона херсонців вирушила до Одеси.
«Немає можливості допомогти Херсону»
Саліхова каже, що їхала в Одесу з логістичних міркувань, бо сюди зручно звозити медикаменти з усієї України, а також вивозити їх у Херсон.
– Але оце питання, коли закрили на в’їзд і на виїзд Херсон і Херсонську область, воно якраз трапилось в оце вікно подій, от, власне, тому ми і блукали 5 діб, бо був наказ закрити Херсонщину на в’їзд і на виїзд. Коли я приїхала сюди, у нас першу добу був розпач, бо я їхала сюди, щоб звідси, з неокупованої території, волонтерити, допомагати своїй волонтерській ініціативі, яка залишилася вся у Херсоні, постачати медикаменти, можливо, налагодити зв’язки, повернутися у Херсон, щоб допомагати своїм «котикам-патріотикам».
Наразі, зазначає волонтерка, в неї немає можливості конкретно допомогти Херсону.
– Я зустрічаюсь тут з волонтерами, з представниками якихось дипломатичних місій, з міжнародними організаціями, яким розповідаю про ситуацію в Херсоні. Вони збирають запити, запитують, які потреби є у Херсонської області. Тобто, тут я останні кілька днів займаюсь якоюсь дипломатією, але щоб говорити про якусь конкретну допомогу для Херсону – такого не вдається. Але ми продовжуємо закуповувати медикаменти, акумулювати їх на своїх складах для того, щоб як тільки відкриється можливість, возити медикаменти до Херсону.
- Російські військові ввечері 25 квітня захопили будівлю міської ради у Херсоні. Спочатку про це повідомили місцеві ЗМІ, згодом інформацію підтвердив у соціальних мережах голова міської ради Ігор Колихаєв.
- За даними Колихаєва, до будівлі Херсонської міськради увійшли озброєні люди, забрали ключі й змінили охорону на свою. Також відомо, що з будівлі міської ради зняли українську символіку.
- За фактом захоплення будівлі Херсонської міської ради обласна прокуратура порушила кримінальне провадження за статтею про «порушення законів та звичаїв війни».
- 26 квітня російські військові представили своїх окупаційних «керівників» Херсона та області. Так званим «головою обласної адміністрації» оголосили Володимира Сальдо, а «очільником міської» – Олександра Кобця. Про це, зокрема, у своєму зверненні повідомив чинний голова Херсонської обласної військової адміністрації Геннадій Лагута. Він наголосив, що «призначення» російських окупаційних сил є незаконними та нагадав про відповідальність за колабораціонізм.
- Після нового вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року Сальдо опинився серед херсонських колаборантів, увійшовши до так званого «комітету порятунку за мир і порядок». У коментарі «Новинам Приазов’я» Геннадій Лагута повідомив, що зараз з’ясовують, хто такий Олександр Кобець. Єдине, що поки відомо – йому більше ніж 60 років, до 1991 року він жив у Херсоні.
- Міський голова Херсону Ігор Колихаєв у своєму зверненні в соцмережах розповів, що відмовився від співпраці з російськими військовими. Водночас таку пропозицію отримали інші співробітники міськвиконкому.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були під російською окупацією.
Управління Верховного комісара ООН із прав людини змогло підтвердити загибель 3238 і поранення 3397 цивільних людей через повномасштабну війну Росії проти України. Це дані від 24 лютого до півночі 3 травня, повідомили в УВКПЛ ООН. При цьому в організації наголошують, що реальні цифри – значно вищі.
