Рішення Вільнюського саміту коментують і обговорюють зараз і у Вашингтоні. І якщо офіційні американські чиновники досить стримані у прогнозах і оцінках, наприклад, щодо строків, коли ж саме Україна таки зможе увійти в НАТО, то дипломати більш відверті.
Отже, які часові рамки? Що змусило президента Байдена зараз сказати “немає“? І чому “ізраїльської моделі” гарантій безпеки – замало?
Відповіді на всі ці питання наш спецкор у Сполучених Штатах Дмитро Анопченко почув від людини, яка багато років представляла Америку в НАТО.
В повній мірі оцінити рішення цього саміту НАТО можна лише знаючи із середини, як вони в принципі ухвалюються. Які консультації ведуть за зачиненими дверима, як члени Альянсу знаходять спільну мову, що НАТО може – а на що не наважиться…
Краще за інших це знає ось цей чоловік. Іво Даалдер, що багато років представляв Сполучені штати при НАТО. Це архівні кадри, коли Барак Обама тілько-но призначив на цю посаду дипломата, який під час виборчої кампанії був його радником із зовнішньої політики і допоміг перемогти. За роки роботи в НАТО посол навчився одразу вирізняти – де дипломатичні формулювання, за якими ховають нерішучість, а де – реальні результати.
Іво Даалдер, екс-посол США при НАТО:
Безсумнівно, Україна зараз ближче до НАТО, ніж будь-коли. Так, ви не отримали запрошення вступити до Альянсу, але було нереалістично навіть думати, що це станеться. І я розумію, це розчарування українців. Зрозуміло, що якби я жив в Україні, то хотів би аби моя країна стала членом НАТО не просто сьогодні чи завтра, а вчора. І дійсно – якби Україна 23 лютого 2022 року вже була в Альянсі, то війни б не було. Тож я цілком розумію, чому для України важливо бути в НАТО і розумію розчарування. Водночас – маємо, що маємо.
І тут варто визначитися – а що ж, власне, маємо за підсумками Вільнюсу? Мій співрозмовник каже – два рішення, яке ухвалили зараз лідери НАТО (скасувавши для Києва ПДЧ – “План дій щодо членства в Альянсі“ – і заснувавши Раду Україна-НАТО) – це самє по собі дуже багато.
Іво Даалдер, екс-посол США при НАТО:
ПДЧ є досить складним планом, який країни мають пройти крок за кроком, а їхній прогрес у досягненні умов для членства – постійно оцінюють. І рішення НАТО, що Україні це не потрібно, вона вже зробила більшість важливих речей (так само, як Фінляндія та Швеція, які приєдналися без ПДЧ) є важливим.
Що стосується Ради “НАТО-Україна“: це вже не є організація, якою була комісія “Україна-НАТО“де зустрічі з Києвом були один на один. Зараз йдеться про те, що кожен член НАТО та Україна мають рівний статус. Однакове право голосу щодо порядку денного. Отже, Україна буде у цій Раді такою ж потужною, як наймогутнішими є Сполучені Штати.
Це не означає, що Україна вже отримала “п’яту статтю“але Київ відтепер матиме голос, і дуже сильний голос. І це великий прогрес – політичний крок до майбутнього членства.
Саме “п’ята стаття“ – без будь-яких умов обов’язок країн НАТО захищати одна одну – і змусила Джо Байдена не погоджуватись прийняти Україну вже зараз. Стратегічний координатор Радбезу США Джон Кірбі переказав позицію президента США щодо цього, сказавши – у Білому домі переконані, що “запрошення України до Альянсу було би і запрошенням росії розпочати війну із Заходом“. Але тут є і небезпека. путін по суті розпочав цю війну, щоб Україна не вступила в НАТО. І якщо зараз сказати – Київ візьмуть в Альянс тільки після того, як все закінчиться – москва зробить все щоб відтермінувати цей момент, тож – і затягнути війну, перевести її у заморожений конфлікт.
