130 років тому у квітні 1894 року народився радянський керманич Микита Хрущов (1894-1971). А 60 років тому, 14 жовтня 1964 року, його усунули від влади. Цей радянський діяч, серед іншого, відзначився тим, що в 1938-1949 роках керував Україною, а згодом за його участі 70 років тому відбулася передача Криму – зі складу радянської Росії до складу радянської України
Про те, якою мірою він до цього причетний, та інші моменти його біографії «Історична Свобода» говорила з істориком Олегом Бажаном.
– Часто доводилося чути, ніби Хрущов мав українське походження. Микита Сергійович народився в Курській губернії, яка етнічно неоднорідна. На кінець ХІХ століття там 77% населення говорили російською, 22% – українською, 1% – іншими мовами. Але були повіти з українською більшістю, а були майже всуціль російські. Хрущов родом із Дмитрівського повіту, де понад 90% – росіяни. Отже, чи були в його роду українці?
– Певний час сам Микита Хрущов вказував навіть іншу дату свого народження. І в тих чи в інших довідниках писали, що він народився за новим стилем 17 квітня. Але потім віднайшли метрику Ольховської волості Дмитрівського повіту Курської губернії, де чітко вказано, що він народився саме 15 квітня за новим стилем.
У родоводі Микити Хрущова українців напряму не знайдено. Але те, що Курська губернія – це певний кордон і, як ви правильно зауважили, там проживала певна частка українців, то це, звичайно, позначилося на Хрущові. І те, що він свою трудову біографію розпочав в Україні – це також позначилося на його, так би мовити, сентиментах. Бо багато є фотографій, де Хрущов в українській вишиванці.
Також треба зауважити, що друга дружина Микити Сергійовича Ніна Кухарчук – українка родом з Холмщини. Тому дехто навіть таку виводить версію, ніби після Другої світової війни Хрущов ініціював приєднання Холмщини до складу радянської України.
– Та де ж?! Холмщина так і лишилася у складі Польщі.
– Так, але Хрущов дійсно переймався новими територіями, які він хотів би приєднати до радянської України. Зокрема, в 1940 році він хотів доєднати всю Бессарабію, але УРСР дісталася лише Південна Бессарабія.
Щодо Холмщини, то тут, можливо, не тільки сентименти, що дружина звідти родом. У середині 1940-их років розпочалися певні торги щодо кордонів між Польщею та СРСР. Поляки мали все-таки претензії на Львів, тому у відповідь УРСР висувала претензії на Холмщину і Надсяння.
– Білоруський радянський керманич Пантелеймон Пономаренко згадував, як наприкінці 1939 року, коли до СРСР приєднали Західну Україну і Західну Білорусь та проводили між ними кордон, то Хрущов казав, що Брест треба до України приєднати, а не до Білорусі.
– Так-так.
– Але Сталін сказав, що ні.
– Так. Тут така версія, нібито ця болотиста місцевість повинна бути таким собі водорозділом між Київським та Білоруським військовими округами. Але це, звичайно, треба ще досліджувати в архівах Московії.
– Хрущов почав свою трудову кар’єру на Донбасі робітником. А завдяки чому почалася його стрімка партійна більшовицька кар’єра?
– Якщо проаналізувати його біографію, то певну роль тут зіграв Лазар Каганович, з яким він познайомився ще під час роботи в Юзівці, теперішньому Донецьку. Невдовзі він витягнув Хрущова на посаду заступника завідувача організаційно-розподільчим відділом ЦК КП(б)У. Це було у 1928 році.
– А ким тоді був Каганович?
– Каганович тоді був першим секретарем ЦК КП(б)У, саме в період українізації 1925-1928 років. І не без його допомоги Хрущов став завідувачем організаційним відділом київського окружкому КПУ.
Каганович вплинув досить позитивно на політичну кар’єру Хрущова.
Зрештою, коли Каганович залишив пости першого секретаря Московського міськкому і обкому, то на ці посади висунули Хрущова.
Також карколомний злет Хрущова зумовлений тим, що в 1930-их роках він продемонстрував свою відданість Сталіну. Коли він очолив московський міськком, а згодом і обком партії, то все робив для того, щоб утвердити сталінську диктатуру та розправитися з політичними опонентами вождя.
– Чому Сталін з Москви відправив Хрущова назад в Україну очолювати КП(б)У?
– Партійний стаж Микити Хрущова був пов’язаний з Україною. Він працював у Юзівці, у Харкові, в Києві і знав специфіку республіки. Тому не дивно, що в січні 1938 року Сталін здійснив таку кадрову рокіровку – замість Станіслава Косіора направляє до України Микиту Хрущова. Водночас відбулася і зміна керівництва радянських спецслужб на теренах України.
– Даруйте, це яка вже зміна відбулася?
– Справді, це була чергова зміна.
