Вадим Юник розповів “Телеграфу” про темпи оснащення ЗСУ та протидію росії
Інформація про нарощування в росії виробництва безпілотників привернула до цієї загрози увагу українського експертного середовища, ЗМІ та користувачів соцмереж. Чи готова Україна до цього виклику? Скільки безпілотників потрібно для ЗСУ в першу чергу і чи витримує країна темп оснащення армії технологічними пристроями?
Про це “Телеграф” запитав Вадима Юніка, голову наглядової ради оборонно-технічної компанії FRDM (в минулому — одного з керівників ГО “Аеророзвідка”).
Про паритет із рф у БПЛА
— Наскільки темпи оснащення ЗСУ дронами встигають (випереджають) за росією і чи вдасться Україні швидко досягти паритету у цьому напрямі?
— Нам не паритету з рф по кількості БПЛА треба досягати, а щоб наші темпи оснащення були набагато більшими. Тому що при будь-якому наступі втрати і темпи оснащення набагато більші, аніж при захисті. Не можу сказати конкретні цифри, але ми ще дуже далеко до того, щоб могли забезпечити сильну перевагу над росією.
— Раніше деякі волонтери казали про потребу України в 24 тисячі дронів різних типів. Наскільки такі цифри об’єктивні та відповідають фронтовим реаліям?
— Думаю, в якійсь долі так і є. Знаю, волонтерка Марія Берлінська займалась підрахунками, деякі військові експерти це робили. На мою особисту думку, ця цифра близька до реальності.
— Які типи дронів нам зараз найбільш необхідні?
— Це запитання більше до військового планування і Генштабу. Тільки Валерій Залужний знає, як він хоче робити наступ і як він його реалізує. Бачимо, що вони міняють тактику, і це правильно. ЗСУ намагаються постійно дуже гнучко підходити до наступу.
За типами можна бачити з того, що використовується. Є дуже багато дронів, які швидко розходяться: FPV-дрони і подібні модифікації. Бо це недорога версія точного боєприпасу. Досить точного. Їх, грубо кажучи, повинно бути стільки, скільки патронів. Тобто дуже багато. Для цього має бути постійний потік. Ідеться про одноразові дрони, які можуть знищити броньовану техніку окупантів або їхній склад, укріплення тощо.
Про “декомунізацію” в оборонпромі
— Вчора віцепрем’єр — міністр цифрової трансформації Михайло Федоров, коментуючи успішний удар дронами по Кримському мостуоптимістично зазначав, що БПЛА буде ще більше і часом просто не потрібно публічно говорити про безпілотний потенціал України. Якщо узагальнити без деталей, то наскільки вітчизняний потенціал виробництва БПЛА відповідає воєнним потребам та чи можливі нові “сюрпризи“ з використанням дронів для рф?
— Міністр Федоров проводить колосальну роботу. Обсяги виготовлення дронів збільшились, є різні виробники. Федоров з Мінцифрою допомагають, але є досить багато проблем у виробників, які заважають працювати з розв’язаними руками. Ми кажемо, що дрони — фактично елемент зброї. Але в державі досі не існує повноцінного закону про зброю, а також законодавчого врегулювання, хто може займатися її виробництвом.
Наприклад, я роблю оснащення під кулемет. Можу його виготовити, але у мене нема жодного шансу цей кулемет отримати (щоб я фізично зняв з нього розміри, або щоб міг офіційно поїхати з військовими на випробування тощо). Мають такий доступ тільки державні установи. Той же Укроборонпром може отримати (озброєння, продукцію подвійного призначення. — Авт.), але приватний сектор — ні.
Хоча з початку повномасштабної війни ми бачили, що 90% виробів, які використовували на фронті та знищували окупантів, це те, що було вироблено приватним сектором. На будь-якому рівні — від офіційних товариств (ТОВ) до “гаражів”. Але у таких виробників нема повноцінних прав працювати. Це стосується і виробництва боєприпасів, які дуже необхідні. Адже у ті ж дрони FPV потрібно щось вставляти, аби воно вибухало. Приватний сектор просто не має права виробляти.
Хоча в усьому світі приватний сектор дуже швидко це робить. Такий підхід досі не змінили. Це — такі собі радянські “милиці”, які досі лишилися і дуже заважають. Декомунізацію у цьому секторі потрібно робити дуже сильну. Не достатньо тільки [пам’ятники] Пушкіну знести, потрібно знести також всі залишки радянських законів, щоб нормально розвивати ринок.
Про “золоті” барабани
— Зараз багато активістів, журналістів, волонтерів та військових обурюються тендерами на дороги, “золоті” барабани тощо. Так, представники громадськості аргументують, що замість добудови Музею Голодомору треба було б купити зброю чи дрони. Наскільки об’єктивна і справедлива така критика центральної і місцевої влади?
— Ви перелічили досить різні речі. Музей Голодомору і барабани не можна порівнювати. Треба робити здоровий аналіз закупівель. Деякі речі, навіть якщо вони чимало коштують, треба робити. Бо це робить нас нацією. Маю на увазі націєформуючі речі. Особливо зараз вони дуже важливі, тому що єдність, нація тощо — те, завдяки чому ми взагалі зможемо перемогти. Знаєте, перемагає не завжди зброя. Іноді хоробрість і дух людей допомагають йти до кінця, не опускаючи рук.
Але щодо більшості випадків те, про що ми читаємо, ви — абсолютно праві. З цього просто дивуєшся, як люди можуть взагалі такі суми витрачати, і нема ніякої логіки, навіщо їм зараз це робити. Окрім того, що кум чи сват працює на умовно барабанному заводі і йому треба продати таку кількість барабанів. От вони й вирішили такий тендер провести. Це питання — здебільшого до нації, українців. Це ж не віце-прем’єр Федоров чи особисто президент купує барабани. Це робить конкретний чиновник з адміністрації і у кого є право вирішити та поставити підпис/печатку.
Думаю, державі потрібно перенароджуватися, щоб такі явища йшли геть. Але дуже добре, що про зловживання багато кажуть. У цьому контексті відкритість надзвичайно важлива. Вдячний журналістам, що вони такі речі шукають, показують, говорять про них. На це потрібно сильно реагувати, щоб чиновник зрозумів, що на нього дивляться крізь лупу і всі бачать його рухи.
