Для звільнення усіх тимчасово окупованих територій нашим Збройним силам потрібні снаряди. І Захід готовий їх надати, попри те, що там боєприпаси вичерпуються. Як планують подолати снарядний голод? І на що може розраховувати Україна – дослідила наша спеціальна кореспондентка Світлана Чернецька.
За 8 тисяч кілометрів від лінії фронту зі спеціальної сталі у розжарених печах один за одним формують фугасні снаряди. Усі вони підуть на озброєння ЗСУ. Цей американський завод працює на межі можливостей. Тут виготовляють боєприпаси натівського стандарту – калібру 155мм. Їх використовують для зброї, яку Києву надали країни Заходу. Але все, що тут вироблять за місяць – наші хлопці вистріляють за кілька днів.
Крістофер Так, експерт зі стратегічних наук, лектор у Королівському коледжі Лондона:
Війна стала більше затяжною, на виснаження, і ось це масове використання боєприпасів стало її головною характеристикою. Українці за день вистрілюють від 2 до 7 тисяч боєприпасів.
Такої інтенсивності використання боєприпасів світ не бачив з часів Корейської війни – 70 років тому. І Захід виявився до цього неготовим.
Жозеп Боррель, верховний представник ЄС з питань безпеки:
За останні 20 років після закінчення холодної війни, ми, європейці, зменшували нашу військову спроможність, це факт. Ми зменшили наші військові витрати вдвічі. А виробництво боєприпасів скоротили вчетверо. А тепер раптом його потрібно збільшити.
Зараз усі заводи та фабрики Євросоюзу можуть виготовити 20 тисяч боєприпасів натівського стандарту на місяць. Сполучені Штати ще менше – 15 тисяч. А Києву потрібно хоча би 250 тисяч, а ще краще – пів мільйона на місяць.
Анналена Бербок, міністерка закордонних справ Німеччини:
Нам потрібно забезпечити боєприпаси, зосереджуючись не лише на поставках, які ми, європейці, можемо координувати разом, а й на спільному виробництві. Приміром, ми шукаємо в Німеччині боєприпаси для зенітної зброї Gepard, але зрозуміло, що є потреби подальших виробничих зусиль, які європейці мають забезпечити разом.
І здавалося б, варто лише наростити заводські потужності. Та у Євросоюзі критично не вистачає сировини. Бракує і пороху, і тротилу, і нітроцелюлози – їх доводиться зараз шукати в країнах Азії.
Попри це, Сполучені Штати кажуть, що за наступні два роки виробництво снарядів у країні зросте вшестеро – з 15 до 90 тисяч на місяць. В Європі теж пішла хвиля нарощення. А держави Євросоюзу пообіцяли до кінця року відправити Києву мільйон боєприпасів.
Пекка Гаавісто, міністр Закордонних справ Фінляндії:
Ми маємо продовжувати тверду підтримку України, доки не буде знайдено мирне рішення, щоб Україна могла бути настільки сильною за столом переговорів, наскільки це можливо.
Та поки Захід шукає, де назбирати мільйон боєприпасів, у Міжнародному інституті стратегічних досліджень радять глибше переглянути запаси.
Вільям Альберк, директор відділу стратегії Міжнародного інституту стратегічних досліджень:
Країни неохоче віддавали боєприпаси зі своїх воєнних запасів, бо ж ніхто не хоче залишитися без амуніції у випадку, якщо війна почнеться між НАТО та Росією. Але оскільки вони бачать, що нарощуються виробничі потужності, то вони набагато охочіше будуть віддавати запаси.
Тим часом, українці ввійшли в режим жорсткої економії артилерійських снарядів. Командирам на лінії вогню доводиться приймати дуже непрості рішення.
“Лісовик”, командир танкового взводу:
От вони мають думати про те, чи знищити цей міномет зараз трьома-чотирма пострілами, а потім буде не вистачати десь в іншому місці, де буде більш серйозніша ситуація. Чи краще потримати, пережити цей міномет, знищити його з АГС, з якогось, з кулеметів намагатися, снайперською боротьбою.
Таке масштабне використання артилерії – вважається застарілим методом. Тож зараз і США, і Велика Британія змінюють тактику навчання українських вояків.
Бен Воллес, міністр оборони Великої Британії:
Україна використовує величезну кількість боєприпасів для свого захисту. Частково саме тому ми навчаємо їх воювати на західний манер, і ми вже навчили 10 тис українців у Британії, і ще навчимо 20 тисяч цього року.
Тож наших хлопців навчають, як протидіяти старій радянській тактиці – “зрівняти все з землею, а потім наступати”.
Крістофер Так, експерт зі стратегічних наук, лектор у Королівському коледжі Лондона:
Якщо український прорив відновить мобільність і додасть елемент маневренної війни, то й необхідність у цьому масованому вогні зменшиться, значно більший акцент буде на точності ударів, а не їхній кількості.
Крістофер також нагадує, що Київ залежний не лише від боєприпасів калібру 155мм, виготовлення яких зараз нарощує Захід.
Крістофер Так, експерт зі стратегічних наук, лектор у Королівському коледжі Лондона:
Серед боєприпасів, які використовує Україна, є дуже багато різних інших калібрів, деякі з них – радянських запасів – системи 152мм, 122мм. Є інші країни, звідки можна дістати багато боєприпасів, які потрібні Україні, для систем не натівського калібру. В Україні не буде такого, що все, закінчилася амуніція, раптом вистрелили останній боєприпас і нічого не залишилося. Постачання боєприпасів триватиме.
За підрахунками одного із найбільших виробників зброї – Чехословацього концерну – Заходу знадобиться 10-15 років, щоби поповнити запаси артилерійських боєприпасів, які віддали Києву.
Вільям Альберк, директор відділу стратегії Міжнародного інституту стратегічних досліджень:
Це чіткий сигнал Росії, що це не короткотривала проблема для країн ЄС, бо ми ж розуміємо, якщо завтра оголосять припинення вогню, то Росія просто поповнить свої запаси і знову нападе. Росія продовжуватиме це робити, допоки Україна не отримає членство в НАТО.
Нині ж західні партнери терміново шукають боєприпаси для великого контрнаступу українців.
Боєприпасний голод оголив чимало проблемних питань на Заході. Бо українська армія в п’ять разів менша американської, зате спустошила запаси США за неповний рік. А чимало країн взагалі виявилися б неготовими до відсічі у випадку нападу. Приміром, воєнних запасів Німеччини вистачило б максимум на два дні інтенсивних боїв.
