Мене вражає, як багато дорослих українців починають вживати дитячу лексику, реагуючи на небажання Польщі бути втягнутою у війну.
Абсолютно природне небажання. Яке розуміють поляки. Але українці починають проектувати свої бажання на вчинки інших, і з'являється все це – “сикуни”, “зганьбилися” тощо.
Причому поляки не думають, що вони зганьбилися. Адже головне – що думають українці.
Так, ми всі хотіли б, щоб ця війна була не тільки нашою проблемою. Щоб у війну втягнулася Польща, а з нею і НАТО. Це наше природне бажання. Але не більше. І так само природне небажання Польщі бути втягнутою у війну. Цілком раціональна поведінка.
Польща не збила ракету, яка на 39 секунд залетіла в польський повітряний простір. Польща бачила, що ця ракета не становить загрози для Польщі та поляків. Вони чудово розуміли, що ракета має мету в Україні і скоро вона туди повернеться.
І Польща виходила з національних інтересів Польщі, ухвалюючи рішення не збивати ракету. Не з національних інтересів України, хоч як це дивно. А із власних.
Що тримає Польщу від збивання ракети? По-перше, це ризик потенційної ескалації. І так, він може бути невеликим. Він може бути лише 5%, наприклад. Але це не важливо. Якщо ти не маєш війни, то навіть 5% ризику, що вона буде, – це занадто багато.
І уникати війни – це логічно. Це правильно. І Україна б так само поводилася, якби Росія воювала з Білоруссю і випадково ракета залетіла на Рівненщину на 40 секунд. Без війни ми ніколи не пішли б на ризик спровокувати війну. І жодна демократична країна не пішла б.
Тому називати це “боязкістю” – нерозумно. Це вираз раціональної доктрини демократичної країни.
Додатково для поляків збивання ракети над своєю територією – це фінансові витрати, бо ракети коштують грошей. І ризик того, що постраждає хтось на території Польщі, бо збиті уламки ракети могли б впасти на голову якомусь фермерові. І вбити його.
І коли в тебе немає війни, це дуже великий ризик. Не кажучи вже про те, що такий пуск, бойовий пуск призвів би до купи бюрократичної роботи у всіх учасників процесу, і ніхто цього не хоче.
І дивно, що українці часто апелюють до досвіду Ердогана, який не побоявся збити російський літак. Хоча цей приклад взагалі не є релевантним. Ердоган хотів збити цей літак. Дуже сильно хотів. І він просто скористався нагодою.
Ердоган вже перебував у конфлікті з Росією на території Сирії. І тому хотів показати силу. Ердоган – авторитарний лідер, котрим це характерно – мірятися тютюндрами коїться з іншими лідерами. І для нього невеликий ризик війни не був проблемою, а дах НАТО дозволяв йому розуміти, що ризик ескалації обмежений.
Він був готовий його збити, бо хотів показати Путіну силу, бо хотів обмежити діяльність російських військ у Сирії, бо хотів збити цей літак. Польща – країна демократична, і для демократичної країни такі хитрощі не природні.
І ми можемо скільки завгодно розповідати, що такі дії провокують Путіна йти далі і, можливо, це призведе до нападу на Польщу. Це лише екстраполяція наших бажань. Це не доказ для Польщі самостійно ескалювати та підвищувати ризик.
Польща готується до потенційної агресії. Розвиває армію. Збільшує витрати на оборону. Але не хоче робити нічого, щоб підвищувало ризик виникнення цієї війни.
І так, 39 секунд – не причина щось змінювати. І ні, зовсім недоречні маніпулятивні порівняння такої ситуації з варіантом прольоту літаків через Польщу чи атаки углиб території Польщі.
Для поляків цілком зрозуміло, що мета цієї ракети була не в Польщі і що захід ракети на територію Польщі є скоріше технічним збоєм, ніж актом агресії. І доки вони не отримають залізобетонних доказів, що це не так, вони не ескалюватимуть.
Позицію українців продиктовано тим, що ми вже у війні. І нам нема чого втрачати. Війна вже прийшла до нас. І лише до нас. Ми не захищаємо західний світ, атакують нас і захищаємо себе. Ми не маємо мети врятувати світ. Ми маємо на меті врятувати себе.
І так, для західного світу перемога Путіна є небажаною. Тому вони нам активно допомагають. Але вона небажана тому, що створює в майбутньому потенційні ризики війни з Росією. І було б дуже тупо з їхнього боку ці ризики створювати зараз. Тому що сама допомога Україні втрачає сенс для раціональних інтересів цих країн.
І так, це раціонально та цинічно. Але саме такий світ. І не розуміти цього – дуже дитяча позиція. Як і сподіватися, що хтось вирішить наші проблеми та добровільно візьме цей тягар на себе. Ми це зробили не самі. За нас вибрав Путін. І ми б так само найбільше хотіли б, щоб цього не сталося. І уникали будь-якої ескалації до останнього.
Джерело: Сергій Фурса / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
Блог відбиває виключно думку автора. Редакція не несе відповідальності за зміст та достовірність матеріалів у цьому розділі.
