«Коли било «Градами», я накривала дітей собою, як шуліка». Історія двічі переселенки, матері п’ятьох дітей

ДНІПРО – 34-річна Марія Єфремова – багатодітна мати-одиначка. Вона – двічі переселенка. 2014 року вона з двома дітьми тікала з окупованого Тореза, що на Донеччині. 2022 року жінка вже з п’ятьма дітьми через обстріли була змушена виїхати з Костянтинівки. Родина змогла забрати з собою лише два наплічники з речами, а також улюбленців – кішку й кота. Як виїздила з-під обстрілів та як облаштувалася в більш безпечному місці – Марія розповіла Радіо Свобода.

До 2014 року Марія Єфремова з двома дітьми мешкала у своєму рідному місті Торезі. Працювала на фабриці кулінарних виробів кухарем-кондитером. З доглядом за дітьми – Іринкою та Володею– жінці допомагали її батьки. Літо 2014 року жінці запам’яталося вибухами. Розповідає: її цех працював у підвалі – імпровізованому бомбосховищі. На роботі, особливо в нічні зміни, було дуже страшно: як там вдома, як діти? Російські гібридні сили увійшли до міста практично без боїв, згадує вона. Жінка вирішила виїздити.

В'їзд до міста Торез, Донецька область

В’їзд до міста Торез, Донецька область

«2014 рік у Торезі – відразу ж заїхала Росія. Без боїв, без нічого. Ми жили з двома дітьми у батьків, у них у будинку був підвал, де можна було ховатися. Обстріляли «Приватбанк». Ніхто не спиняв їх у Торезі. Великі бої були неподалік, під Савур-Могилою. Винищувачі над нами літали Я з дітьми і в погріб лазили – ховатися. Страшно, Щодня бомбардування. Маленькій Ірі було три роки, а синові Вові – п’ять. Ми вирішили виїздити, поки ще був «зелений» коридор. Не евакуація. Просто ще ходили автобуси й можна ще було виїхати», – зазначила вона.

З міркувань безпеки Марія Єфремова не показує свого обличчя

З міркувань безпеки Марія Єфремова не показує свого обличчя

«Я не хотіла вірити в те, що почнеться війна»

Жінка з дітьми осіла в Костянтинівці, спершу працювала продавчинею в магазині. Потім була в декреті – у неї народилися троє дітей. Чоловік її кинув. Незадовго до початку повномасштабної війни Марина опинилася одна з п’ятьма дітьми на руках.

«Усі ці роки в Костянтинівці було більш-менш тихо. Чутно було – Бахмут, вибухи – але десь далеко. А ми жили – не тужили. У Костянтинівці у мене народилися ще троє дітей: Іван і Ярослав, яким зараз 5 і 6 років та Стасик. Йому 1 рік 8 місяців. Я і діти – чотири синочки і лапочка-дочка», – каже жінка.

Коли в Костянтинівці почали обстрілювати школи – стало по-справжньому страшно

24 лютого 2022 року Марія з дітьми прокинулися від вибухів.

«23 лютого росіяни відзначили «День захисника». І як тільки в них закінчилося «свято», 24 лютого почали літати перші ракети. О 4-й ранку, ще було темно, ми почули гуркіт. Було дуже гучно. Ми спершу не зрозуміли. Хоча було попередження про можливий наступ. На позиціях у Бахмуті й Майорську були наші війська. Я не хотіла вірити в те, що почнеться війна. 8 років прожити в тиші – ні, я не хотіла вірити. Все працювало – супермаркети, магазини, щоправда, втридорога. Міська влада нам раз на місяць виділяла гуманітарку. Але почалися обстріли – щодня. Спочатку влучало за містом, далеко, в полях. Коли почало влучити в Краматорськ, коли Бахмут почав горіти вогнем, коли в Костянтинівці почали обстрілювати школи – стало по-справжньому страшно», – говорить жінка.

Менші діти Марії Єфремової

Менші діти Марії Єфремової

«Я думала: ну раз уб’ють, то уб’ють усіх»

В останній тиждень перед евакуацією, розповідає Марина, вона не спала щоночі. Як і сотні мам у Костянтинівці, стерегла сон дітей. Сини й донька спали в коридорі, за двома стінами, настеливши ковдри. Найближче укриття було необлаштоване – сміття, пил, холоднеча, каже Марія.

