На сусідньому, запорізькому напрямку росіяни поки в обороні. Не наступають, але продовжують обстріли. Минулої доби зафіксовано близько вісімдесяти обстрілів з різного калібру. Поранень зазнали четверо людей. Двоє постраждалих, зокрема, жителі Степногірська. Окупанти вдарили по населеному пункту “Градами”. Селище потерпає від обстрілів вже понад рік. Більше про життя там – в сюжеті Інни Гогой.
Розбиті будинки та напівпорожні вулиці. Степногірськ перебуває під обстрілами майже з перших днів великої війни. І коли ворог завдасть по селищу нового удару, передбачити просто не можливо.
Окупанти обстрілюють селище з реактивних систем та артилерії, подекуди застосовують авіацію. Люди кажуть: інколи буває настільки гучно, що здригається усе навколо.
Галина, жителька Степногірська:
Знаєте, як грюкає, аж все труситься, а скло, як летить, то взагалі.
Через ворожі обстріли у Степногірську періодично пропадає електрика, вода – лише привозна. Більшість із тих, хто залишився у селищі, пенсіонери. Але є і сім’ї з дітьми. Наразі таких родин тут з півтора десятка.
Ірина Кондратюк, голова Степногірської громади:
Намагаємось їх все ж таки вивезти, вмовити, тому що тут небезпечно для дітей, я вважаю, що дуже небезпечно. Дуже велика робота проводиться, проводиться і нами, проводиться і ювенальною службою поліції, і проводиться робота нашими поліцейськими офіцерами громади.
Втім евакуюють не тільки сім’ї, в яких є діти. Нещодавно правоохоронці допомогли дістатися обласного центру подружжю пенсіонерів. Чоловік та жінка наважились виїхати після чергового обстрілу. Ворожі снаряди зруйнували сарай, побили фасад та дах будинку, посікли автівку.
В ході обстрілу снаряд потрапив на територію домоволодіння приватного.
А от пані Людмила навпаки цієї зими повернулася у селище. Каже, скучила хоч і за побитим, але рідним домом, а ще за самим Степногірськом.
Людмила, жителька Степногірська:
Люди – дуже у нас хороші, дуже дружні. Тут у мене син з невісткою працюють, допомагають теж.
Взагалі не збирається виїжджати зі Степногірська місцевий комунальник Іван. Запевняє, тут він потрібен людям.
Іван, житель Степногірська:
Люди живуть в усіх будинках потроху, заб’ється каналізація, то треба почистити, якщо затопить підвал, то пропаде село.
Цього ранку Іван вправно орудує косаркою, щоб навколо було охайно. Каже, навіть російські атаки не завадять йому стежити за порядком.
Іван, житель Степногірська:
Щоб людям було йти нормально, приємно, а не по зарослях. Кліщі є – один пригнув на шию, задушив в траві, і вже далі не будуть турбувати.
Лад у дворах наводять і самі місцеві жителі. На клумбах висаджують яскраві квіти. І попри відсутність води – доглядають за ними.
Галина, жителька Степногірська:
Люди приносять із дач, приносять, хто звідки. Із Запоріжжя везуть і садять все, щоб було гарно. Легше потім, тому що людей це заспокоює, і люди спокійно садять.
Жителі Степногірська кажуть: більше як за рік повномасштабної війни навчилися разом долати багато труднощів. Єдине, що чекають тут найбільше – нашу Перемогу.
