Львів ‒ 42 дні в російському полоні перебував український військовослужбовець, морпіх Сергій (псевдо «Козак»). Він був у таборі для військовополонених, що розташований в окупованому селищі Оленівка Донецької області.
Сьогодні військовослужбовець, який під час поранення втратив руку, проходить реабілітацію у Львівській області. Про умови перебування в російському полоні ‒ в ексклюзивній розмові з Радіо Свобода.
На третій день повномасштабної війни Росії проти України Сергій (псевдо «Козак») був мобілізований. Він потрапив у 36-ту бригаду морської піхоти, у десантно-штурмову роту. 1 березня його підрозділ зайшов у Маріуполь Донецької області.
Тоді вже пішли танки, БТРи, піхота
«Заїхали чотири автобуси, десь 100 -103 осіб, і за нами – оточення, кільце замкнулось. Ми переночували на «Азовсталі», в промзоні, якийсь бункер чи укриття, а наступного дня нас розподілили по підрозділах ‒ першу, другу роти, десантно-штурмова, вогневої підтримки. Я з побратимами поїхав у приміську частину Маріуполя, називалась «Волонтерівка», там розташувались у школі, в підвалі. Вже 1 березня йшли обстріли, а сильно почалось після 8 березня. 9 березня, як вже потім пояснили, почався наступ росіян на Маріуполь. Тоді вже пішли танки, БТРи, піхота. Ми почали оборонятись. І відтоді не припинявся наступ, пішла авіація», ‒ розповідає боєць на псевдо «Козак».
До українських морпіхів у сховок прийшли цивільні люди, які втратили внаслідок російських обстрілів будинки, розповідає він. Мешканці не мали де сховатись від постійних авіаударів. Серед них були діти. Літні люди, після інсультів, з іншими важкими захворюваннями, говорить військовослужбовець. Евакуюватись вони не могли з різних причин. Але невдовзі вдалося вивезти жінок із дітьми. Втім, в укриття школи прийшли інші цивільні особи. Бійці їх годували.
Я бачив, як на вулицях лежали трупи місцевих жителів
«Коли ми виходили з позиції, то від школи залишалась лише груда цегли. Ми вже там просто не могли далі перебувати. Тому й перейшли на другу позицію. Коли їхали, я бачив, як на вулицях лежали трупи місцевих жителів. Ми перемістились в район Маріуполя «Українку». Там були багатоповерхові будинки», ‒ каже співрозмовник.
24 березня Сергій разом із товаришем заступив на позиції. Вони з багатоповерхівки стежили за територією. У цей день морпіх був поранений. На його позицію прилетів танковий снаряд. До тями військовослужбовець прийшов вже в маріупольському шпиталі.
Вибір: без руки або зараження крові
«Там були наші лікарі, лежали поранені в підвальному приміщенні. Мене прооперували. Через 3-4 дні почорніли пальці і почалась гангрена. Хірург сказав: якби була можливість, а ми були в кільці, мене б евакуювали і у військовому госпіталі руку б врятували. Вибір: без руки або зараження крові. Кажу: робіть, що маєте», ‒ говорить «Козак».
Полон
Тих поранених, які могли ходити, з лікарні перевезли у бригаду на Маріупольський металургійний комбінат. А після двох невдалих проривів Сергію з побратимами вдалося переїхати на «Азовсталь».
Тіла забрали в рефрижератор
«Колоною ми рушили на «Азовсталь», день був дощовий, тяжко добиралися, і колесо пробили, кермове не працювало, двоє-троє крутили кермо, аж хлопець палець зламав. Добрались. Це десь була середина квітня. І диво якесь, що по нас тоді не стріляли. На «Азовсталі» були військові. Ми жили у бункері, найбільш глибокому. Самі собі їсти готували, генератори працювали, світло подавали, були радіостанції, щоб зарядити. Хлопці, які могли тримати зброю в руках, ходили на позиції. Тому що кільце звужувалось і звужувалось. У нашому підрозділі було 4 «двохсотих» тільки за цей час, який ми були на «Азовсталі». Загинули. Тіла забрали в рефрижератор, працював генератор і підтримував температуру. Туди всіх своїх хлопців відвозили і складали.
Одного дня командир зібрав і пояснив ситуацію, що виходимо, бо є наказ головнокомандувача. 17 травня наш медик зібрав нас 13 осіб із усіх підрозділів, хто без ноги, руки, в кого тяжкі поранення були, що ми окремою групою поїдемо в Новоазовськ. Зранку 17 травня і ми вийшли з бункера, і пішли, там був збірний пункт і звідти приносили залізяки ‒ на ношах бійців «Азову», прикордонників, які не могли рухатись. Таких сильно тяжких, то їх ще 16 травня хлопці виносили і підвозили в Новоазовськ. Потім їх повантажили в Оленівку.
З кожним днем ставало все жорсткіше
Нас теж автобусами привезли в Оленівку. Ще довго стояли під колонією. Заїхали в табір, коли стемніло. Там до локального сектора під’їжджали по 5 осіб. З автобуса виводили на територію. Поверховий обшук – і в барак. Там уже повний обшук, роздягали повністю, шнурки різали, ремені забирали, годинники, обручки, документи. Але з кожним днем ставало все жорсткіше», ‒ каже боєць.