У 1938–1940 роках в Україні репресували понад 167 тисяч осіб
Великий терор в 1937 році в Україні розпочав Ізраїль Леплевський. Але, не зважаючи на заслуги, Сталін все рівно його усунув і знищив. І тому в одному потязі з Москви до Києва з Микитою Хрущовим їхав новий очільник радянських спецслужб в Україні – Олександр Успенський. І саме вони вдвох продовжували політику терору і чисток на теренах України.
Документи галузевого державного архіві СБУ дають підстави говорити про те, що в 1938 році в Україні репресували понад 106 тисяч осіб. А якщо взяти період до початку радянсько-німецької війни, то в 1938–1940 роках в Україні репресували понад 167 тисяч осіб.
Тобто Хрущов причетний до тих масових політичних репресій і депортації населення з Західної України, яку в 1939 році приєднали до складу УРСР. Хрущов займався не тільки питаннями приєднання західноукраїнських земель,а й депортацією населення Західної України, зокрема осіб польської національності.
– Як Хрущов себе виявив на посаді сталінського сатрапа України? Чим він відрізнявся від своїх попередників, від того ж Косіора?
– Микита Хрущов був хорошим оратором, вмів переконувати партактив. Саме він підписував ті чи інші документи, які надсилалися на адресу Кремля щодо чисток партійного апарату. В 1938 році репресували понад 2 тисячі представників господарського, радянського і партійного апарату.
Хрущов був таким самим служакою, як Косіор чи Каганович, але вмів показати, що він не надто амбіційна «своя людина». Тоді і в подальшому, коли Хрущов повернувся на роботу в Москві, він показував себе як людину недалеку, в якої немає великих амбіцій. Він міг бути навіть клоуном під час застіль. А це подобалося Сталіну.
– А Косіор таким не був?
– Не був.
– Ми вже говорили про те, як Хрущов після смерті Сталіна організував усунення Берії з усіх посад і його ліквідацію. Відтак утворилося колективне керівництво, де Хрущов був не найголовніший. Завдяки чому він переграв своїх товаришів, зробив з них «антипартійну групу», знеславив і відправив на якісь третьорядні посади?
– Дійсно, після смерті Сталіна в СРСР утвердилося колективне керівництво.
І саме Микита Хрущов певний час займав, так би мовити, другу посаду в державі, а першу посаду голови Ради Міністрів займав Георгій Маленков.
Обпершись на партійну номенклатуру, Хрущов зумів переграти Маленкова
Після того, як нейтралізовано Берію, Маленков трішки розслабився і вважав себе головним по «Країні рад». Вважалося, що той, хто стоїть на чолі уряду, є найважливішим. А Хрущов у вересні 1953 року очолив КПРС. Він зумів опертися на партійний апарат у боротьбі з Маленковим. Якщо подивитися і проаналізувати його виступи в 1953-1955 роках, то бачимо, що Хрущов критикував – інколи обережно, інколи відкрито – Маленкова.
Хрущов скористався тим, що Маленков, перебуваючи на посаді глави уряду, вступив у певну суперечку з партійною номенклатурою. Бо він хотів перерозподілити владні функції від Компартії на користь виконкомів. Також він хотів переглянути норми грошових бонусів партійній номенклатурі. Звісно, це було не до вподоби партійцям. Партноменклатура відчувала, що втрачає контроль. Тому, обпершись на цю номенклатуру, Хрущов зумів переграти Маленкова, закинути йому помилки в реорганізації сільського господарства. В 1955 році Маленкова усунули з посади глави уряду і призначили міністром електрифікації.
– «Антипартійна група» – це вже 1957 рік.
– Так. Тобто він зумів з кожним зі своїх політичних опонентів розправитися, так би мовити, почергово.
Дійсно, в 1957 році була спроба усунути Хрущова від влади. Але треба зазначити, що тоді у нього були віддані соратники. Передусім, це глава КДБ Іван Сєров, з яким Хрущов працював ще в Україні та висунув на цю посаду.
Також він заручився підтримкою міністра оборони Георгія Жукова. Саме вони допомогли Хрущову нейтралізувати так звану «антипартійну групу».
– Тобто Хрущов у боротьбі за владу сперся на силовиків?
– Так, на силовиків. Саме літаками військової авіації привезли до Москви лояльних Хрущову членів ЦК КПРС, які переломали ситуацію на його користь.
Якщо ми перекинемо місток від 1957-го до 1964 року, коли Хрущова усунули, то він уже не мав таких відданих соратників. Бо як Хрущов «віддячив» за підтримку Жукову, Сєрову і Булганіну? Микола Булганін у 1955 році очолив уряд – Раду Міністрів СРСР.
Але у Хрущова було кліше часів Сталіна, який уособлював в собі і партійну, і державну владу. Тому в 1958 році Хрущов захотів, будучи лідером партії, стати керівником уряду і посунув Булганіна – відправив керувати Держбанком СРСР, а потім ще далі – керувати раднаргоспом в одному з регіонів РРФСР.
У тому ж 1957 році Жукова відправили на пенсію, а в 1958-му, фактично, понизили Сєрова – посунули керувати військовою розвідкою.
