Ракетні удари, обстріли з реактивних систем залпового вогню та важкої артилерії. Безперервно. По декілька діб. Село Первомайське, на Миколаївщині, росіяни поливали вогнем настільки інтенсивно, що місцеві не могли поховати односельців на цвинтарі. Могили довелося копати просто в городах та присадибних ділянках. Моторошні реалії війни чула Наталя Сінченко.
Микола Тарахненко, житель селища Первомайське:
Зібрався він по воду поїхати. Жінка каже: посидь в гаражі, поки відстріляються. І його через двері, через метал четвірку пробило прямо там, і в гаражі й положило.
Таких моторошних історій жителі Первомайського можуть розповісти кілька десятків. І показати місця, де їм доводилося ховати тіла односельців.
Микола Тарахненко, житель селища Первомайське:
А не було як ховати. Кругом стріляли, все було закрите. На кладовище ніхто нікого не пускав. Прийшлось хоронить тут. Не тільки його. Там ще одну бабусю похоронили на городі. Там ще одного дідуся похоронили в городі.
Про те, що довелося пережити людям, нагадують і мовчазні свідки – розбиті хати та паркани. Петро до рідного Первомайська навідується втретє. Але й досі не млосно від того, що бачить навколо.
Петро Самойленко, житель селища Первомайське:
Страшно. В групі там фотографії викидали, але потім як ми приїхали, то, звичайно, це небо і земля. Бачить на фотографії й бачить те, що на яву.
До війни в Первомайському вирувало життя, були робота, молодь.
Алла, жителька селища Первомайське:
У нас тут лікарня була, я там працювала, у лікарні. Ось завод, куди більшість людей йшло. Садок був.
Торік наприкінці березня у село увірвалися окупанти.
Петро Самойленко, житель селища Первомайське:
Тут вони йшли колонами кожний день, а потім вони у школу розселилися. І вже на ранок ми пішли до ставка по воду, йдемо дивимося – вже патрулі пішли сюда.
Але за добу Збройні сили України вигнали ворога.
Петро Самойленко, житель селища Первомайське:
Танк зайшов з нашими військовими і їх вибили. І вони потім це ж, чи в отместку на другий день запустили сюди авіацію і побомбили. З того дня почалось конкретно – бити, бити й бити.
Щоб уберегтися, одні мешканці переїхали у підвали, інші евакуювалися.
Петро Самойленко, житель селища Первомайське:
Якраз почався обстріл, убило сусіда. Із сусіднього дому. І тоді ми виїхали.
Марина Тарахненко, жителька селища Первомайське:
Я зайшла у підвал 25 квітня, на другий день Пасхи, у нас таке тут робили.
Попри те, що наші військові відсунули лінію фронту, повернутися у свою оселю Марина не може.
Марина Тарахненко, жителька селища Первомайське:
Живемо 11 місяць. Так, підвальні люди, а що робити.
Оселя Миколи прошита дірками.
Микола Тарахненко, житель селища Первомайське:
Чи з танків, чи з САУшек не знаю, але казали, що з танків. Нічого живого немає. Ми як полізли туди з хлопцями дивиться, аж страшно було.
А від квартири Алли лишилося згарище.
Алла, жителька селища Первомайське:
У мене нічого немає, у мене все згоріло. Ми побачили через інтернет уже вогонь у своїх вікнах. А були за 150 км, що ми могли. Воно все горіло, горіло.
Здавалося, життя у селищі завмерло, проте віднедавна в Первомайське повернули світло, а разом з ним і надію.
Алла, жителька селища Первомайське:
На деяких вулицях вже і світло з’явилося і газ вже підключаю. Води немає поки. Люди, звичайно, страждають без води. У нас тут річка є, хто до річки, хто тут гуманітарку…
Місцеві потроху повертаються. Хто має можливість, лагодить житло.
Віктор Дорожон, житель селища Первомайське:
– Ну вже зробили трохи, помагали нам. – А що ви зробили? – Повністю стіни, кришу, все перекрили. Убираємо сміття.
А кілька днів тому в селищі запрацювала крамниця.
Людмила, продавчиня:
Відкрилися недавно, другу неділю, трохи люди почали повертатися.
Тому що життя перемагає.
