Польща – єдина країна, яка після холодної війни висловилась “за” розміщення ядерної зброї.
Днями президент Анджей Дуда заявив про готовність розмістити у Польщі американську ядерну зброю. За його словами, така перспектива вже давно є темою переговорів Варшави з Вашингтоном. “Телеграф” пояснює, чи можливо це.
Два варіанти для Польщі
Польща є єдиною країною НАТО, яка після “холодної війни” висловила інтерес до приєднання до домовленостей щодо розподілу ядерної зброї.
“Включення Польщі до цієї співпраці було б дуже помітним політичним сигналом членів Альянсу щодо Росії. Ядерна зброя поки ще не розміщена на території жодної з країн східного флангу”— йдеться в одному зі звітів Польського інституту міжнародних справ.
За даними аналітиків, розглядали два варіанти, як Польща може долучитися. Перший — пряме розміщення на території країни американської ядерної зброї, а також наявність засобів, адаптованих до її транспортування. Більш обмежений варіант включає участь поляків шляхом сертифікації польських літаків F-35A на носіння ядерних бомб.
Перші новітні винищувачі мають бути поставлені Варшаві на рубежі 2025-2026 років. І саме вони найбільш адаптовані до перенесення останньої модифікації американських бомб B61-12.
“Літакам F-35, які б вилітали з Польщі з ядерними бомбами, не потрібно було б додатково дозаправлятися в повітрі чи на землі, щоб досягти своїх цілей у Росії… Таким чином, вони могли б почати контратаку легше, швидше і з меншим ризиком попередити Росію про майбутню операцію, аніж літаки, що вилітають із віддалених країн, які зараз беруть участь у домовленостях щодо розподілу ядерної зброї”, — йшлося у звіті наприкінці минулого року.
Аби тримати бомби чимдалі від східних кордонів, експерти пропонували варіант їхнього розміщення на майбутніх польських базах F-35 у західній (місто Свідвин) або центральній (місто Ласьк) частині Польщі. Проте, принаймні минулого року, союзники Польщі по НАТО вважали сертифікацію F-35 більш прийнятним і легшим для реалізації рішенням, зазначав аналітик Артур Качпржик.
“Нема підстав вважати, що Росія відповість на розміщення американських ядерних бомб у Польщі, атакуючи їх, якщо вона не зробила цього проти американських бомб, розміщених у Європі, або ядерних сил великої дальності країн НАТО. Радянський Союз, своєю чергою, допускав присутність у Європі набагато більшої кількості ядерної зброї США, аніж сьогодні, включаючи ракети середньої дальності, здатні вражати радянську територію”, — резонні тези, які наводять польські фахівці.
Деякі критики польського прагнення посилаються на Основоположний акт НАТО-Росія 1997 року, коли союзники по Альянсу підтверджували, що не мають намірів, планів або причин для розгортання ядерної зброї на території нових держав-членів. І хоча Москва сама порушила низку положень акту, канцлер Німеччини Олаф Шольц 2022 року закликав НАТО дотримуватися цього документу.
У жовтні 2022 року заступник речника Державного департаменту США Ведант Патель, коментуючи наміри Польщі, відкрито заявив: “Сполучені Штати не планують розгортати ядерну зброю на території членів НАТО, які приєдналися до НАТО після 1997 року”. Польща, нагадаємо, стала членом Альянсу 1999-го.
Як в НАТО ухвалюють ядерні рішення
Тягар ухвалення рішень щодо ядерних питань лягає на плечі 31 країни-члена Альянсу, що входять до групи ядерного планування (англ. — Nuclear Planning Group). Єдина країна, яка свого часу вирішила не долучатися до неї – Франція.
“Роль групи полягає в перегляді, а за необхідності – адаптації ядерної політики альянсу в світлі викликів міжнародного середовища. Вона також відповідно коригує процедури планування та консультацій”— зазначають в НАТО.
У польському питанні остаточне слово, природно, за Вашингтоном. І навіть у разі все ж схвального сигналу від США, відповідних політичних і військових рішень (охороняти ці об’єкти мають американські військові), далі будуть потрібні консультації в рамках групи ядерного планування й спільне погодження – навіть для ядерної сертифікації винищувачів F-35A. Тому, ймовірно, найближчим часом якихось зрушень у цьому питанні очікувати не варто; особливо напередодні виборів у США. Та в довгостроковій перспективі таке рішення відкидати не варто.
Водночас у столицях на Заході існують занепокоєння, що будь-які дискусії щодо нового епізоду розміщення американських ядерних бомб можуть зіткнутися з опором організацій, які виступають за ядерне роззброєння. Ядерні питання в Європі загалом є досить чутливими до обговорення та політично делікатними.
Ядерна тематика вже встигла стати приводом для нових суперечок між президентом Польщі Анджеєм Дудою і прем’єр-міністром країни Дональдом Туском.
Навіть якщо Альянсу колись доведеться вдатися до ядерної місії, цьому передусім передуватиме також політичне рішення.
“Якби НАТО мало виконувати ядерну місію під час конфлікту, зброю B-61 мали б перевозити сертифіковані літаки Альянсу, відомі як літаки подвійного призначення, за підтримки звичайних сил з усього Альянсу.
Однак ядерну місію можна розпочати лише після чіткого політичного схвалення групи ядерного планування НАТО та отримання дозволу від президента США та прем’єр-міністра Великої Британії“, — така офіційна позиція Альянсу.
Окрім літаків, для операцій із ядерною зброєю військам знадобиться підтримка підрозділів протиракетної оборони, які б захистили авіабази та місця розташування ядерної зброї США в Європі. Тому питання ядерної оборони має йти лише у тісному зв’язку з розбудовою традиційних збройних сил.
Чому Варшава особливо занепокоєна
Торік Кремль оголосив про розміщення тактичної ядерної зброї в сусідній з Польщею Білорусі. Доволі тривожна інформація на тлі заяв деяких російських публічних діячів на кшталт політолога Сергія Караганова, який за даними росЗМІ, “може впливати на думку секретаря радбезу РФ Патрушева”. Він відкрито закликав превентивно нанести ядерний удар по Польщі, щоб “зламати волю Заходу” і здобути перемогу у війні з Україною.
Не уточнюючи кількість ядерної зброї, в РФ заявили, що залишать за собою контроль над боєголовками в Білорусі. На початку цього року білоруси вперше включили “ядерку” у свою військову доктрину. Перекидання зброї в РБ ознаменувало собою одну з найзахідніших точок розгортання ядерного арсеналу Москви.
Існує думка, що тим самим російський диктатор Володимир Путін переслідує кілька цілей:
— ще більше наблизити Білорусь до російської орбіти та примусу;
— залякати НАТО і в цілому союзників на Заході, аби ті відмовилися від тих чи інших кроків із підтримки України;
— залякуваннями запобігти гіпотетичному прямому конфлікту РФ і НАТО. Росія досі вважає себе слабшою за НАТО й не хоче вступати в пряме зіткнення з Альянсом ані в Україні, ані деінде, тому навмисно підвищує градус напруження.
Ймовірне розгортання або навіть просто заяви про ядерну зброю в Білорусі, “під носом” у НАТО — частина картини, яку намагається вималювати Путін як для Заходу, так і для самих росіян. Згадаймо, як напередодні президентських “виборів” у березні 2024 року диктатор заявив що Росія “технічно готова” до ядерної війни. Його бравади радо підхопили “воєнкори”, підживлюючи сприйняття РФ як “великої ядерної держави”, а Путіна — як сильного лідера, який “тримає у страху колективний Захід”.
До “виборів” заступник голови радбезу РФ Дмитро Мєдвєдв заявляв, що росіяни не допустять власного краху у війні: вибираючи між розвалом Росії і ядерним ударом по “красивих історичних місцях” Києва, Берліна, Лондона, Вашингтона, вибір росіян буде очевидним, казав він.
“Ядерна держава не може програти у війні”, — заявив чиновник у соцмережах, вдавшись до погроз.
До риторики підключилася й Російська православна церква: 2023 року патріарх Кирило заявив, що ядерну зброю у колишньому СРСР створювали за “божим промислом”, що дозволило Росії залишитись вільною та незалежною.
Останній випадок: 22 квітня, через кілька днів після схвалення Конгресом США законопроєкту, що включає потужний пакет підтримки Києва, із новими заявами включився міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров: заявив про те, що підтримка України ключовими державами Заходу “створює ризик ядерної конфронтації”.
На відміну від демократичного світу, де ядерна зброя розглядається як крайня міра, Путін та його однодумці всіляко намагаються нормалізувати серед населення Росії ідею про її використання та свого роду виправдати подібний сценарій.
Ядерна зброя США в Європі: передісторія
Ядерне стримування впродовж 75 років лежить в основі колективної безпеки Північноатлантичного альянсу. Три з 32 країн, що входять у НАТО, мають власні ядерні сили – це Франція, Велика Британія та США. Вашингтон при цьому володіє найбільшим ядерним потенціалом серед союзників.
На додаток до цього американські термоядерні бомби B-61 розташовані на території декількох держав Європи. За деякими даними, в Бельгії, Німеччині, Італії, Нідерландах і Туреччині.
Деякі члени Альянсу роблять свій внесок, надаючи інфраструктуру та літаки, сертифіковані для ядерної місії. Йдеться про повітряні судна подвійного призначення, які щодня виконують звичайні польоти, а за відповідного рішення можуть бути залучені до спецмісій для оперативного розгортання ядерної зброї. Наприклад, саме такі літаки здійснюють задачі з повітряного моніторингу над країнами Балтії.
Усе це можливо завдяки “домовленостям щодо розподілу ядерної зброї” (англ. Nuclear Sharing Arrangements). Вони діють серед союзників по НАТО з початку 1960-х років. Їхніми “передвісниками” були відповідні двосторонні угоди, за якими Штати розміщували ядерну зброю на Європейському континенті ще з середини 1950-х років.
Цей механізм також передував і був частиною дискусій перед укладанням Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, схваленому Генеральною Асамблеєю ООН 12 червня 1968 року і відкритому для підписання того ж року в Москві, Вашингтоні і Лондоні. Радянський Союз у той час вважав, що їм вигідніше, якщо США розгорнуть свою ядерну зброю в Європі, аніж країни Європи розвиватимуть власні ядерні можливості. Тому Кремль не виступив проти домовленостей, що вже існували між країнами НАТО.
На сьогодні ядерні бомби США на території Європи залишаються під опікою та контролем Америки у повній відповідності до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.
Нагадаємо, раніше “Телеграф” розбирався, що потрібно для остаточної руйнації Керченського мосту.
