Україна звільнила правий берег Дніпра – Херсон і цілу низку інших населених пунктів. Російська армія відступила, але все ж змогла вийти організовано. Які можливості для ЗСУ відкриває взяття Херсону і як тепер обидві армії можуть використати звільнені війська на лінії фронту?
Повністю зруйноване село Мирне нещодавно було крайнім під контролем влади України, а на околицях села Благодатне – були передові позиції російської армії на Херсонщині. Зараз тут все ще багато розбитої російської техніки, багато нерозірваних снарядів. Російські військові збудували цілий укріпрайон уздовж каналу, бетонні стінки якого служили для них додатковим укриттям, тому вибивати їх звідси було досить складно, але ЗСУ змогли це зробити. Українські військові кажуть, що російська армія звідси пішла 8 листопада.
«Тяжко, звісно, пройти через поле відкрите, щоб тебе не обстріляли і канали ці переїхати треба теж, все це займає час, якби там було рівне поле, якась посадка сховатися, складно всім, звісно, але, що зробиш», – каже військовослужбовець ЗСУ Володимир.
«11-го числа ми ще не знали, що росіяни відійшли і тут командир нас зібрав, каже, що дрони наші виявили, що на 20-30 кілометрів не виявлено ні техніки, ні «кацапів», – каже військовослужбовець ЗСУ з позивним «Йося».
«Якщо оцінювати їхню операцію з відступу, то для них вона вийшла більш-менш успішною. Чи було в них багато техніки на правому березі? Звісно. Там кадровані з’єднання, їхні механізовані бригади десанто-штурмові були. І достатня кількість танків. Проте якусь частину техніки вони лишили. Вони теж вчаться на своїх помилках і прекрасно аналізують попередній якийсь досвід, в тому числі харківський і лиманський. Вони поступово відходили на запасні рубежі оборони, прикриваючи ці всі свої обороні маневри активною роботою артилерії і РЗСО. Тобто по наших позиціях завдавались активно ураження і якійсь активні наступальні дії в таких умовах, як хотілось би людям, щоб ми стрімголов, діставши шаблю бігли і кричали «Егегей» – проводити було неможливо або дуже небезпечно», – пояснює координатор воєнного напрямку благодійного фонду Сергія Притули Роман Сініцин.
Тим не менш, українські війська знову отримали трофейну техніку. Судячи з відео із соцмереж – її не так багато, як після звільнення Харківської області у вересні, але все ж таки – це десятки одиниць обладнання та великі запаси боєприпасів.
«Місцеві казали, що ці останні дні, вони один на перед одного старалися встигнути і тут де наш блокпост був, біля Антонівського моста, що ми в ньому чергували, «Град» догори ногами пішов, бо вони не встигали, пішов, видно піймав обочину, а на другий день наші, вже коли ми були, приїхали дві машини підйомні відвернули – цілий заряджений повний «Град», – каже «Йося».
У міноборони Росії після повного відступу з правого берега Дніпра заявили, що вивели 30 тисяч військових та близько 5 тисяч одиниць озброєння та техніки. Угруповання військ утримувало під окупацією близько чотирьох з половиною тисяч квадратних кілометрів української території. Війська виводили потай за допомогою переправ протягом деякого часу до публічної заяви.
«Коли були отримані далекобійні високоточні боєприпаси і системи для їх застосування, противник буквально в перші дні позбувся місць, де зберігав боєкомплект, були уражені штаби, тобто ключові елементи системи управління і були ураження елементи системи протиповітряної оборони і місця базування армійської авіації. Починаючи от з цього моменту противник починає переосмислювати свої погляди на подальше ведення бойових дій. Ми бачили, як поступово на лівий східний берег були відведені командний пункт 49 армії, командний пункт 22 армійського корпусу, відповідно командні пункти дивізій, вертольоти перебазувалися з Чорнобаївки в Джанкой, а це «небагато-немало» майже 300 кілометрів. Вся справа залишилася в тому, коли командувач операції, призначений генерал Суровікін, знайде в собі мужність і аргументацію доповісти про стан справ і запропонувати відхід», – каже експерт Центру оборонних стратегій Віктор Кевлюк.
«Коли ви бачили їхній успіх під час оборони Києва, і як Росія виходила звідти після першого місяця війни, а потім наскільки успішним був український контрнаступ під Харковом – то це було наступним, очікуваним російським відступом. Що здивувало – це факт того, що вони змогли вийти без значних боїв. Тому що Росію поставили у таке неспроможне становище, що їм довелося масово відходити без великих наступальних операцій, які ми бачили в інших регіонах. У контексті відступу – вони вийшли доволі ефективно. Попри те, що Росія не показала хороші наступальні можливості, вони були доволі ефективними в обороні і відступі», – вважає полковник армії США у відставці Ліам Колінз.