– КДБ було вище?
– Звичайно, вище. Тому в 1964 році у Хрущова не залишилося відданих соратників, окрім Анастаса Мікояна.
– До 1964 року ще повернемося, а зараз давайте візьмемо 1954 рік, коли Крим зі складу радянської Росії перейшов до складу радянської України. Глава уряду – Маленков, голова президії Верховної Ради СРСР – Ворошилов, а Хрущов очолює Компартію. Чому ж тоді кажуть, що це «Хрущов віддав Крим», якщо на чолі держави стояли Маленков і Ворошилов? Яка була роль Хрущова?
– Про це почали говорити значно пізніше, коли всі негаразди, особливо в російській історіографії, тали перекладати саме на Хрущова. Тому що, як правило, в пам’яті пересічних громадян залишався такий собі образ волюнтариста Хрущова, який, мовляв, напідпитку ухвалив таке рішення.
Та якщо аналізувати документи, то все це було колективним рішенням.
Якщо аналізувати документи, то все це було колективним рішенням
А Хрущов, як партієць, переймався питаннями сільського господарства, бачив ситуацію в Криму, бо часто там відпочивав. Також він мав великі зв’язки з Україною. Тому він, можливо, виступив такою собі «першою скрипкою» в цьому питанні. Але не можна сказати, що на той час він володів такою владою, що його всі слухалися і не могли сказати йому «ні».
– Хрущов себе на посаді керівника радянської держави доволі неоднозначно проявив. При ньому відбулося розвінчання культу особи Сталіна, масове будівництво житла, «кукурудзяна кампанія», Карибська криза… Дуже різнопланові речі відбувалися. Як його політику сприймали громадяни СРСР?
– По-різному. Попервах його реформаторські новації здебільшого підтримували. Але згодом усі недоліки населення України персоніфікуватиме саме з Хрущовим. До речі, це була одна з причин і аргумент, чому найближче оточення наважилося усунути його в 1964 році.
Спираючись на документи архіву СБУ, зазначу, що в 1962–1964 роках (це вже пізній період правління Хрущова) в Україні було поширено близько 6 900 листівок антирадянського змісту. І серед них тисяча стосувалася саме персони Хрущова і його критики.
– І за що критикували?
– Здебільшого, критикували за економічні негаразди.
Дійсно, на початку 1960-их років у СРСР спостерігався економічний спад, валова продукція сільського господарства впала на 10%, виник дефіцит продовольства. На полицях магазинів не стало вершкового масла, цукру, зменшився асортимент хлібобулочних виробів.
До речі, дехто з істориків каже, що можна було ці питання дещо зняти, наситити продовольством магазини. Але з 1963 року вже готувалася певна змова, тому ця продовольча криза була до певної міри штучною.
Як розповідають свідки, після того, як Хрущова зняли, полиці магазинів були наповнені.
– Анекдоти були про Хрущова поширені, як, скажімо, про Брежнєва?
– Хрущова називали «кукурузником». До речі, він про це знав і не дивувався.
– Як Хрущов проґавив змову проти себе? Змову тих, кого він сам підняв на вищі посади?
– У 1964 році Хрущову виповнилося 70 років, і він вже стомився від влади. За тими чи іншими переказами, особливо, якщо опертися на мемуари його сина Сергія, Хрущов знав про те, що змова готується. Скоріш за все, коли йому розповіли про це, то він,мабуть, вважав, що ні Леонід Брежнєв, ні інші, хто входив до ядра цієї політичної змови, не наважиться, що вони слабкодухі.
В історіографії досі триває дискусія: а хто ж, власне, організатор змови? Тому що існувало ніби як два центри: старий – це Леонід Брежнєв, Микола Підгордний, Михайло Суслов; і молодий – це Олександр Шелепін та Володимир Семичасний.
– Семичасний – очолював КДБ.
– Так. І на тому, що змову треба реалізувати, наполіг саме Семичасний. У відповідальний момент, коли Брежнєв перебував у НДР, Семичасний ультимативно «попрохав» його: або ви прибуваєте, або ми діємо без вас.
Він змінив охорону Хрущова, коли той повернувся до Москви, а головне – записував усі його розмови. Зокрема, КДБ підслухано розмову Хрущова, що він здається і не буде чинити спротив змовникам. Тому швиденько ухвалили рішення, що Хрущов «добровільно», за станом здоров’я, іде на пенсію.
– Як в Україні реагували на усунення Хрущова від влади?
– Нема підстав казати, що було якесь невдоволення. Не забуваймо, що в 1962 році Хрущов розстріляв демонстрацію у Новочеркаську.
На початку 1960-их правлінням Хрущова були невдоволені усі верстви населення: військові – тому що йшло скорочення армії, інтелігенція – бо діставалося за формалізм і абстракціонізм, партійна еліта – бо втомилася від постійних реорганізацій, селяни – бо обмежували ведення підсобних господарств…
– Тобто ніхто особливо не тужив, коли його усунули від влади?
– Так.
