Російські війська пішли у наступ на Донбасі. Лінію оборони ЗСУ у Донецькій області військові РФ намагаються прорвати цілодобово. Водночас українська армія хоче розвинути успіх харківських операцій та взяти під контроль ключову трасу Сватово-Кременна у Луганській області. Що дозволило країні-агресору вперше за кілька місяців активно наступати одразу на кількох напрямках і як важка артилерія української армії стримує техніку противника?
Із заздалегідь визначеного місця, вогонь по окупантах веде самохідна артилерійська установка «Піон». Найпотужніша, що є у ЗСУ на даний момент. Стріляє снарядами калібру 203 міліметри. У напрямку Сватового, на Луганщині російська та українська артилерії працюють цілодобово. Намагаються вразити не лише безпосередньо цілі, а й один одного.
«Нас залучають до стрільби по складах різних. Руйнування мостів. Різної інфраструктури важливої. І саме головне наше завдання – це контрбатарейна боротьба. Цілі всі виявляються за допомогою безпілотних апаратів, які є в нас на озброєнні. Вони виявляють противника на вогневій позиції або в районах зосередження. Може бути здійснена стрільба на ураження. Тобто, якщо ми відразу на вогневій позиції здійснюємо ураження самої гармати чи самохідної гармати. В залежності, що саме перебуває на вогневій. Або стріляємо на заборону дії. Тобто, це коли вони перестають вести вогонь і починають ховатися в районах зосередження – ми їх за допомогою операторів БПЛА проводимо і там вже починаємо стрільбу на ураження, тобто знищення всієї техніки та по максимуму живої сили, хто не сховався. У нас дуже точні стволи. Кажуть, що це від корабельної гармати. Сам ствол», – пояснює командир артилерійської батареї ЗСУ Богдан.
«Якщо брати оцю систему – це найкраще, що в нас є. Стріляє точно. Є свої недоліки. Але в деяких випадках вона переважає навіть західні європейські зразки. Дальність стрільби, точність, двигун В-46, турбодизель. Солярка. Вважається багатоцільовою. Швидкість різну показує. Залежить від двигуна. Там по ТТХ 50 чи 55 по-моєму. Свого часу ми більше ніж 60 на ній їздили, по такій грязюці швидко не поїдеш. Дуже заважає. Машина нелегка – 47 тонн», – розповідає артилерист ЗСУ Олександр.
Ця вогнева батарея підтримує наступ ЗСУ на Луганщині. Там зараз тривають важкі бої за контроль, у тому числі вогневий, тобто можливість накривати артилерією, над трасою Сватове-Кремінна. Ця ділянка фронту вже кілька тижнів активна – тепер бої йдуть вже біля самої траси, а російські окупаційні сили намагаються контратакувати.
«Там немає такої сталої лінії розмежування, наприклад, як в Пісках, в районі Донецька. І для нас було стратегічно важливим перерізати одну з найважливіших їхніх логістичних артерій – це Кремінна-Сватове. І взагалі, нам місто Сватове – це таке логістичне серце Луганської області. Воно нам дуже цікаве і ми поступово, по-малесеньку йдемо в тому напрямку. Ворог дуже швидко спохватився і навколо Сватового збудував трьохрівневу ешелоновану оборону. Я особисто, коли дивився фото-, відеоматеріали нашої аеророзвідки, чесно кажучи, я таких оборонних редутів не бачив за весь час російсько-української війни. Вони досить потужно підготувалися», – розповідає голова воєнного відділу фонду «Повернись живим» Андрій Римарук.
Російські війська досить добре укріпили свої позиції на Луганщині. Щоб зруйнувати такі укріплення та допомогти своїй піхоті, українські військові використовують, зокрема, «Піони».
«Наше головне завдання зараз – це подавити. Не те, як знищити, а подавити всі артилерійські системи, які можуть працювати по нашому передньому краю. Всі їхні РСЗО, які будуть перешкоджати руху нашої піхоти. Навіть допомагаємо вражати танки, які стріляють із закритих вогневих позицій і створюємо усі вимоги для наступу для нашої піхоти», – каже командир артилерійської батареї ЗСУ Богдан.
