Посол Китаю у Франції Лу Шайе поставив днями під сумнів суверенітет пострадянських країн. За його словами, ці країни «не мають ефективного статусу в міжнародному праві», тому що «немає відповідної міжнародної угоди, яка б ратифікувала їхній статус». Крім того, він сказав, що Крим був «російським спочатку». Пізніше заяву свого посла спростувало МЗС Китаю, сказавши, що Пекін визнає незалежність нових держав, що постали на території колишнього СРСР. Але на заяву китайського посла гостро відреагували Балтійські держави, а також й інші країни, що виникли понад три десятки років тому. Розкритикував її й ЄС. За допомогою експертів Радіо Свобода спробує довести, що Пекін помиляється, ставлячи під сумнів статус цих країн.
Права республік на вихід з Радянського Союзу було передбачено в Конституції СРСР. Коли це записували, то, вочевидь, сама можливість виходу республіки вважалася чимось неймовірним і гіпотетичним – тому і записали, не думаючи, що колись розпад радянської імперії стане реальністю.
Україна вийшла з СРСР за усіма чинними на той час нормами Конституції СРСР
«Ми йшли шляхом творення своєї держави через самовизначення націй, і ми скористалися тим, що і в союзній Конституції, і в республіканській Конституції було положення про вихід республіки із Радянського Союзу», – каже в інтерв’ю Іван Заєць, колишній депутат Верховної Ради, який голосував за Акт проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року.
«Тому тут не просто розвалився СРСР і утворились якісь складові. СРСР розвалився через національно-визвольні змагання народів, які входили в СРСР», – додає він.
Політолог Олег Саакян в інтерв’ю Радіо Свобода теж наголошує: «Україна вийшла з СРСР за усіма чинними на той час нормами Конституції СРСР, повністю дотримавшись цієї процедури».
Верховна Рада УРСР 16 липня 1990-го ухвалила Декларацію про державний суверенітет. Тобто, Україна стала суверенною – до речі, з правом на власну армію – ще формально перебуваючи в СРСР.
Після провалу путчу ГКЧП в серпні 1991 року український парламент скористався історичною нагодою і ухвалив 24 серпня Акт про державну незалежність України.
«Спочатку було проголошено суверенітет, а потім його реалізовано у вигляді саме незалежності, пройшовши всі процедури всередині радянської системи. І референдум – це також була процедура при виході республік зі складу СРСР», – пояснює політолог Олег Саакян.
Справді, українці підтвердили незалежність всенародним голосуванням на референдумі 1 грудня 1991 року.
Тоді за незалежність проголосувало 90,32 відсотка населення України. Причому проголосувалли більшістю всі області України, а також і в Кримській автономії та Севастополеі.
У Криму тоді «за» незалежність висловились 54,19 відсотка, а в Севастополі – 57,07 відсотка.
«Ми не утворені в результаті розпаду Радянського Союзу – наша держава виникла через реалізацію права націй на самовизначення. І ми це підтвердили своїм голосуванням 24 серпня 1991 року. Більше того – ми підтвердили це всеукраїнським референдумом. Тому процедура реалізації права на самовизначення у нас була реалізована у всій своїй повноті! Це не був зговір якоїсь купки політиків, а це була воля українського народу до власної державності. І ми цю волю реалізували повністю в межах міжнародного права. І ми надали цьому рішенню найбільшої легітимної сили – через проведення референдуму про незалежність. То причому тут Союз?» – зазначає Іван Заєць.
Ми не утворені в результаті розпаду СРСР – наша держава виникла через реалізацію права націй на самовизначення
«Кожна нація має право на самовизначення. СРСР розпався, так би мовити, в силу природніх причин. Сама система виявилась нежиттєздатною. Комуністична система впала, коли була заборонена компартія, адже перед цим було скасовано тезу про компартію як «керівну і спрямовуючу силу». Перестала функціонувати компартія – то розпався і Радянській Союз», – каже в інтерв’ю юрист-міжнародник, професор Володимир Василенко.
