Півсотні відомих австрійців закликають владу у Відні замислитися над вступом до НАТО. Однак, на відміну від Фінляндії та Швеції, більшість населення цю ідею не підтримує. Чому?
Ухваливши рішення про вступ до НАТО, Швеція та Фінляндія відмовляються від нейтралітету, що зберігався десятиліттями. В Австрії поки що такий крок виключають. Федеральний канцлер Карл Негаммер вкотре заявив про це у квітні, незадовго до поїздки до Москви, під час якої він намагався переконати президента РФ Володимира Путіна зупинити вторгнення Росії до України. “Австрія була нейтральною, Австрія нейтральна і Австрія залишиться нейтральною”, – наголосив тоді Негаммер.
Проте пізніше, у середині травня, 55 відомих жителів країни знову порушили це питання. У відкритому листі вони закликали федерального президента Австрії Александера Ван дер Беллена провести незалежну перевірку питання відповідності нейтралітету країни до вимог часу. “Пропозиції відмовитися від нейтралітету неодноразово висувалися з різних боків, але результату вони не давали, – каже віденський політолог Гайнц Ґертнер. – Немає жодної великої партії, яка б хотіла цього, і населення цього теж не хоче”.
Карл Негаммер під час візиту до Москви
Регулярні соцопитування свідчать, що понад 75 відсотків австрійців виступають за нейтралітет. Здавалося б, на цьому тему можна було б закрити. І все ж таки залишається питання, чому нейтралітет Австрії виглядає таким непохитним, особливо якщо врахувати, що Відень проводить більш активну зовнішню політику, ніж Швеція, Фінляндія або навіть Швейцарія.
Чому Австрія зберігає нейтралітет?
Протягом століть Австрія була могутньою державою, яка призначала імператора Священної Римської імперії і була будь-якою, але тільки не нейтральною. Пізніше, у ХІХ столітті, сформувалася Австрійська монархія, яка у 1867 році стала двоєдиною Австро-Угорщиною, що охоплювала більшу частину Балкан і доходила до території нинішньої України.
Після поразки у Першій світовій війні за умовами Сен-Жерменського мирного договору територія Австрії була урізана приблизно до її нинішніх кордонів. Нейтральною, однак, країна стала лише через десять років після поразки у Другій світовій війні – 26 жовтня 1955 року за Австрійським державним договором.
На той час Австрія, як і Німеччина, була окупована чотирма державами-переможницями у Другій світовій війні – СРСР, США, Великобританією та Францією. “Нейтралітет був для Австрії єдиним способом добитися виведення союзних військ, – пояснює Ґертнер. – На той час Австрії навіть погрожували поділом, подібно до того, як це сталося з Німеччиною. Такій небезпеці вдалося запобігти завдяки консенсусу держав-переможниць – особливо Радянського Союзу та США – щодо нейтралітету Австрії”.
Наскільки нейтральна Австрія насправді?
Хоча Радянський Союз на той час погодився на нейтралітет Австрії, немає сумнівів, що ця країна поділяє культурні цінності Заходу, пов’язані з демократією та вільним ринком. Про це говорить і той факт, що 1961 року Австрія стала державою-засновницею Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР).
Штаб-квартира МАГАТЕ у Відні
Водночас, починаючи з 1960-х років столиця Австрії Відень стає штаб-квартирою кількох важливих міжнародних організацій, які не належали до жодної зі сторін холодної війни, включаючи Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) та Організацію країн-експортерів нафти (ОПЕК), а також низку підрозділів ООН. Бруно Крайський (Bruno Kreisky), канцлер Австрії з 1970 по 1983 рік, вважав це кращою стратегією щодо безпеки, ніж нарощування військового потенціалу країни.
Для політолога Ґертнера у цьому немає суперечності: “Зрештою, йдеться не про нейтральність думки, а про військовий нейтралітет”. Австрійський державний договір виключає, зокрема, три речі: військове втручання у конфлікти в інших країнах, постійне розміщення іноземних військ на території Австрії та вступ до військових союзів.
Проте Радянський Союз, як і Великобританія, тривалий час виступали проти вступу Австрії до Європейського співтовариства – організації-попередниці Європейського Союзу (ЄС). Обґрунтовувалося це пунктом держдоговору, який виключав “союз із Німеччиною” – навіть економічний. Проте незадовго до падіння Берлінського муру Австрія подала заявку на членство, яке і набула у 1995 році.
Нейтралітет Австрії та інших європейських країн
Водночас десятиліття нейтралітету Швеції та Фінляндії були не більше ніж добровільною зовнішньополітичною доктриною. Своєю чергою Австрія та Швейцарія зобов’язані дотримуватися нейтралітету відповідно до договорів, які є для них обов’язковими для виконання згідно з міжнародним правом. Як і для Австрії, нейтралітет Швейцарії є результатом компромісу між великими державами: на Віденському конгресі, що проходив у 1814-15 роках, Франція, Австрія та Пруссія погодилися відмовитися від своїх інтересів на цій території під час створення там нейтральної конфедерації.
Однак між двома альпійськими республіками є і суттєві розбіжності: на відміну від Австрії Швейцарія ніколи не була великою державою. До заснування федеративної держави в 1848 році конфедерація була більш-менш вільним об’єднанням малих суверенних держав.
“Швейцарія зберігає більш пасивний нейтралітет, ніж Австрія, – пояснює Ґертнер. – Наприклад, вона традиційно не приєднується до економічних санкцій, не є членом Євросоюзу і, відповідно, не бере участі у спільній зовнішній політиці та безпеці ЄС. Своєю чергою Австрія набагато активніше, ніж Швейцарія, виступає посередником при врегулюванні міжнародних конфліктів і бере участь у місіях “блакитних шоломів” ООН”.
Так нейтральна Австрія чи ні?
Враховуючи настрої в суспільстві та політичному класі, питання про те, чи повинна Австрія відмовитися від свого нейтралітету, не стоїть, констатує політолог Ґертнер: “Набагато цікавіше було б провести дебати про те, як Австрія інтерпретуватиме свій нейтралітет у майбутньому”.
Джерело: Українська служба DW
Новини від Корреспондент.net в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/korrespondentnet