«В обороні було легше, тому що не встигали окопуватись, тому стріляли вони менше. Зараз, коли йде наступ, то частіше прильоти. Недавно заїхали і відразу почали по нас стріляти. Касети по нас не приходять. В основному 150-і калібри. Бувають міномети. Це від того, як близько ми під’їжджаємо. Зазвичай ми одразу їдемо. Тому що калібри, які по нас падають – від осколків воно може врятувати, але коли точне попадання – весь розрахунок ляже. Тому ми або в укриття біжимо, або одразу складаємось, якщо встигаємо і тікаємо, коли приходи з вогневої, ми тоді вже не повертаємось. Комбат шукає інші вогневі, з них вже працюємо. Буває на одній вогневій можемо два тижні працювати. А буває – один день пропрацювали і туди вже починають насипати», – розповідає артилерист ЗСУ Ярослав.
«Піони» в основному працюють на досить великій відстані в порівнянні з іншими САУ і гарматами, що буксируються. Тому можуть дозволити собі довше стріляти з однієї позиції без перекочування, не ризикуючи бути виявленими. Але їх можна знайти за допомогою безпілотників. Для убезпечення роботи артилеристів використовують протидронову зброю. Ефективна дальність такої рушниці – до трьох кілометрів.
«Вона знаходить, в якому квадраті перебуває БПЛА. Навіть якщо його не видно. Він виходить. Радіус дії від центру 30 градусів. Знайшла ціль. Вмикається апаратура. Вмикаємо спочатку режим очікування. Потім загоряється зелений індикатор. Знайшли ціль. Наводимо на цей квадрат, якщо ми його не бачимо і фіксуємо. Чекаємо до 10 хвилин. Якщо найшло контролером – дуже добре. Якщо знайшло дрон, зафіксували його і він поступово знижується», – пояснює військовослужбовець ЗСУ Олександр.
Після години активної стрілянини розрахунок «Піону» переміщається в укриття. Дані аеророзвідки згодом повідомляють чи задані цілі були знищені.
Через дощі будь-який рух техніки вже зараз – дуже ускладнений. Про це пишуть і проросійські джерела в мережі – так пояснюють невдачі в наступі. В останні дні та тижні армія РФ активізувалася на півдні Донецької області – поблизу Вугледару та на сході – у Мар’їнці та поблизу Авдіївки.
«Основне їхнє завдання зараз вийти на максимальну кількість тих стратегічно важливих точок, де би їм була можливість в зимовий період, коли активність стане ще меншою, закріпитися і максимально заглибитися, що для нас буде потім дуже проблематично їх вибивати з цієї місцевості. Це населені пункти, це стратегічні висоти, це якісь стратегічні об’єкти», – каже Андрій Римарук.
З особливою жорстокістю та великими силами армія РФ вже четвертий місяць атакує Бахмут. Намагається взяти місто як з півдня трасою з боку Опитного та Одрадівки, так і з півночі, штурмуючи Соледар. Але поки що максимум що вдалося – зайняти кілька посадок.
«Все знищується. Починаючи від інфраструктури – закінчуючи просто будівлями цивільного населення. Без різниці взагалі – чи присутні військові чи не присутні, але що нас відрізняє від них – вони беруть кількістю, а ми беремо якістю. Дрони майже цілодобово в повітрі. Ми безпосередньо бачимо всі пересування противника. То і піхота, і якесь переміщення, доправка і БК, доправка продовольчих якихось вантажів. Безпосередньо ми все це спостерігаємо, коректуємо артилерію і артилерія безпосередньо в ціль попадає», – каже військовослужбовиця ЗСУ Раїса.
«Злагодження. Зв’язок, взаємодія. Все в нас набагато рівнів більше, ніж у противника. Є досвід. Є і нові люди. Все це передається. Нові люди можуть теж щось привнести. В них не так. В них можуть незалежно від досвіду бійця загнати кудись у піхоту. І там він загине в перший день. А міг би принести якусь користь. Вони цим не користуються, а наша армія користується і це приносить свій результат», – каже військовослужбовець ЗСУ Ян.
«Стратегічного сенсу в цьому абсолютно немає, навіть оперативного сенсу немає. Якщо там навіть буде успіх з точки зору просування на кілька сотень метрів в районі Бахмута, то це не дасть якихось можливостей для росіян змінити оперативну обстановку. Для того, щоби захопити Бахмут і взяти весь цей район, у них очевидно там немає достатніх сил», – пояснює Михайло Самусь, директор New Geopolitics Research Network.
«Наступає там рота під прикриттям декількох одиниць бронетехніки, декількох танків, їх знищує артилерія, буквально проходить декілька годин – по цих самих трупам йде в наступ наступна рота, знов іде техніка в наступ, їх знов знищують. І так відбувається вже декілька тижнів поспіль. Відкриваючи статистику Генерального штабу – дивишся, 500 знищених окупантів, 800, 900. І вони не жаліють цього ресурсу. Вони навпаки намагаються максимально швидко провести ротацію і кидати в бій ще більшу кількість людей», – розповідає Андрій Римарук.
Із 30 жовтня український Генштаб рапортує про значні втрати російської армії. За 6 днів, за даними українських військових, лише загиблих з боку противника – понад чотири з половиною тисячі. Інших джерел для перевірки цієї інформації немає
«Збільшилась кількість мобілізованих, тобто ненавченого особового складу, і відзначаються факти, коли російське командування кидає мобілізованих якраз в першу лінію на штурмові дії, і там, звісно, вони гинуть значними кількостями. Друге – це українська розвідка, українське командування здійснює з використанням високоточних засобів дуже ефективні удари по місцях дислокації особового складу Російської Федерації», – пояснює Михайло Самусь.
За словами президента РФ Володимира Путіна, в Росії мобілізували 318 тисяч осіб, мовляв, за рахунок добровольців перевиконали план і процес мобілізації зупинено. Але відповідний документ ніхто так і не побачив. 49 тисяч, за словами Путіна, вже перебувають у зоні бойових дій. Хоча раніше, міністр оборони Росії Сергій Шойгу, заявляв, що на фронт вже відправили 82 тисячі новоприбулих.
«Взагалі зрозуміло, що підготовка, забезпечення мобілізованих, у лапках, перевершили всі очікування, тобто підготовка практично не ведеться, з забезпеченням проблеми – як може, закриває якась регіональна влада, якісь російські провоєнні волонтери, але, загалом, звичайно, вийшло не те, що очікували росіяни. Вони відмовляються воювати в такій ситуації, коли у них немає нічого, здаються в полон, відступають і так далі. Проте, можна констатувати, що певною мірою саме залучення такої кількості мобілізованих може уповільнити український наступ просто за рахунок щільності противника на фронті», – пояснює аналітик Conflict Intelligence Team Кирило Михайлов.
«Сама мобілізація була покликана, насправді, відновити ту чисельність особового складу, яка була втрачена в першій, скажімо так, частині війни Росії проти України. І, очевидно, поки що це не вдалося, оскільки, якщо б було насичено бойові порядки російських військ, у тому сенсі, які називають 300 тисяч, хтось каже 200, хтось каже 500, але неважливо, тобто кілька сотень тисяч військовослужбовців із бронетехнікою та озброєні, як це має бути за штатом, то це була б величезна сила насправді. Нагадаю, що Росія розпочала свою широкомасштабну операцію 24 лютого зі складом 150-170 тисяч військ і це було помітно. Не відбулося зламу ситуації, тобто Росія не змінила характер бойових дій, вони продовжують стояти в обороні як на Луганському напрямку, так і, звісно, на Херсонському напрямку», – каже Михайло Самусь.
Точні втрати Росії у війні проти України невідомі. Міноборони РФ такі дані не публікує. Влада Великої Британії, наприклад, місяць тому заявляла про 80 тисяч – це і вбиті, і поранені. В українському Генштабі заявляють, що лише вбитих російських військових – понад 75 тисяч.
«Навіть при відсутності броньованої техніки, просто-напросто живою силою йти в постійний наступ. Таким чином постійно, 24 години на добу, тримаючи нас в бойовій готовності №1, ведучи активні бойові дії, вони виснажують і нас. Тому що ми, зі свого боку, теж несемо втрати. І коли на тебе 24/7 ведуться наступальні дії, такий підрозділ може витримати максимум тиждень часу. Тому що ти не можеш 24/7 не спати, не їсти, не відпочивати, а вести виключно бойові дії», – каже Андрій Римарук.
За підрахунками журналістів «Новая газета. Европа», з 21 вересня в Україні загинуло понад 100 російських мобілізованих. Але, швидше за все, втрат серед новобранців набагато більше. Адже про значну кількість смертей повідомляли родичі загиблих. Що цікаво, кожен п’ятий так званий «мобік» із загиблих, помер ще до відправлення на фронт під час мобілізаційної підготовки, зазначає видання. Серед причин загибелі – бійки, вживання алкоголю та наркотиків, самогубства. Ймовірно, з такими темпами втрат, заяви російського керівництва про «припинення мобілізації» – не більше ніж пропаганда.
«Ходять чутки про другу хвилю мобілізації, вони мають добрати до мільйона людей. Але навіть якщо цього зроблено не буде, зрозуміло, що в такій ситуації, коли кількість військ збільшується, відповідно втрати зростуть, а так звана волонтерська, добровільна мобілізація, яка, як каже Шойгу, продовжуватиметься… вона не покривала втрат навіть у тій відносно нечисленній армії, яка воювала до оголошення мобілізації. Відповідно, не можна розраховувати, що втрати вдасться заповнити виключно добровольцями, а це означає, що якісь добори, як мінімум, обов’язково будуть», – вважає Кирило Михайлов.
За словами експертів, чергова хвиля так званої «часткової мобілізації» в Росії буде вже взимку. Щойно у РФ завершиться традиційний осінній призов. З 1 листопада по 31 грудня, згідно з указом Путіна, призвати мають 120 тисяч осіб.
«Стратегічно Росія дійсно хотіла би стабілізувати фронт і виграти трошки часу, а можливо і не трошки, до весни, для того, щоби якраз отой мобілізаційний резерв, який вони загнали до складу збройних сил Росії привести трошки до ладу, створити підрозділи, які дійсно можуть воювати, а не просто виглядати як військові, і для цього дійсно Росії потрібен час. Зараз я можу спрогнозувати, що на херсонському напрямку – правий берег, це лише питання днів або тижнів – це залежить від того, скільки Росія буде намагатися там дійсно утилізувати особовий склад, адже туди можна ще 20 тисяч мобілізованих кинути, і їх треба буде знищувати, тобто це потребуватиме певний час. Далі ситуація буде розвиватися більш динамічно в Луганській області. Все ж таки думаю, що українська армія продовжить наступальні дії в напрямку Сватового, на Донбасі буде продовжуватися дуже жорстка боротьба, росіяни будуть там проводити штурмові дії, українські сили будуть проводити свої контрнаступальні дії», – каже Михайло Самусь.
Кожен день штурму українських позицій на Донбасі обходиться армії Росії у сотні вбитих та десятки одиниць знищеної техніки. У тому числі гинуть ті, хто нещодавно потрапив під часткову мобілізацію. Їх одразу кидають у бій. ЗСУ теж зазнають втрат, але значно менших. Як надовго вистачить російським військовим сил та ресурсів наступати у такому ключі? Точно сказати важко. Але можна констатувати, що на даний момент якихось серйозних успіхів у досягненні своїх цілей армія РФ не досягла.