Малі спершу плакали, а потім уже й не плакали. Звикли

«З вікна я спостерігала за війною. Я бачила, як літали ракети на горизонті. Останній поверх, все, як на долоні. Поля, дороги. І мені все було видно. На той момент йшли бої в Ізюмі. Ракета – коли її збивають, може впасти куди завгодно. А ми – на 9-му поверсі. І, не дай Боже, на наш дах, ми – перші. Діти спали між стінами. А ми з найменшим Стасиком – на ліжку. Коли почало бахкати дуже близько десь, я тікала вже з найменшим під пахвами за стіну. Малі спершу плакали, а потім уже й не плакали. Звикли. Коли накривало «Градами», чулися «прильоти», я обіймала дітей, накривала собою, як шуліка, як квочка. Я думала: ну раз уб’ють, то уб’ють усіх», – розповідає багатодітна мати.

Собака на ім’я Бадді біля свого дому, зруйнованого днем раніше ударом російських військових, від якого одна людина загинула і ще одна була поранена. Місто Костянтинівка на Донеччині, 10 червня 2022 року

Собака на ім’я Бадді біля свого дому, зруйнованого днем раніше ударом російських військових, від якого одна людина загинула і ще одна була поранена. Місто Костянтинівка на Донеччині, 10 червня 2022 року

Тоді жінка з дітьми вирішила виїздити з міста. Записалася на безкоштовну евакуацію. А рано-вранці в день їхнього виїзду ракета влучила в школу №3 неподалік, саме ту, яку відвідувала донька Марії.

«Це було 13 липня. Ракета влучила прямо в місто, і я боялася, що скасують евакуацію. Наша квартира була орендована. Я нічого не встигла, ні підлогу помити, нічого. Ми як були – отак і поїхали. Всі речі, все – там лишилося. «Плазма», «пралка», всі дитячі речі. Карина встигла взяти з собою наплічник з одягом. Кожному з дітей я змогла взяти по одній кофтинці – щоб не змерзли. Рінат взяв ноутбук… Зараз у місті зруйновано кілька шкіл, зокрема ті, куди ходили мої діти. Медучилище зруйноване. А скільки будинків розбомблено! Біля міської ради ракета упала недавно. Обстріли вічні й постійні, але – Україна!» – каже жінка.

В евакуації

До Дніпра мати з дітьми доїхала евакуаційною «Газеллю». У дорозі пробули шість годин. На руках – найменший син і двоє котів. Родині надали п’ятиденний безкоштовний прихисток в одному з ресторанних комплексів Дніпра. Жінка почала шукати житло в оренду, але з п’ятьма дітьми й тваринами ніхто не хотів брати.

«З нами виїхало двоє котів. Вони нявчали цілу дорогу. Ну а що ж? Лишити їх ми не могли. «Дівчинку»-британку ми купували. А кіт – коли ще не було обстрілів, я його підібрала кошенятком на вулиці. Стало жаль. А тепер він – красень… Через п’ятьох дітей і тваринок мені й відмовляли, і кидали слухавку. Я була платоспроможною: у мене було трішки грошей на перший час, аби винайняти квартиру. Три дні я сиділа в інтернеті, щоб вихопити цей варіант», – говорить мати п’ятьох дітей.

Донька Марії й кіт, якого родина вивезла з-під обстрілів

Донька Марії й кіт, якого родина вивезла з-під обстрілів

У квартирі, за яку Марія, за договором, зараз сплачує по 5 тисяч гривень на місяць плюс комунальні послуги, було абсолютно порожньо: стіни, стеля, підлога. З рештою допомогли волонтери й небайдужі дніпряни.

Посуд Марії надали волонтери

Посуд Марії надали волонтери

«Газу нема. Газова плитка не працює. Гарячої води немає, бойлера також. Готуємо в мультиварці, але трилітрової чаші мультиварки на мою родину мало, тому ставлю ще каструлю на електропічку. Буває, по пів дня готую. Усі каструлі дали волонтери. Харчі, дитяче харчування, іграшки, речі – також. Зараз я оформлюю «переселенські» виплати на дітей і на себе, поки грошей ми ще не бачили», – говорить Марія.

Обід у багатодітній родині починають готувати зранку

Обід у багатодітній родині починають готувати зранку

Жінка каже, що зараз її життя повністю заповнене дітьми: нагодувати, попрати, догледіти – менших, проконтролювати онлайн-заняття – старших. Також живе надією повернутися в деокупований рідний Торез, де у неї залишилися близькі. З мамою, говорить вона, через війну не бачилися понад 8 років.

Previous post Через негоду на Сумщині одна людина загинула і восьмеро травмовані – ДСНС
Next post Буря на Сумщині зруйнувала будинки та залізничне полотно

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *