Від початку широкомасштабного вторгнення Росії в Україну, ракетних обстрілів і бомбардувань міст, танкових атак і постійних артилерійських обстрілів – Ізраїль був дуже стриманим у своїх заявах та діях. Однак, міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров своїми висловлюваннями все змінив.
Між Росією та Ізраїлем продовжує палати «антисемітський» скандал, фігурантом якого став очільник МЗС РФ Сергій Лавров. Все розпочалося з того, що російський дипломат дав інтерв’ю про війну в Україні італійської телекомпанії Mediaset. Його, зокрема, запитали про те, як заяви Кремля про «денацифікацію» України та «нацистський» режим у Києві можна зіставити з тим, що президент України Володимир Зеленський – єврей.
«Він висуває аргумент: яка у них може бути нацифікація, якщо він єврей? «У сім’ї не без виродка», як у нас кажуть», – відповів Лавров.
А потім ще сказав таке: «Коли кажуть: «Що це за нацифікація, якщо ми євреї?», я думаю, що Гітлер теж мав єврейське походження, то це нічого не означає».
Глава МЗС Ізраїлю Яїр Лапід заявив, що слова Лаврова «непробачні, обурливі і є грубою історичною помилкою», а також що Ізраїль чекає на вибачення з боку Лаврова. Проте глава МЗС РФ вибачатися не став: натомість його відомство звинуватило Ізраїль у тому, що країна підтримує «нацистів» в Україні.
Як в Ізраїлі сприйняли слова Сергія Лаврова і які наслідки це може мати? Про це телеканал «Настоящее время», створений Радіо Свобода з участю «Голосу Америки», розпитав ізраїльського політолога Зеева Ханіна.
– Як громадяни Ізраїлю поставилися до слів Лаврова? Наскільки ця тема зачепила країну?
– Про це говорять практично з ранку до вечора майже у всіх засобах масової інформації всіма доступними мовами: івритом, англійською, російською, французькою і так далі. Це справді дещо шокуюча заява.
Треба сказати, що є люди, які намагаються виправдовувати заяву міністра закордонних справ Росії або говорити про те, що його слова висмикнуті з контексту і він не це мав на увазі, такі думки також трапляються. Але більшість людей або розводить руками, або критикує.
– А в дипломатичному плані яка може бути реакція на слова Лаврова? Чи може дійти до висилки дипломатів, послів чи взагалі до розриву стосунків?
– Поки що не схоже на це. Швидше за все, обидві сторони – Москва та Єрусалим – не будуть зацікавлені у ескалації конфлікту.
Проте колишнього рівня порозуміння, мабуть, досягти вже не вдасться. Я не можу прогнозувати, наскільки. Але схоже, що це ситуація, коли Ізраїль більше не може «сидіти на паркані».
Власне, Ізраїль і не сидів на паркані – він приєднався до засудження російського вторгнення до України. Але обидві сторони намагалися обережно поводитись у цій ситуації, щоб не порушити ті домовленості та розуміння, яких було досягнуто у попередні роки.
Ми чудово розуміємо, що за північно-східним кордоном Ізраїлю знаходиться потужне російське угруповання, яке прикриває іранську присутність та присутність іранських проксі, а також режим Асада, з одного боку. І притримує ці самі сили, які перебувають там для того, щоб освоювати плацдарм у разі переходу ізраїльсько-іранської війни із прихованої гібридної фази у відкриту стадію.
З іншого боку, ці іранські, проіранські та асадівські сили утримують там досить серйозне російське військово-повітряне сухопутне угруповання, яке інакше було б в іншому місці.
Загалом, на цьому етапі немає, схоже, інтересу до ескалації конфлікту. Але на дипломатичному полі – колишня «тиша, гладь та божа благодать», якої й не було ніколи, але було розуміння того, що не слід розгойдувати човен – ці настрої, схоже, випаровуються.
Якщо дозволите, я відповім на непоставлене запитання, а саме про всю цю єврейську тему.
Як ми чудово розуміємо, для ізраїльського суспільства «це як червона ганчірка для бика».
Треба сказати, що коли президент України Володимир Зеленський порівняв ситуацію, в якій опинилися українці з Голокостом, то не всі це зрозуміли в Ізраїлі. Тобто зрозуміли, чому він це говорить, зрозуміли, в якому стані перебувають український лідер та українці на сьогоднішній день, але вважали, що ці висловлювання недоречні.
Російська сторона не сьогодні намагається використати єврейську тему у своєму конфлікті з Україною. Коли ще 2014-го відбулася анексія Криму і розпочалися військові дії між Україною та проросійськими сепаратистами на Донбасі, на Східній Україні, власне, вже тоді з Москви було почуто декларацію про те, що вони виступають проти українського уряду та керівництва, бо це режим , що складається з «націоналістів, бандерівців та антисемітів».
Зі свого боку, в Україні говорили про те, що в Москві знаходиться ксенофобський режим, який включає антисемітизм. Іншими словами, йшлося про так званий інструментальний антисемітизм. Тобто – про використання антисемітизму для дифамації політичного супротивника та військового супротивника у перспективі.
Сьогодні ми бачимо, що ця риторика перейшла на зовсім інший рівень, і тут уже одна зі сторін виступає не так захисником євреїв, як звинувачує євреїв у створенні тієї чи іншої ситуації, звертаючись до історичних ретроспектив. І це в Ізраїлі, зрозуміло, не можуть прийняти із захопленням.
– На тлі цього скандалу уряд Ізраїлю ухвалив рішення щодо збільшення гуманітарної та військової допомоги Україні. Йдеться, правда, не про наступальне озброєння. Проте, у деяких ізраїльських ЗМІ це якраз пов’язують із заявою Лаврова: мовляв, ці самі заяви і спонукали Ізраїль до того, щоб надавати більш потужну підтримку Україні. Це так? Як ви вважаєте?
– Це трапилося б рано чи пізно в будь-якому разі. Ми чудово розуміємо, що, будучи частиною західного блоку, Ізраїль у тій чи іншій мірі був частиною тієї лінії, яку західний блок розробив щодо ситуації, що має місце на векторі України та Росії щодо тієї війни, яка там зараз триває.
Інша річ, що якісь речі робилися без особливого галасу. Російська сторона воліла не акцентувати увагу на цьому, щоб зберегти якісь важливіші домовленості. Так що дуже можливо, що просто вголос говориться те, що і так робилося або було б і так зроблено.
Якщо ми спробуємо запитати себе: а якою мірою ми можемо очікувати подальшого розвитку подій у цьому напрямку? На цьому етапі, схоже, цього немає.
У всякому разі, час від часу ми просто бачимо, що в засоби масової інформації надходять нові та нові відомості про те, що, виявляється, Ізраїль зовсім не забороняв країнам Східної Європи постачати зброю Україні, яку свого часу продали Ізраїль, наприклад, тій ж Естонії.
Або озброєння, розроблене на основі ізраїльської технології, що оборонні системи ніколи не були під забороною. Просто подібні речі намагалися реалізовувати обережно і не афішувати. Але коли на порядку денному стоять такі випади, то, напевно, певна частина ізраїльського військово-політичного істеблішменту вважає, що приховувати немає потреби, що можна бути і більш відвертим у цій ситуації. Причому не лише для того, щоб підтримати Україну, а й для того, щоб Москва отримала якесь послання, що, можливо, потрібно бути обережнішим у цій ситуації.
Інша річ, як це буде реалізовано на практиці. Це гарне питання. Проте відповідь на це питання, мабуть, ми отримаємо вже найближчим часом. Тобто, це вже не питання на далеку перспективу.
