Культурологиня Маріам Найєм від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну поставила за мету розповідати західній англомовній аудиторії культурний контекст війни. Зокрема, розуміння російського колоніалізму та культурних репресій, заподіяних Україні та іншим сусідам Росії. Вона також працює над дискурсом деколонізації України, щоб розвінчувати російські імперіалістичні наративи. Радіо Свобода поспілкувалося із культурологинею під час громадського саміту Unlock у Празі, куди Найєм приїхала поділитися досвідом у взаємозв’язку активізму, медіа та технологій у Східній Європі та Центральній Азії.
– Чим ви займалися до повномасштабного вторгнення Росії в Україну?
– У мене є офіційна професія, яка дає мені спосіб годувати себе. Я працюю як UX-researcher. Але паралельно з цим я постійно займалася культурологічною діяльністю, читала лекції. Мене цікавила популярна культура. Я зробила кілька онлайн-курсів, словом, я робила багато для освіти та самоосвіти людей в темах гуманітарного знання.
– Як на вашу родину вплинуло повномасштабне вторгнення? Адже ви – сестра Масі та Мустафи Найєма?
– Для мене найважчим було те, що Масі має повернутися на фронт. Від моменту смерті нашого батька на той момент не минуло й року, і я не готова була до нових моральних потрясінь. Але війна тебе не питає, до чого ти готовий, а до чого – ні.
Спершу я не розуміла, що мені робити. Але потім я зрозуміла, що треба придумати якусь мету, нехай вона навіть фейкова і нереальна, але щоб вона допомагала функціонувати мені сьогодні. Я була не занадто смілива, аби йти в ЗСУ, але мені було недостатньо, щоб нічого не робити. І я просто трохи змінила свою діяльність.
– Як ви переживали поранення брата?
Найважче було те, що погрожували. Погрожували, що його доб’ють
– Найважче було те, що погрожували. Погрожували, що його доб’ють, мені про це писали. Це писали якісь люди мені в месенджер. На той момент я їх заблокувала, але все одно ми не знали, виживе він чи ні, бо у нього було 10 відсотків, що він виживе. Це була певна агонія. Але пораненням це все не закінчується.
Поранення змінює людину. Треба було зрозуміти, як з ним спілкуватися після поранення. Я не помічала, що почуття жалю сильно напружує суспільство і себе. Що ти починаєш жаліти людину, замість того, щоб сприймати її такою, яка вона є. У мене не було інформації, як потрібно спілкуватися із пораненими. Я думаю, нам потім такі речі в суспільстві потрібно буде розбирати. І те, що він зараз повернувся на фронт, на мене ну суперкласно впливає.
– Як ви вирішили займатися роз’ясненням для західної аудиторії, що насправді відбувається у війні Росії проти України?
– За певний час до повномасштабного вторгнення я робила експеримент. Я місяць слухала російську пропаганду. Мені було цікаво, як вона на мене вплине. При чому я слухала і пропаганду, і ліберальні ЗМІ. Мені хотілося зрозуміти, що відчувають українці, які перебувають у російському середовищі.
Є стандартна і систематична поведінка Російської імперії стосовно колоній, які колись були поруч, або до неоколоній, політичних колоній, які є зараз
І тоді у мене вже з’явилося уявлення щодо ієрархії цієї війни. Що джерело війни є не в тому, що Росії щось треба. А в тому, що є стандартна і систематична поведінка Російської імперії стосовно колоній, які колись були поруч, або до неоколоній, політичних колоній, які є зараз.
І коли почалася війна, я бачила якісь новини про Україну, мене максимально тригерило. Російська пропаганда часто бере факт, спотворює його, і тоді складно розібратися у цих напівсірих тонах, де насправді правда, а де ні. Я бачила багато статей від Deutsche Welle і BBC про українських націоналістів, яких прирівняли до нацизму. І у мене це, звісно, викликало лють.
І я зрозуміла, що коли українці починають говорити Заходу, що у нас немає нацистів, тому що у нас немає расизму – це виглядає як маячня. Бо це все одно, що чоловіки розповідають, що не існує сексизму.
Я зрозуміла, що хтось має пояснити цей аспект українського націоналізму на Захід
Я зрозуміла, що хтось має пояснити цей аспект українського націоналізму на Захід. Англійською мовою, але це має бути сказано з позиції людини, яка знає, що расизм існує в тому форматі, в якому я його відчувала на собі.
Тому я вирішила, що я напишу тред, де я поясню з позиції небілої українки аспекти українського націоналізму. Він дуже добре розлетівся.
Його суть була в тому, що націоналізм є захисний і агресивний. Агресивний притаманний колишнім або чинним імперіям. Захисний, відповідно, колоніям. І на Заході вже забули й не розуміють, що таке захисний націоналізм. Його суть в тому, що він не нападає, а просто намагається зберегти те, що існує.
Я описала, що коли в Україні з’явився той націоналізм, якого вони (Захід – ред.) бояться? Умовно, той же полк «Азов». Він з’явився в момент нападу Росії на Україну. Що є класичним прикладом того, як колонія захищається.
Так все почалося. І потім я зрозуміла, що є багато тем, які не розуміють ані українці, ані люди на Заході. І треба це пояснювати, інакше нас не зрозуміють.
– Які ще теми нагальні для пояснення західній аудиторії?
– Зараз я хочу написати про жертовний образ російського ліберала. Як весь час нам культивують, що вони – жертви. І це включено в їхню позицію ще з 18-го століття. І мені хочеться показати те, що це систематична поведінка, а не те, що українці агресивно реагують.
Проблема в тому, що один із наслідків того, що у вас є імперія, а ви колонія, що імперію чути краще. Імперія століттями використовувала ваш ресурс, щоб зробити свою культуру кращою, свою інтелігенцію більш впливовою.
Тому зараз для мене найголовніше, що ми маємо пояснити і Заходу, і собі, і для росіян, що це відносини з чіткою ієрархією. Якщо це буде сприйматися з цієї позиції – нас ніхто не буде ставити в один ряд, ніхто не буде ходити з папою Римським за ручку… Проблема не в зараз, а просто так було завжди.
Для іноземців треба зараз і назавжди сформувати і вбити чітко цей факт в голови, що це історія класичного гноблення, вона весь час була і весь час існує
Для іноземців треба зараз і назавжди сформувати і вбити чітко цей факт в голови, що це історія класичного гноблення, вона весь час була і весь час існує.
Тому що одна з проблем, чому є толерування російського лібералізму, полягає в тому, що якщо вірити, що це не Росія Путіна, а Путін Росії, то це велика кількість проблем. Тому що якщо ми думаємо, що Путін помирає і все закінчується, це значить, що Європа видихає, всі не переживають і ми не перебуваємо на межі ядерної війни.
А якщо думати, що це систематична проблема, то вона не вирішується смертю Путіна. Це означає, що це аналіз, який потребує десятиліть. І це дуже неприємно визнавати. Що загроза ядерної війни – це на роки і це дуже важко проковтнути.
Без цього розуміння війна буде продовжуватися в різних формах. Ми зараз можемо вилікувати симптоми, але вона повернеться. І буде труїти життя і українцям, і всьому західному комфортному життю, яким Європа довго жила після Другої світової.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п’яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року найзапекліші бої російсько-української війни ідуть на Донбасі.
Управління верховного комісара ООН із прав людини підтвердило загибель 8 836 і поранення 14 985 цивільних людей в Україні внаслідок повномасштабного вторгнення Росії. Такими є дані організації від 24 лютого 2022 року до 14 травня 2023-го. В ООН наголошують, що реальне число загиблих є значно вищим.