Маючи достатньо часу для більш-менш організованого виведення військ, російська армія масово мінувала території, звідки відступала. Українським саперам довелось навіть підривати цілі будівлі – наприклад поліцейське відділення в Херсоні – через неможливість його розмінувати. Це також сильно гальмувало темп наступу ЗСУ.
«Це тотально замінована територія і досі інженерно-саперні підрозділи і ДСНС її розміновують і будуть розміновувати ще дуже, на жаль, довго. І, на жаль, в нас вже є втрати – саме через високу інтенсивність замінування території. І вони, на жаль, ще будуть. Чи працювала наша артилерія і чи завдавались ураження по скупченню чи техніці противника? Так, працювала. Зокрема надзвичайно активно працювала дві ночі ще до офіційного оголошення окупаційної влади про вивід звідти угруповання – так і після. Чи є там враження живої сили і техніки? Так, є», – каже Роман Сініцин.
Лінія фронту тепер проходить руслом Дніпра, завширшки до кілометра. На супутникових знімках журналістів програми розслідувань «Схеми» видно появу окопів біля краю річки – у тому числі біля зруйнованих мостів – Антонівського у Херсоні та гідроелектростанції у Новій Каховці. Військові кажуть, що армія РФ будує відразу кілька ліній оборони.
«В основному техніку відвели. Знаходиться особовий склад якийсь там, поодинокий, поодинока техніка, які, в основному, ведуть спостереження під прикриттям артилерії. Достатньо спостерігачів. Побудувати систему спостерігачів, які будуть замкнуті на далекобійну артилерію, які будуть вражати по команді. Тому немає потреби тримати великі війська, які будуть вражатись з нашої артилерії саме по передньому краю оборони. Тому, я думаю, найсильнішим буде другий, третій ешелон, який вони будуть вибудовувати. На випадок того, якщо вони будуть бачити, що почався штурм або переправа, для того, щоб туди можна було підігнати особовий склад, який зміг би уже в них тримати оборону», – каже полковник СБУ, народний депутат, секретар Комітету з питань нацбезпеки, оборони і розвідки Роман Костенко.
Для далекобійної зброї з’являються нові можливості. Балістичні ракети комплексу «Точка-У», якщо їхні запаси в України не закінчилися, а також високоточні HIMARS із землі та протирадіолокаційні авіаракети HARM – можуть досягати цілей на півночі окупованого Криму та створювати труднощі з логістикою угруповання – наприклад, вже частково перебазовано штаб і техніку, в тому числі ударні вертольоти, з аеродрому під Чаплинкою.
«Що ми будем діставати? Ну для того, щоб щось діставати, потрібно мати уяву про те, а що ми взагалі далі збираємось робити. Поки що ми нічого з цього приводу не знаємо і не бачимо – Збройні сили України ведуть запеклі оборонні бої на донецькому напрямку, намагаються розвинути контрнаступ на луганському напрямку. На всіх інших – запорізький, таврійський ми ведемо позиційну оборону достатньо активну, але сказати, що нам обов’язково треба щось десь там дістати… А сенс, які подальші кроки? Безумовно, перед вогневим контролем тепер перебуває територія на деяких напрямках аж до Азовського моря і до перешийків кримських, які ми спокійно можемо діставати. Мова йде про те, що фактично за виконання умов руйнації системи ППО росіян ми можемо контролювати всю Таврію фактично від Дніпра до Азовського і Чорного морів», – каже Віктор Кевлюк.
«Якщо ви поглянете на контрольовану Росією зону, то побачите, що її можна забезпечувати як через Крим, так і через схід – лінія комунікацій йде до російського кордону через Донеччину. Це може вплинути на них до певного рівня, але не переломить так само, як їхні атакувальні порядки за Дніпром на Херсонщині. Це може мати певний ефект, але не стрімголовий, що змусить Росію відступити своїми силами, як це було в Херсонській області за Дніпром», – вважає Ліам Колінз.
Одна з російських військових баз була на вїзді до Херсону з боку Миколаєва. Коли вони вже покидали місто, вони вивезли звідси всю техніку, але перед цим тут було кілька попадань «Хаймарсів».
«Декілька разів приїздили сюди, проїжджали по місту, роздивлялись приміщення, де їм розміститися і оце потім вибрали ось цю будівлю. Зробили госпіталь, може там ще штаб був, тому що стояла за будівлею вишка захована маскувальною сіткою і техніка стояла. Тут блокпост був, постійно тут вояка сидів, на блокпості провіряли всі машини – ні одної не пропускали», – розповідає мешканець Херсону Валерій.
За словами Валерія, який поряд працював охоронцем, цю базу російські військові покинули 1 листопада, що ще раз підтверджує – відступали вони на лівий берег задовго до офіційного оголошення. У самому Херсоні в центрі ще святкова атмосфера, але на околицях, особливо біля Антонівського мосту, вже постійно прилітають російські снаряди.
«Возив старим воду вчора, потім приїхав ще набрати води, привезти родичці. Поставив машину, пішов набирати бідони. Набрав один, другий набирався, почалось бомбардування, обстріл, і третій прилетів у машину, не в машину, ось, стовп завалило. Усі живі, все нормально. Ми сховалися на кухні. Тільки вибуховою хвилею трохи по обличчю вдарило, а так все нормально», – каже інший мешканець міста Сергій.
Десантників, яких в тому числі вивели з правого берега, називають найбільш боєздатними підрозділами у російській армії. Вони воювали практично без ротацій: в околицях Києва, де як наслідок було багато воєнних злочинів проти цивільних, потім у Харківській області – до перекидання на південь. І тепер це угруповання звільнилось.
«Там велика кількість особового складу, які вже мають бойовий досвід, техніки велика кількість. Воно є досить боєздатними і, звичайно, воно для того і вивелось, щоб його використати на якомусь іншому напрямку. Тут воно було безперспективне для росіян, тому що ми його поступово знищували, і вони це бачили. Тому зайняли оборону по лінії Дніпра, щоб його використати на іншому напрямку. Зараз уже наша розвідка веде спостереження, куди безпосередньо угруповання буде перекидатися», – розповідає Роман Костенко.
«Вони це почали робити вже достатньо, не те щоб давно, але мова йде про тижні. Ті чи інші підрозділи, які були на південному напрямку, перекидаються на інші напрямки. Зокрема на донецькі. З іншого боку, внаслідок успішної операції з деокупації правобережжя Херсонщини у нас теж звільнилась ціла низка боєздатних підрозділів – механізованих бригад, бригад корпусу резерву, десантно-штурмових бригад, які абсолютно очікувано будуть перекинуті на ті чи інші ділянки фронту. Тобто ця історія відбувається з обох сторін і це абсолютно логічно», – пояснює Роман Сініцин.
«Насамперед вони їх використають на східному березі Дніпра для організації оборони, бо суттєво лінія фронту не скоротилася і противник змушений утримувати з певними оперативними щільностями певну чисельність військ. З того, що вони можуть зробити обов’язково – це посилити своє угруповання, яке діє зараз в районі міст Бахмуту-Авдіївки, бо перед ними там стоїть завдання за будь-яку ціну оволодіти Донецькою областю в межах її адміністративного кордону. Другий напрямок, де вони зосереджують зусилля, – це Павлівка в районі Вугледару», – каже Віктор Кевлюк.
Зараз значну роль відіграє логістика. Хто перший встигне перекинути сили на нові напрямки і нав’язати бої на вигідних для себе рубежах. Ті ж російські десантники майже безперервно воюють з лютого. Угруповання українських військ під Херсоном було більшим, ніж російське і його вже перекидають, розповідає Роман Костенко.
«Тут потрібно буде аналізувати – куди перекинути ці війська для того, щоб, або втримати ті території, які зараз атакує противник, або, наприклад, нав’язати десь ініціативу – це правильно. Знайти слабкі місця, але стратегічно важливі – це перебивання комунікацій або вклинення в позиції ворога і розбиття їхніх угруповань на якихось напрямках, і їх там можна використати. Але, все ж таки, ми теоретизуємо, звісно, дивлячись на карту. Рішення буде ухвалюватись нашим військовим командуванням, нашим військово-політичним керівництвом. Це буде означати більш жорсткі бої і противник не буде мати тут перевагу», – каже Роман Костенко.
«У цій війні вони мали успіх лише там, де змогли зосередити ударні сили і, ціною величезних втрат і особового складу, і обладнання, отримувати незначний, поступовий успіх. У той же час – це не те місце, яке обирає Україна, щоб розтягнути росіян. У них менше військових, вони зберігають боєздатність, щоб боротися в той час, і в тому місці, де вони здатні отримати значні результати, де російські війська не зосереджені. Разом з тим, територія, яку контролюють росіяни, географічно зменшується – буде усе складніше для українців розтягувати їх. Попри успіхи українців в останні 2-3 місяці – вони не втримають темп і не розвернуть Росію наступного року», – вважає Ліам Колінз.
Звільнення Херсону – безумовно величезний успіх Збройних сил України. Але також варто пам’ятати, якою ціною дається будь-яке просування. Тепер, через зменшення лінії фронту, бої можуть стати ще більш кровопролитними. Головне питання – коли це станеться і хто буде перший готовий до бою. Тому що щонайменше частині військ після битви на півдні потрібен відпочинок і поповнення резервів. А для Росії до того ж перерва дасть можливість підготувати ще більше мобілізованих для війни проти України.