Іво Даалдер, екс-посол США при НАТО:
Я розумію обережність президента США у цьому питанні. З першого дня він дуже чітко дав зрозуміти, що у нас є дві фундаментальні цілі: зробити все, щоб допомогти Україні захистити себе та уникнути переростання війни на українському фронті у Третю світову.
І, думаю, якби ми прийняли Україну до НАТО вже сьогодні, коли у розпалі бойові дії, якраз на початку контрнаступу, коли по всій країні російські ракетні удари, це означало б, що НАТО теж має стати частиною цієї війни. Альянс – це оборона кожного дюйма своєї території, а отже, коли Україна стане членом НАТО – весь Альянс має вступити у війну. Тому я тут згоден з президентом. А з іншого боку дійсно – розмови, що ми можемо дозволити Україні потрапити до НАТО лише після закінчення війни, дає росії стимул цю війну не припиняти.
І ключове питання – визначити, а на якому етапі бойових дій ситуація дозволить провести серйозну дискусію з Україною щодо членства.
Як тут знайти компроміс, коли і під час війни неможна, і після неї – ризиковано? Посол Даалдер має щодо цього власну пропозицію – і це ідея, яку багато хто відстоює в американській адміністрації. Взяти Україну в НАТО ще до остаточної перемоги.
Іво Даалдер, екс-посол США при НАТО:
У випадку якщо буде домовленість про припинення вогню і бойові дії зупиняться, скажімо, на 50 кілометрів з кожного боку лінії розмежування. Я не хочу, щоб росія мала й сантиметра української території. Але є різниця між спробою повернути це військовим шляхом і спробою повернути це політичним шляхом. І якщо НАТО зможе забезпечити безпеку для переважної частини країни в обмін на довгостроковий політичний процес повернення окупованої території, то угода можлива.
З іншого боку, чи піде на це політичне керівництво країни? Якби це реалізували, то так – на решту території росія вже не нападе – це буде частина НАТО. Але як довго потім повертати окуповані області? Водночас, щодо питання безпекових гарантій поза НАТО (тієї ж “ізраїльської моделі“про яку так багато говорять) мій співрозмовник є скептичним. І ось чому.
Іво Даалдер, екс-посол США при НАТО:
язраїльська модель, яку зараз пропонують Україні, – це не гарантія безпеки. Це гарантія, що допоможуть її підтримувати. А справжні безпекові гарантії – це обіцянка, що я прийду тебе захистити. Справжню гарантію дає членство! Чи якщо Україна стане членом ЄС, то Європейський союз дасть гарантію безпеки та захисту, і в багатьох відношеннях це настільки ж сильно, як і Натівська “п’ята стаття“.
Посол (як і багато хто у Пентагоні і Радбезі США) переконаний, що українська армія вже зараз готова бути інтегрованою до армії НАТО. За силою, оснащенням, вміннями, які дала війна. Але є і політична частина шляху – реформи, без яких двері до Альянсу так і залишаться напіввідчиненими. Американські офіційні чиновники уникають давати будь-які прогнози щодо строків, коли ж Україну таки приймуть. Але мій співрозмовник несподівано погоджується озвучити своє бачення. І це майже сенсація, адже…
Мова про місяцівже не про рокі. І це обумовлено тим, як йде війна. Я розмовляю з багатьма українськими і західними військовими, і сподіваюсь, що протягом наступних кількох місяців ми побачимо досить суттєві зміни у ситуації на фронті в Україні.
Що буде успішний контрнаступ українських сил, який суттєво змінить ситуацію; зсуне лінію фронту ближче до Криму, перерізавши сухопутний міст між Кримом і росією. Ймовірно, будуть значні зміни на східному березі Дніпра – біля Херсону. Я очікую суттєвих змін! І на цьому етапі ми вступимо в нову фазу, коли і Україна і росія розумітимуть – вже немає потенціалу для подальшої широкомасштабної війни.
А далі – питання членства в НАТО для України буде центральним. І те, що виявилося передчасним у Вільнюсі через стан справ на війні, може за кілька місяців до кінця року стати абсолютно реальним.