«Ніхто ззовні не нападав на Радянській Союз, ніхто не чинив жодного примусу, ніхто силовим чином не розвалював СРСР. Він був утворенням, яке виявилось нежиттєздатним, і відбувся саморозпад тієї системи. Тому не доводиться говорити, що СРСР був зруйнований якимось незаконним чином і що республіки розійшлися якось незаконно», – пояснює Василенко, який був одним з авторів тексту Декларації про державний суверенітет України.
Станом на зараз Україну визнали понад 170 держав світу – це практично всі держави, які є членами ООН, включно з членом Ради безпеки ООН Китаєм. Китай визнав незалежну Україну 27 грудня 1991 року – на третій день після формального припинення існування СРСР.
Перестала функціонувати компартія – то розпався і Радянській Союз
До речі, про ООН. Україна була членом ООН від моменту створення цієї міжнародної організації в 1945 році.
«Китай вважає, що складові СРСР були на одному статусі. Це абсолютна брехня! Бо Україна була членом ООН. Тому статус України і якоїсь країни Середньої Азії чи Азербайджану, чи когось іншого – він докорінно відрізнявся. Ми були членами ООН від самого заснування», – каже в інтерв’ю Іван Заєць.
Тобто Українська РСР була членом ООН, а незалежна Україна успадкувала її місце. Те саме стосується і Білорусі, яка теж була засновницею ООН. Всі інші союзні республіки в СРСР не мали місця в ООН, але це не кидає тінь на їхню незалежність та суверенітет нині.
Також варто зауважити, що Російська Федерація – як формально метрополія – кілька разів визнавала Україну незалежною, а також територіальну цілісність та кордони України.
Ще в 1990 році – тодішні дві республіки, які вже мали декларації про суверенітет, підписали договір, яким фактично визнавались кордони між союзними республіками.
А вже ставши незалежними державами, Україна та Російська Федерація підписали у травні 1997 року так званий великий договір, яким визнавали одна одну саме в кордонах 1991 року.
А те, що Володимир Путін розпочав війну проти України, що триває досі, окупував Крим та інші частини Української держави, лише підтверджує, наголошують фахівці, що він зламав не лише двосторонні українсько-російські угоди і договори, але й порушив норми міжнародного права.
Посол Китаю у Франції також сказав, що Крим був «російським спочатку». А на запитання, чи вважає Шайе Крим приналежним Україні, посол сказав, що «це залежить від того, як ви сприймаєте проблему», додавши, що це нібито «не так просто».
Якщо Китай каже, що ці пострадянські держави не мають статусу, зафіксованого міжнародним правом, то це ж стосується і Росії
«Коли Китай вустами цього посла стверджує, що Україна та інші так звані радянські держави не є зафіксованими в міжнародному праві як суверенні держави, то він цим хоче ревізувати міжнародний, світовий устрій. Китай цією заявою робить спробу створити правові підстави, щоб прихопити Приморський край Росії. Якщо він каже, що ці пострадянські держави не мають статусу, зафіксованого міжнародним правом, то це ж стосується і Росії. Візьміть Владивосток – він же, по суті, закладений на території, яка до того була китайською. Тому таким чином Китай хоче втягнути світ у таку ревізію», – каже Іван Заєць.
З ветераном боротьби за незалежність Іваном Зайцем погоджується і політолог Олег Саакян.
Пекін починає апелювати до заданого Росією історичного права. Так можна дійти до доби неоліту, і тоді льодовик буде мати претензії на все!
«Тут скоріше криється загроза для територіальної цілісності самої Росії. Своєю агресією Росія порушила територіальну цілісність, приєднавши українські території до себе. І коли з боку Китаю йде мова про пострадянський простір, то мова ж не тільки про Україну чи країни навколо Російської Федерації. Тут в тому числі мова і про саму Росію», – пояснює Саакян.
Політолог зауважує: «В китайських підручниках тимчасово втраченими територіями називаються саме нинішні російські території, а не території казахстанські, білоруські, українські чи литовські. Тому тут меседж насамперед Росії. Пекін починає апелювати до заданого Росією історичного права: «Це наше по праву, бо воно історично було нашим». В такому випадку частина Росії історично може відноситись до Китаю. Але там треба посперечатись з монголами, з корінними народами. І взагалі так можна дійти до доби неоліту, і тоді льодовик буде мати претензії на все!»
