«Ми ніби зібралися на вулицях нашого міста», – кажуть відвідувачі фотовиставки Bakhmut Before. На ній можна побачити 100 фотографій Бахмута з архівів бахмутян – знятих переважно на камеру телефона ще до повномасштабного російського вторгнення Росії. Організатори хотіли нагадати жителям міста про їхній рідний дім «до», а усім, хто ніколи не був у Бахмуті, – показати, яким він був у мирному житті. До того, як його назва стала відомою у світі – із заголовків новин про російсько-українську війну. Відома, як символ запеклої відсічі, яку чинить України переважаючому за силами агресору.
Проєкт Радіо Свобода «Ти як?» побував на заході та познайомився з авторами фотографій.
У виставковій залі багато обіймів, усмішок і сліз. «Бачите, як бахмутяни раді бачити один одного», – каже ініціатор виставки, волонтер громадської організації «ОСА» Олексій Халтурін.
Він додає: з одного боку, важко проводити цей захід, а з іншого – радий бачити на ньому так багато містян, очима яких кияни можуть споглядати Бахмут на світлинах.
Ідея виставки з’явилася рік тому, коли мені батьки надіслали фотографію нашого зруйнованого будинку
«Ідея виставки з’явилася рік тому, коли мені батьки надіслали фотографію нашого зруйнованого будинку. Я створив телеграм-канал Бахмут Before. Хотів зробити з нього фотоальбом, який більшість бахмутян, на жаль, втратили», – додає Олексій.
Коли він поділився ідеєю організувати виставку, містяни надіслали понад сотню світлин.
Їх розмістили у київському ArtHall D12. Відкриття виставки стало місцем зустрічі своїх: «Бахмутська діаспора приїхала», – жартували поміж собою відвідувачі.
«Можливо, ми не знали один одного в Бахмуті, але, я думаю, тут ми станемо ще ріднішими», – каже співачка колективу «Рапсодія». Разом з колегою вона вперше виконує акустичну версію пісні про Бахмут.
За донат відвідувачі можуть взяти пляшку з останньої врятованої партії ігристого вина з місцевого заводу.
– Скажіть, це з Одеси? – киває у бік столика з вином відвідувачка.
– Ні, це все вироблено в Бахмуті.
– Так це ж не можна пити! – вигукує вона.
«Можливість на дві години повернутися додому»
Анна приїхала на подію із Кракова. Подивитися на власне фото було для неї другорядним: каже, долала шлях, насамперед, щоб побачити своїх. На знімку жінки – Часовоярська гірка у світлі ліхтарів.
«Насправді історія цього фото – дуже смішна: ми з чоловіком порівнювали, як фотографують дванадцяти і тринадцятий iPhone. Мій кадр, зроблений на тринадцятий, був кращим, – розповідає жінка. – Це – зірки на землі. Одне з моїй найулюбленіших місць. В дитинстві мій тато, коли ми з’їжджали з Часовоярської гірки до міста, казав мені, що ліхтарі – це зірки на землі, так я це і запам’ятала».
Цю світлину Анна зробила у листопаді 2021 року, як вона каже, «перед війною». З гірки видно її будівлю, поруч ставок і «новий район»
Це було таке ностальджі для всіх
Жінка говорить, що фотографіями Бахмута містяни обмінюються поміж собою: «Коли всі повиїжджали, виявилося, що фотографій насправді мало. Переважно ніхто не фотографував місто, всі фотографувалися самі. Ми обмінювалися фото: у кого які є. Це було таке ностальджі для всіх».
Поруч світлина, яку зробив чоловік Анни того ж таки довоєнного літа, – подвійна веселка. Цей кадр викликає у неї хвилю спогадів.
«Ми каталися на автівці з дитиною. Вона в нас не засинала у візочку, натомість добре спала в машині. Я була з нею на руках, пішов дощ, і чоловік побачив веселку – кинув машину, мене і реготав, як дитина, коли її фотографував. Тоді цей кадр розлетівся місцевими групами», – згадує переселенка.
Анна і Наталія роблять селфі на тлі фотографії з їхнім будинком.
Ми ніби зібралися на вулицях нашого міста
«Ця виставка – можливість забути про фотографії зруйнованого міста, які ми зараз бачимо, і зануритися у спогади. Ми так трішки зі сльозами стояли біля (фото – ред.) нашого будинку, але інші фотографії викликають приємні спогади. Згадали, яким був день міста, літні вечори з друзями. Тепло і дуже класно від того, що зустріли багато людей, з якими роками не спілкувалися. Ми ніби зібралися на вулицях нашого міста», – каже Анна.
Дідуся вбила ракета, бабуся жива, слава богу
До фотографії з будинком дівчат підходить і бахмутянин Максим. «Справа – наш офіс, там жила моя бабуся з дідусем. Дідуся вбила ракета, бабуся жива, слава богу. Що ще цікавого розказати? – чоловік переводить погляд на сусіднє фото: – Тут ми жили, на Гагаріна, все було добре, але ж уже все».
Бахмутянка Ольга Бережна зараз мешкає у Києві. Жінка знаходить у галереї оригінал своєї світлини – світанку в рідному місті.
Це фото з моєї квартири, якої вже немає
«Це було 11 лютого 2020 року. Я збиралася на роботу, відкрила штори, бо завжди фарбувалася на підвіконні – побачила ось такий краєвид. Це «новий район», як ми його називали, вулиця Леваневського. Це фото з моєї квартири, якої вже немає. Я дуже рада, що воно присутнє тут», – крізь сльози згадує бахмутянка.
Ольга каже, що ця виставка – можливість бодай на дві години повернутися додому, і починає проводити віртуальну екскурсію іншими фотографіями. Про всі місця, зафіксовані на них, говорить у теперішньому часі.
«Це наш парк. З одного боку тут автовокзал, а навпроти – залізничний. Тобто коли ти йдеш до потяга чи автобуса, рухаєшся такою красивою дорогою. А це наша центральна набережна: тут кафе, літня тераса. Наше місто називається містом троянд, вони ростуть всюди! Ось це – район, який називається «Самальот», трохи далі є фото цього самого літака, який дав назву місцевості. Ось ще одна наша знаменитість – центральна вулиця. Місцеві називають її «Топталівка» або «Топалка»: тут завжди відбувається багато зустрічей».
Ольга знаходить ще одну свою фотографію – осіннє місто, яскраво синє небо, на якому видніється подвійна веселка.
Ми розуміємо, що більше цього не побачимо
«Ми прийшли, якщо чесно, спочатку із сумними емоціями, а потім почали бачити своїх односельців. Ми опинилися ніби на випускному, коли не бачились десять років. Спогади дуже дуже тішать серце, тому що ми розуміємо, що більше цього не побачимо», – додає бахмутянка.
Виставка розташована у Києві на вулиці Десятинній, 12. Сьогодні, 19 квітня, у день її закриття, тут відбудеться аукціон – збиратимуть кошти на три автівки для українських військових.
Один з лотів – картина Анни Харченко «Запах вулиць». Вона – «про миті, які обов’язково повторяться, про запах, що знову заповнить повітря, і про дім, куди можна буде повернутись. Знову і знову», – пише в описі авторка.
