(Рубрика «Точка зору»)
Уже наступного тижня на Закарпатті стартують будівельні роботи на флагманському для всієї країни об’єкті.
В найтиловішій області України створюють сучасний реабілітаційний центр 4.5.0 Recovery Center для ветеранів та цивільних, які постраждали від війни.
Автор цих рядків має честь доєднатися до важливого проєкту в якості амбасадора, тож хочу поділитися з вами кількома міркуваннями на цю тему.
Чому реабілітація потрібна вже сьогодні
Велика війна завдала країні й людям непоправної шкоди, і йдеться не тільки про видимі наслідки й травми. З деякими проблемами – демографічними, соціальними, ментальним здоров’ям – нам доведеться давати собі раду ще довгі десятиліття після закінчення бойових дій.
У цій ситуації держава і суспільство мають давати чіткий сигнал людям, які вдягнули військову форму і пішли захищати Україну зі зброєю в руках – ви не залишитеся наодинці зі своїми проблемами.
Сьогодні ключовим викликом для України є питання мобілізації та демобілізації, але на обидва процеси може позитивно вплинути готовність держави чітко визначити строки служби та гарантувати якісну реабілітацію після неї.
На жаль, як мені здається, під час АТО у дейких суспільних верств в Україні з різних причин сформувався певною мірою негативний образ демобілізованого ветерана, у якому місце поваги і вдячності зайняли побоювання і навіть страх – мовляв, обережно, «атошник»!
Це трапилося в тому числі й через те, що Україна не забезпечувала якісної реабілітації та соціалізації для своїх військових після участі в бойових діях. Замість плавної й продуманої ресоціалізації ветерани були приречені на суспільну маргіналізацію.
Початок повномасштабної агресії став моментом кратного збільшення чисельності Збройних Сил України. Крім військових, травматичний досвід війни та серйозні проблеми зі здоров’ям отримали мільйони цивільних.
Як видається, нарешті і у владі з’явилося розуміння, що стара система охорони здоров’я не відповідає потребам реабілітації – госпіталі, лікарні та санаторії мають обмежене або дуже вузькопрофільне спрямування, натомість якісна реабілітація має бути комплексною і включати в себе весь спектр допомоги для повноцінного повернення людини в соціум, до нормального цивільного життя.
Саме з огляду на це і постала ініціатива створити на Закарпатті реабілітаційний центр з промовистою назвою 4.5.0 – так військові повідомляють, що «все спокійно», все добре.
Мовою цифр
Реабілітаційний центр 4.5.0 є спільним проєктом держави, місцевого самоврядування, громадського сектора і небайдужих людей, західних донорів та країн-партнерів, що вирішили підтримати цю ідею.
Фізично центр постане на базі занедбаної 7-поверхової будівлі колишнього пологового будинка в Ужгороді, станом на сьогодні завершено всю проєктну частину і наступного тижня розпочнуться капітальні будівельні роботи.
Паралельно запуститься процес навчання персоналу Центру за кордоном, адже новою має бути не тільки форма, а й зміст реабілітації. Запустити роботу центру планують наприкінці 2025 року.
- Загальна площа об’єкту – 5460 квадратних метрів;
- це дозволить в рік проводити реабілітацію 2400 людей,
- з них амбулаторно – 650.
Ясна річ, вже на етапі проєктування передбачено функціональне бомбосховище на 350 кв.м.
Вартість реалізації проєкту – 400 мільйонів гривень, здебільшого за підтримки західних донорів, сусідніх країн, міст та регіонів-побратимів, місцевого самоврядування та локального бізнесу. Цей перелік відкритий для всіх зацікавлених сторін та постійно розширюється.
4.5.0 пропонуватиме широкий спектр послуг – від найсучаснішої нейрохірургії та фізичної реабілітації, протезування, до психологічної допомоги та соціальної адаптації.
Окремим викликом є створення на базі центру ЦНАПу нового типу, в якому військові зможуть отримати весь без винятків пакет «бюрократичних» послуг, щоб не бігати з папками ксерокопій по кабінетах та інституціях.
Зауважу, що досягнути цього аж ніяк не легше, ніж запустити сучасний операційний нейрохірургічний зал. Але проєкт саме тому і є флагманським, щоб показати всій країні нові практики, підходи й можливості.
Реабілітаційний центр 4.5.0 має бути більше схожим на дорогий комфортний готель, ніж на типову лікарню.
Без людей у білих халатах та шпитального запаху – одразу за дверима у відвідувача має виникати відчуття, що він потрапив у зону турботи і затишку, а не в медичний заклад. Що він не пацієнт з проблемами, якого сахається суспільство, а людина, якій суспільство щиро вдячне і готове всіляко підтримати. Зрозуміло, проходити реабілітацію в такому центрі можна буде разом із сім’єю.
Вау, це в Україні!
Хочеться, щоб люди, які потраплять у 4.5.0, казали: «Вау, це в Україні!». Бо такі проєкти варто реалізовувати саме тут, вдома, і саме під час війни – як сигнал того, що після війни все не залишиться таким, як було колись, а наших людей, в тому числі демобілізованих захисників держави, ця держава не залишить напризволяще.
Я знаю, що все це звучить занадто амбітно і викликає природний скепсис у обивателя – мовляв, на словах усе добре, а на ділі побачимо. Саме заради того, щоб результат на ділі не відрізнявся від запланованого на папері, до проєкту залучені не тільки чиновники й бюрократи, а й лідери громадської думки, бізнесмени, спортсмени, медичні консультанти з інших країн, та найважливіше – ветерани та їхні сім’ї.
Війна не має лімітувати наші мрії й амбіції. У час, коли долає втома й тривога, з найбезпечнішого регіону України треба надсилати чіткий сигнал про майбутнє – усе буде 4.5.0!
Андрій Любка – письменник, волонтер
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції
