Будь-яка військова операція, а тим більше – будь-яка війна, повинна мати ціль. Перемогти? Так! Але варто тоді і для себе, і для країни визначити: а що називати перемогою? До якої межі давити, йти вперед, проводити бойові дії, не погоджуючись на перемовини. А де – зрозуміти, що цілі досягнуті, і можна поговорити про умови перемир’я і репарацій. Чому Штати досі цього не визначили – пояснює генерал Ходжес.
Бен Ходжес, командувач армії США у Європі (2014-2018):
Я думаю, тут психологічний момент. Політики і досі не можуть уявити, що маленька Україна здатна перемогти велику росію. І це показує нерозуміння того, що відбувається на полі бою. По-друге… Думаю, що американська адміністрація не готова до результату – якщо Україна таки перемагає росію. Що політики розгублені, мовляв, а що тоді станеться? Що буде далі? Тому і не кажуть дослівно – “ми ХОЧЕМО, щоб Україна повністю перемогла“. І третє… Думаю, Китай серйозно впливає – ймовірно, з Пекіну сказали: ми не хочемо краху російської федерації.
Про це кажуть зараз і дипломати. Мовляв, не дати росії захопити Україну – це одне завдання, із цим впоралися. Прагнути закінчити війну? Так, це потрібно. Але чіткого завдання привести Київ до перемоги над Москвою ніхто у Вашингтоні собі не ставив.
Люк Коффі, радник міністра оборони Великої Британії (2010-2011):
А США взагалі є прихильними до української перемоги? Ми поки прагнемо того, щоб Україна не зазнала поразки, але ми не віддані справі перемоги!!! І бажати треба, щоб Україна виграла, ніж сподіватися, що може росія погодиться здатися. Коли війна триває і починається певна втома, я вже бачив – коли деякі західні політики шукають спосіб припинити боротьбу за будь -яку ціну, навіть якщо українці і не хочуть зупинятися. Навіть тиснуть – “починайте переговори“! І кажуть – може погодитися на особливий статус Криму? Може заморозити все – і нехай Москва контролює Крим? Це створило б проблему для майбутніх поколінь, обернулося б із часом новою кризою.
Без повернення півострову не може бути перемоги – це думка, яку в різних формулюваннях у Вашингтоні висловлюють багато екс-чиновників з “української команди підтримки“. Тому і радять не погоджуватись на перемовини із росією – до моменту, поки щонайменше сухопутний коридор до Криму не буде взятий під контроль ЗСУ. А ще краще, кажуть, починати діалог із Москвою тільки тоді, коли весь півострів буде під контролем Києва. Той самий Бен Ходжес прогнозує – це реально.
Бен Ходжес, командувач армії США у Європі (2014-2018):
Думаю, коли б не стався контрнаступ, він повинен мати на меті ізолювати Крим. А потім ви берете зброю великої дальності – і починаєте робити Крим непридатним для російських військ. Єдина перевага росії – це маса піхоти. І тому ви нейтралізуєте цю перевагу, накриваючи штаби, склади боєприпасів, бази, транспорт – високоточними ударами. Якщо це станеться – росія не зможе перебувати на півострові. І тоді вже третя фаза – українські війська фізично заходять в Крим і беруть його під контроль. Але щойно Чорноморський флот піде звідти, щойно російські ВПС вже не зможуть літати – це стане реальним завданням.
Чому формула української перемоги обов’язково має включати Крим? Чому б, наприклад, не зупинитися на лінії 24-го лютого, як пропонують європейці? Чи не обмежитися лише Донбасом? В американських дипломатичних колах переконані, що тоді Москва візьме паузу, використає Крим спочатку як місце для відновлення та концентрації своїх військ, а потім знову нападе.
Олександр Вершбоу, зам. Генерального секретаря НАТО (2012-2016):
Найбільший важіль тиску на росію – це коли Україна поставить під загрозу російський контроль над Кримом. Півострів – ключ і до військової перемоги, і до тривалого миру. І це підтримають західні гарантії, які мають запобігти новій агресії: вступивши до НАТО, Україна може мирно співіснувати як сусід росії. Але якщо росії тільки дозволити тримати Крим або іншу захоплену територію, це все зруйнує. І коли скептики кажуть – краще від якоїсь території відмовитися, ніж продовжувати воювати до 2024-го року, то із цим виникне багато проблем!
Ну а ще однією складовою перемоги експерти називають створення трибуналу. Причому кажуть – це треба робити не колись, після війни, а зараз. Чому? Бо коли процес буде у розпалі, нікому вже не спаде на думку домовлятися із путіним, бо він матиме статус обвинувачуваного.
Філіп Брідлав, командувач сил США та НАТО у Європі (2013-2016):
Якщо ми тільки заспокоїмося і приймемо факт – так, він військовий злочинець, але… Люди замало про це говорять! Треба закликати до дій проти нього! Бо поки пауза, ніхто не робить потрібних кроків!
Джон Хербст, посол США в Україні (2003-2006):
Байден сам називав путіна військовим злочинцем. Згодом почали уникати цієї риторики, бо це ускладнює проведення американської політики. Але якщо слова вже сказані – треба відповідно і діяти. Показувати силу, щоб допомогти Україні перемогти.
Всі ці пропозиції і об’єднала зараз нова конгресова резолюція. Частина наших співрозмовників навіть неофіційно консультувала законодавців – щодо меседжів і тексту. За формулювання ще буде боротьба – тут починається велика політика. Але сам факт, що про перемогу України говорять вже не як про мрію, а як про конкретний підсумок, якого можна добиватися, – це дуже серйозно.
