Українські сили оборони продовжують утримувати західні околиці Бахмуту. Ворог намагається просунутися неподалік Хромового. Це – селище біля міста-фортеці.Та всі спроби окупантів – марні. Наші воїни міцно тримають позиції. І в цьому їм допомагають – інженерні війська. Окопи, бліндажі, укріплення – це все їх робота. І без неї утримати позиції було б вкрай важко.
Наш воєнкор – Руслан Смещук на власні очі бачив, як готують укріплення. Далі – його репортаж.
Кілометри нових траншей та окопів. Це Бахмутський напрямок – друга лінія оборони. Військові інженери облаштовують резервні укріплення.
Володимир, військовослужбовець Збройних сил України:
Основне – ми працюємо там, де вже потрібно, а сюди просто, коли залишається час, приїжджаємо і допрацьовуємо. Воно завжди було важливо, щоб окопувати, щоб була готова друга лінія, тому що солдат, якщо приходить, піхотинець, в нього вже є готова траншея, готовий бліндаж, він думає лише про те, як її легенько облаштувати й знищувати ворога, а не про те, як собі ще викопати укриття, а потім систему траншей і так далі.
Грунт тут відносно м’який, тож дозволяє рити глибокі укріплення. Попри те, що це друга лінія – і тут горизонт гримить періодичними вибухами.
Володимир, військовослужбовець Збройних сил України:
Коли ви стоїте в траншеї, ви відчуваєте захист. Якби були там, то більше б задумались, тому що, якщо навіть туди впаде, мене осколками не зачепить.
Повітря продовжує гриміти вибухами. А час від часу можна побачити ось такі вирви. Як кратери.
Владислав, військовослужбовець Збройних сил України:
Добре, що нас в цій частині не було, ми там працювали далі, всі живі та здорові, але бачите, що залишає так званий “руський мір” після себе. Якщо на день три-чотири приходи, це таке – дуже тихо. А буває таке, шо вони там не знаю, вони погано проснулися чи що там, і починають закидати. Тоді так, бувало таке, що від’їжджали, бо просто поряд, дуже сильно поряд лягало. Буквально метрів 50.
Інженери зазвичай починають свій день близько другої ночі. Ранок – на світанні гарний час для окопування. Але навіть це не гарантує захисту від ворожих обстрілів.
Сергій, військовослужбовець Збройних сил України:
Ми їдемо там по дорозі, і починається артилерійський обстріл. Ми не розгубилися. Кажу: старий, давай газу. Старий каже: та давай, може з’їдемо? Ні, кажу, їдемо вперед. Поїхали вперед, тьфу-тьфу-тьфу, все нормально.
Сергій – тракторист. Тиждень, як повернувся зі шпиталю, бо під Бахмутом бійця контузило.
Сергій, військовослужбовець Збройних сил України:
Я, коли з перебіжками йшов до КамАЗу, мене контузило. Потім вже коли виходили в зону укриття, то потім був ще один прильот, яким мене так плотно накрило. Командир вийшов і спитав, чи можу я рухатися, чи зі мною все нормально, все було нормально, але в стані афекту не було понятно, чи ти контужений, чи ти який?
Внаслідок цього обстрілу пошкоджений трактор. Скло вилетіло, тож раму затягнули плівкою. Андрій показує машину, на якій евакуював групу до укриття. У ній теж немає вікон та посічені дверцята.
Андрій, військовослужбовець Збройних сил України:
Тут дзюра – заробив, тут дзюра. Тут така найбільша, вздовж. Сюди пішов осколок, і пішов осколок звідси. Сідушку ось так продірявило повністю, наскрізь.
Проблеми загартовують українських військовослужбовців. Вони продовжують окопуватись, готуючи лінії оборони для піхоти.
Роман, військовослужбовець Збройних сил України:
Викопали бліндаж, іде траншея у бліндаж, будемо з’єднувати й продовжувати далі. Буває тяжче, буває легше, де дороги, де накатано, то важче окопувати, а так копаємо.
І ось так щодня, небезпечною, але потрібною працею військові інженери наближають Перемогу.
