Російський Чорноморський флот на третину залежить від командирів, пов’язаних з Україною. Такого висновку дійшли журналісти телепроєкту Радіо Свобода Крим.Реалії, проаналізувавши понад сорок основних бойових суден ЧФ РФ.
14 липня 2022 року став одним із найтрагічніших днів у сучасній історії України. 29 людей загинули, понад 200 поранених. Подія сталася у місті Вінниця. Дві російські крилаті ракети «Калібр» вибухнули у центрі міста. Одна потрапила на проїжджу частину, а друга вразила торговельний центр.
За день до цього, 13 липня, дві ракети «Калібр» зруйнували один із цехів Запорізького трансформаторного заводу «Еліз», підприємство цивільного призначення. Тоді постраждали 16 людей. Також на Одещині цього літа російські ракети неодноразово руйнували морську та зернову інфраструктуру.
Усі ці ракетні атаки проводилися силами Чорноморського флоту Росії. Хто віддає ці накази? Хто командири цих кораблів? І чи є серед них українці чи офіцери, які тісно пов’язані з Україною?
Дослідження Крим.Реалії журналісти розпочали з того, що зібрали перелік особового складу Чорноморського флоту. За назвами кораблів шукали їхніх командирів, а вже маючи цю інформацію, шукали зв’язки з Україною. Усі дані заносили в таблицю і формували масив даних для аналізу.
269 суден – стільки плавзасобів на балансі Чорноморського флоту Росії. У відкритих джерелах немає зібраних даних про їхні екіпажі, тому Крим.Реалії виділили найстратегічніші групи кораблів і зосередилися на їхніх командирах.
Почнемо з корабля, який хоч уже й не в строю, але однозначно заслуговує на увагу – це ракетний крейсер та колишній флагман Чорноморського флоту «Москва». Він брав безпосередню участь у морській блокаді українських портів, а також у захопленні острова Зміїний.
Розслідувачі з ресурсу «Проект» встановили, що командир крейсера – капітан 1-го рангу Антон Купрін був уродженцем Севастополя. Після знищення Україною цього корабля російське командування намагалося приховати втрати крейсера та особового складу.
Для цього навіть публікували так звану «відеоконсерву», мовляв, командувач Чорноморського флоту Росії уже після потоплення судна зустрівся з моряками флагмана. Але насправді це відео зняте до ураження корабля, на кадрах журналісти Радіо Свобода впізнали моряка-строковика Сергія Грудініна, який зник після знищення корабля і фізично не міг бути на цій зустрічі на плацу. Не було і жодних публічних та офіційних почестей щодо загибелі корабля, командира і, як стверджує українська розвідка, більшої частини екіпажу.
У складі Чорноморського флоту є п’ять фрегатів, два радянські – «Ладний» і «Пытливый», а також три збудовані вже після нульових років – «Адмирал Эссен», «Адмирал Макаров», «Адмирал Григорович». Кожен із них неодноразово запускав по Україні крилаті ракети «Калібр».
У квітневому звіті 2023 року від американського аналітичного центру ISW говориться, що завдяки безпілотним морським атакам ЗСУ вдалося пошкодити всі три новітні фрегати російського Чорноморського флоту. Але вивести з ладу ці судна не вдалося.
Із 2017-го командир фрегата «Адмирал Макаров» – Григорій Брєєв. Його зв’язок з Україною очевидний. Він родом із Вінницької області, а в селі Бабченці закінчив школу.
Брєєв – випускник Севастопольського Чорноморського військово-морського училища імені Нахімова. Командував українськими корветами «Луцьк» і «Тернопіль».
2022 року Державне бюро розслідувань України оголосило Брєєву підозру в держзраді. А вже 7 серпня 2023 року український суд заочно визнав провину Бреєва і засудив його до 15 років позбавлення волі.
Я також на нього зла, я теж на нього зла, якщо це він
Але Брєєв, швидше за все, вже не командує фрегатом. Першими цю інформацію дізналися журналісти Радіо Свобода з проєкту «В Україні», коли зв’язалися з родичами офіцера.
«Я з ним спілкувалась востаннє 31 січня. Я вітала його з днем народження. За останньою інформацією, він у штабі просто працював, він на кораблі не був. Я також на нього зла, я теж на нього зла, якщо це він», – зазначила журналістам двоюрідна сестра Григорія Брєєва Тетяна Василівна.
Слова сестри, що Бреєв більше не командує фрегатом, підтверджуються й у замітці журналу «Морской сборник» за вересень 2021 року. Командиром Адмірала Макарова там вказаний капітан 2-го рангу з українським прізвищем Романенко. Російський телеведучий Володимир Соловйов у квітні 2023 року побував на цьому фрегаті. Він зустрічався з командиром корабля, але прізвище на кітелі спеціально розмите, імені теж не називає.
«Спочатку був призначений сюди командиром відділення артилерійської дільниці, а потім уже дослужився», – згадує у розмові з російським телеведучим командир корабля «Адмирал Макаров».
48 ракет типу «Калібр» за один раз може запустити 41-а бригада ракетних катерів Чорноморського флоту. До її складу входить два ракетні кораблі ще радянських проєктів на повітряній подушці та шість сучасних кораблів. Малий ракетний корабель «Ингушетия» – один з найновіших російських плавзасобів, спущений на воду у 2019 році.
Того ж 2019 року цей корабель був прийнятий до складу Чорноморського флоту Росії. Його командиром став Олександр Єрмоленко. Йому 39 років, народився та виріс у Севастополі. Дружина – теж українка, родом із Харківської області. «Ингушетия» – корабель проєкту «Буян-М». Пуски «Калібрів» по території України з акваторії Чорного моря неодноразово потрапляли на відео саме з такого типу кораблів.
Ще один корабель проєкту «Буян-М» – «Грайворон». Склад Чорноморського флоту він поповнив у 2021 році. Командиром корабля було призначено капітана 3-го рангу Гліба Козакова. Народився у Білорусі, але до російської анексії Криму проживав у Севастополі. Те, що він – моряк у другому поколінні і родом із Севастополя, сам розповідав російським ЗМІ. Раніше Козаков був активним користувачем соцмереж – зараз же всі його відомі нам профілі закриті.
«Вышний Волочек» – це брат-близнюк двох попередніх кораблів. Через накладені на Росію західні санкції РФ не змогла закупити для судна бажані німецькі двигуни MTU, тому встановила китайські зразки.
Із 2018-го його командир – Денис Сухар. Він – колишній військовослужбовець ВМС України, командував ракетним катером «Прилуки». У 2014 році зрадив присязі і перейшов на бік Росії. Українське Держбюро розслідувань оголосило підозру Денису Сухарю у держзраді. Йому загрожує ув’язнення строком до 15 років.
На особливу увагу заслуговують великі десантні кораблі. На їхньому озброєнні стоять реактивні системи залпового вогню «Град». І саме десантні кораблі килимовими обстрілами з моря накривали завод «Азовсталь», коли там в оточенні ховалися жителі Маріуполя та українські військові.
Одразу чотири командири зі складу 197-ї бригади десантних кораблів мають зв’язки з Україною, крім цього, всіх їх ще й об’єднує історія з вибухами в Бердянську, коли ЗСУ влучними ракетними ударами пошкодили два великі десантні кораблі, а один знищили повністю.
В 20-х числах березня 2022 року у тимчасово окуповане українське місто Бердянськ зайшов великий десантний корабель «Орск». Про цю подію багато російських ЗМІ знімали телесюжети. Цьому кораблю пощастило, він вийшов із порту незадовго до ракетного удару.
Командиром «Орська» на той момент був Олексій Ященко, про це свідчать записи у газеті «Флаг Родины» за лютий 2020 року. Ященко родом із Севастополя, його батько – офіцер-підводник. До 2014 року мав українське громадянство. 2007-го, після закінчення училища, розпочав службу на крейсері «Москва». Одружений, у сім’ї є син та донька.
Один із пошкоджених кораблів у Бердянську ВДК «Новочеркасск». Він також причетний до обстрілу Маріуполя. Командир судна капітан 2-го рангу Юрій Павлов. 2014-го він служив у Військово-морських силах і був помічником командира великого десантного корабля «Костянтин Ольшанський», екіпаж якого у березні 2014-го тримав оборону на озері Донузлав.
У лютому 2023 року СБУ заочно оголосило про підозру в держзраді Юрію Павлову. Також, за інформацією відомства, цей корабель із тих, що перешкоджає вільному судноплавству в акваторії Чорного моря.
Другий пошкоджений корабель у Бердянську – «Цезарь Куников». Командир судна – капітан 3-го рангу Олександр Чирва. Він народився в сім’ї моряка в Севастополі. У 2015 та 2016 роках брав участь у бойових діях біля берегів Сирії. Події 24 березня у Бердянську Чирва не пережив, помер у шпиталі 11 квітня.
Але командування публічно цей факт визнало лише через рік після загибелі коли у Севастополі відкрили пам’ятні дошки на фасаді школи, а також біля Мінної стінки, де швартуються десантні кораблі.
«Три кораблі десантного з’єднання – великий десантний корабель «Саратов», «Цезарь Куников», «Новочеркасск» при виконанні поставленого завдання в порту Бердянськ зазнали ракетної атаки противника. Внаслідок атаки був знищений один десантний корабель, два отримали бойові пошкодження. Сьогодні на заході ми віддаємо їм данину пам’яті й повагу, щоб усі наші послідовники, нащадки пам’ятали про їхній подвиг, пам’ятали про те, що вони зробили», – говорив на церемонії відкриття пам’ятної дошки Фелікс Меньков, командир Кримської військово-морської бази ЧФ РФ.
Знищеним у Бердянську корабелем «Саратов» командував Володимир Хромченков. До анексії Криму він успішно служив у ВМС України та командував середнім десантним кораблем «Кіровоград». У березні 2014-го, будучи заблокованим російськими військами на озері Донузлав, він виходив у прямий ефір програми «Шустер Live».
«Екіпажі кораблів досі чекають від керівництва країни адекватного наказу, що їм робити. Як чинити з тими людьми, які не хочуть продовжувати військову службу у лавах Збройних сил України?» – 21 березня 2014 року у прямому ефірі телефоном говорив Володимир Хромченков.
Деякі ЗМІ повідомляють, що Хромченков помер у шпиталі 16 квітня від отриманих травм внаслідок вибухів у Бердянську. Але офіційного підтвердження цієї інформації немає.
В Криму почала створюватись кримська армія
Цього командира особисто знав колишній речник командування ВМС України Олег Чубук.
«Я знав дуже багатьох командирів кораблів, і він якось не вписувався в їхній загальний стрій, я б його не відніс до плеяди кращих командирів кораблів. Він, скажімо так, і якихось серйозних досягнень у командуванні кораблем не мав. Він був дуже тихеньким, що було нехарактерно. І як бачимо…», – розповів у інтерв’ю Крим.Реалії Олег Чубук, колишній речник командування ВМС України.
Чубук прослужив у Криму близько 30 років, але з російською окупацією півострова кинув все і не зрадив присязі.
Командир – головна фігура на флоті, так завжди казали
Після розпаду Радянського Союзу Україна та Росія Чорноморський флот ділили до 1997 року. Після цього економічні труднощі, дружні відносини двох держав і відсутність стратегії патріотичного виховання призвели до того, що багато військових забули про поняття офіцерської честі. Так вважає Євген Лупаков, один із перших офіцерів, які присягнули на вірність Україні ще 1992 року.
«Міністр оборони Кузьмук, президент Кучма докомандувались до того, що не було чим годувати армію. І вони додумались відмінити екстериторіальний принцип комплектування. Тобто, хлопці зі Львова служать у Львові, а кримські хлопці служать у Криму. Це був великий злочин. У Криму почала створюватись кримська армія. Більше того, Севастопольський військовий морський інститут – викладачі – всі росіяни, колишні радянські офіцери. Про яку виховну роботу можна було говорити?» – зазначив у розмові з Крим.Реалії Євген Лупаков, капітан 1-го рангу у відставці.
Також, на думку Чубука та Лупакова, таку кількість українців у командному складі російського Чорноморського флоту можна пояснити і тим, що Росія цінувала українську освіту і була зацікавлена в українських фахівцях.
«Командир – головна фігура на флоті, так завжди казали. Командира корабля треба виростити – це «штучний продукт». Він має пройти усі ланки, він має мати належну освіту, періодично проходити спеціальні командирські курси, у нього має бути хороший досвід. Наші командири росли, а чому вони росли? Бо в них був досить високий рівень підготовки, ми переходили на натовські стандарти, вони брали участь у багатьох міжнародних навчаннях, ходили у великі походи», – зазначив Олег Чубук.
Ми проаналізували дані понад сорока командирів основних бойових кораблів Чорноморського флоту Росії. По 11-ти прізвищах нам не вдалося встановити біографічних зачіпок, 15 осіб мали зв’язки з Україною до 2014 року і рівно стільки ж жодних зв’язків з Україною не мають. Виходячи з цього, можемо зробити висновок, що бойовий російський флот щонайменше на третину залежить від командирів, які пов’язані з Україною.