У бараці їх проживало близько 500 осіб. Всі бічні приміщення теж були заповнені українськими військовополоненими, які спали на матрацах на підлозі, розповідає «Козак».
Бувало вода, як зі ставка
«Ліжка – у два яруси. Матраци дали, простирадла. Але їх не змінювали, хочеш: сам пери. Баня не працювала. Умивальник (сміється – ред.)? На початках була пластикова пляшка, дволітрова чи півтора. Потім принесли 5-літрові баклажки – і це весь умивальник. Привозили тачками каністри з водою. 5-6-літрових каністр води на 500 осіб. Потім раз на тиждень приїжджала пожежна машина з Донецька чи Докучаєвська. На дверях було написано і привозила пожежну воду. Бувало вода, як зі ставка. Пили ту, що була. Багато хлопців мучились зі шлунками», ‒ розповідає морпіх.
Військовополонених із Маріуполя привозили 17, 18, 19 травня. Спершу всі були разом, але бійців «Азову» поселили в окремий барак, додає він. У перші дні вони разом із усіма ходили в їдальню, але потім військовополоненим носили їжу в барак, говорить співрозмовник.
Харчування ‒ каші
Протягом усіх днів його перебування в російському полоні одяг не видавали. Всі ходили в тому, в якому і потрапили у полон.
«Два-три рази за весь час видали господарське мило і туалетний папір. Перед обміном один раз дали одноразовий станок на 3-5 осіб. І тюбик зубної пасти на 10 осіб. А зубні щітки, в кого були, то одразу забрали під час обшуку.
На обід була «похльобка»
Харчування ‒ каші. Ячнєва, пшенична, перлова, один раз чи два рис попадався. Ніби рахувалось триразове харчування. На обід була «похльобка» з капусти, консервованої моркви, вони то борщем називали. Який то борщ? Каша зранку була ніби з м’ясом, привозили курей, то кісточки попадали, шия, крильце. Ввечері каша з рибою, мойва морожена, брикети привозили, кидали в кашу, думаю, не варили, а просто кидали в кашу, коли варилась, доходила і все. Норму хліба, яка була на раз, ділили на три. Наприклад, хліб-«кирпичик» поділити на чотири частини, то оту одну розрізали на три. А мала бути ціла».
До військовополонених приходили свої медики, які теж були у полоні. Але у них не було медикаментів, могли перев’язати і обробити рану маззю. Ставлення наглядачів до військовополонених, каже, різнилось.
На кожен підйом включали російський гімн
«Хлопці розповідали, що діставалось від наглядачів з окупованої частини Донецької області. Коли нас привезли, то їх змінили росіяни з Краснодарського краю. То ті розмовляли з нами, просили хлопці у них сигарети, то давали. Потім їх змінили і приїхали з Мордовії, де табори з радянських часів, стало жорстокіше. З ними неможливо було взагалі говорити, мізки промиті. На кожен підйом включали російський гімн, мусили стояти. Кожного тижня нас виганяли з їдальні на алею, там змушували повністю роздягнутись і навприсядки робили обшук. Щоб триматись, рухатись, легше це все перенести, хлопці ходили на роботу. Я не міг працювати без руки», ‒ каже Сергій.
Сергій розповів, що книг не було. Хіба хтось з військовополонених привіз із собою. Розвагою були шахи, шашки, нарди. Шахову дошку розмалювали на табуретці, а фігури ліпили з паперу. З полону йому вдавалося телефонувати до рідних, бо один із телефонів під час обшуку не знайшли.
29 червня Україна і Росія провели найбільший від початку повномасштабної війни обмін військовополоненими. Сергій був у списку серед 144 звільнених. Більшість звільнених українців мали важкі ушкодження: вогнепальні та осколкові поранення, вибухові травми, опіки, переломи, ампутації кінцівок, повідомили тоді у Головному управлінні розвідки.
Як в своєму одязі поступив, так і вийшов на обмін
«Були хлопці з «Азову» важко поранені, потребували медичної допомоги. Нас підняли тоді о 5-й ранку, забрали всі речі, наплічники. Пощастило, що повернули документи, бо вже не розраховували на це, і повантажили в автобус. Хотіли очі зав’язати, одному зав’язали, але розмотали, сказали голови не піднімати. В моральному плані це було важко. Як в своєму одязі поступив, так і вийшов на обмін», ‒ наголосив Сергій, який 42 дні провів у російському полоні.
Сьогодні він проходить реабілітацію, вчиться користуватись лівою рукою. Має надію на протезування.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На середину липня Україна оцінювала втрати Росії у війні в більш ніж 38 тисяч особового складу. Кремль не озвучує дані щодо загиблих під час вторгнення, але визнає, що втрати «значні». Наприкінці червня президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п’яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були під російською окупацією.
Управління Верховного комісара ООН із прав людини станом на 24:00 26 червня змогло підтвердити 4731 випадок загибелі, 5900 – поранення цивільних людей в Україні через повномасштабну війну, розпочату Росією. При цьому в організації наголошують, що реальні цифри – значно вищі.
