Свідомо взяв паузу після візиту до Вільнюса, щоб осіла інформаційна піна та з’явилася можливість звернути більше уваги на результати.
Головний результат саміту – комплекс ухвалених рішень, публічних заяв, розпочатих ініціатив – свідчить, що фактично розпочався транзитний період вступу України до Альянсу.
Цей процес набуває все більшої кількості ознак незворотності.
Значення саміту наголошують на трьох блоках досягнень, які слід деталізувати.
Перший блок – зміст подій, досягнення консенсусу та глибинне розуміння спільних цілей, в основі яких – українська позиція.
Другий блок – власне формальні рішення та їх політико-правові особливості.
Третій – це результати роботи на полях саміту.
Ще під час призначення на посаду міністра оборони у листопаді 2021 року я задекларував один із пріоритетів своєї роботи: вступ до НАТО де-факто.
Вступ де-юре – це питання політичної волі наших партнерів на основі консенсусу, яке може не залежати від того, що робить чи не робить Україна.
Де-факто – це, перш за все, питання взаємосумісності сектору безпеки та оборони України з Альянсом. Від оволодіння зброєю до налаштування за єдиними принципами системоутворюючих процесів – оборонного планування, виробництва ОВТ, забезпечення армії тощо.
Ця частина залежить від нас, її можна виміряти.
У євроатлантичному порядку денному є галузі, де з очевидних причин лідерство належить Міноборони, але загалом це командна гра, де кожен – Президент України, Уряд, Парламент, товариство – своя роль. У НАТО беруть не Сили оборони, а країну. Велику вагу мають суто політичні аспекти, питання правосуддя, верховенства права, громадянських свобод тощо.
Якщо подивитися на результати саміту у Вільнюсі з погляду командної гри та змісту подій – це потужний крок уперед. Тому саміт справді історичний.
Насамперед вдалося донести українське бачення, підтримане лідерами країн-партнерів: торгівля територіями та свободою приєднання до альянсів безпеки неприпустима, це не може бути предметом розміну. Відмова від інтеграції до НАТО не може бути переговорною позицією.
Консенсус виявився у заявах. Про те, що Україна буде в НАТО, коли складуться відповідні умови, сказали Президент США Джо Байден, Президент Туреччини Реджеп Ердоган, прем’єр-міністр Італії Джорджія Мелоні та інші друзі України.
Прем’єр-міністр Великобританії Ріші Сунак наголосив, що гарантії безпеки, надані Україні від країн “Групи Семи”, не повинні розглядатися як альтернатива НАТО. Україна наголошувала на такому підході.
Сам факт появи декларації G7 доводить, що питання справедливого світу в Україні – це глобальний інтерес. Це ще одна українська теза, яка отримала підтримку: напад Росії на Україну не є локальною проблемою і не має локального рішення у вигляді “заморозки” чи чогось подібного.
Вихід із війни лише один – через поразку агресора та його покарання. Це – спільна мета.
Другий блок – формальні рішення.
Серед практичних результатів саміту – комплексний пакет допомоги, який передбачає:
• перехід від короткострокової до багаторічної програми підтримки трансформацій сектору безпеки та оборони України для досягнення повної взаємосумісності з Альянсом;
• надання нелетальної допомоги (паливо, розмінування, медицина тощо),
• впровадження політичного інструменту високого рівня через Раду Україна – НАТО.
Створення Ради – це інша філософія та інший рівень суб’єктності. У Вільнюсі на інавгураційному засіданні Ради Президент України Володимир Зеленський вперше сидів за столом з лідерами країн НАТО не як запрошений гість, а як учасник з рівними правами, місце було визначено за абеткою між Туреччиною та Великобританією.
Цей механізм передбачає регулярні консультації лише на рівні міністрів закордонних справ, міністрів оборони, військових представників. Україна зможе ініціювати проведення цих зустрічей та пропонувати порядок денний.
Але головне досягнення у нашому громадському просторі недооцінили, зокрема тому, що помилково інтерпретували.
Прокоментую більше як юрист.
У пункті 11 підсумкового Комуніке саміту НАТО у Вільнюсі зазначено, що Україна більше не потребує Плану дій з членства (ПДЧ). Визнано, що наша держава досягла прогресу у взаємосумісності і стала більш політично інтегрованою до Альянсу.
Подальший прогрес регулярно оцінюватиметься міністрами закордонних справ на основі адаптованої річної національної програми.
Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг наголосив на суті змін: замість двокрокового процесу вступу до НАТО введено однокроковий.
Багато хто чомусь вирішив, що йдеться про кальку Річної національної програми під егідою Комісії Україна – НАТО. Мовляв, нічого не змінилося.
Але Комісії Україна – НАТО більше немає. Рівень взаємодії підвищено шляхом створення Ради України – НАТО. Це означає, що є всі підстави – і за “духом” і за “літерою” – трансформувати зміст річної програми.
Адаптована річна програма, власне, і має дати розуміння умов, після яких може бути ухвалено рішення про вступ. Цих умов може бути 20, а може три.
Теза про регулярність оцінки створює простір як ритмічного, так прискореного руху. Дійти висновків про виконання умов можна у будь-який зручний час, коли сформується консенсус.
Перша умова – відома: перемога України у війні.
Щодо інших умов: “домашнє завдання” для нашої держави – розробити своє бачення адаптованої річної програми та запропонувати її для розгляду.
Це питання міжвідомчої координації та діалогу з нашими іноземними партнерами. Ми маємо бути в цьому процесі проактивними. Міністерство оборони виконає частину роботи.
Третій аспект – загальний контекст та робота на полях.
Саміт НАТО – це збори однодумців. Тому не менш важлива робота тривала поза головною офіційною залою з прапорами країн-учасниць. На полях зустрічі ми проговорили з колегами та вирішили багато практичних питань.
Створено перший спільний з НАТО центр аналізу, тренування та освіти для поширення передового досвіду, здобутого на війні.
Підписано документ про коаліцію тренування пілотів.
Підписано пакет документів щодо поглиблення взаємодії зі Швецією. Наші скандинавські друзі довго зберігали нейтралітет, тому значну увагу приділяли формуванню суверенітету в питаннях оборони. Їхній досвід дуже цінний для нас. Ми погодили питання доступу до чутливої інформації, а також радикально спростили доступ до шведського ОПК у процесі закупівлі.
У списку причетних до саміту практичних здобутків – пакети допомоги на $1,5 млрд.
Окремі рішення, оголошені у контексті саміту – надання касетних боєприпасів від США та далекобійних ракет Sculp від Франції тощо. – це посилення нашої армії у відповідальний момент та збереження життя наших воїнів.
Таким чином, на рівні фундаментальних речей, правової рамки та практичної роботи результати дуже позитивні.
Що далі?
Для розвитку цього процесу, як на мене, важливо уточнити деякі положення Конституції України.
По-перше, статтю 17 слід доповнити тезою, що Україна самостійно обирає механізми забезпечення своєї безпеки, у тому числі шляхом приєднання до міжнародних договорів чи організацій. Це чіткіше розкриє та нормує ідею європейського та євроатлантичного курсу, закладену в абзаці 5 преамбули.
Також застаріла норма щодо недопущення розміщення іноземних військових баз. Зрозуміло, що за необхідності можна знайти юридичну формулу, ніж називати базу базою, а якимось ” центром взаємодії та обміну досвідом ” . Але навіщо? Потрібно прибрати це обмеження, що втратило актуальність, щоб знищити ґрунт для спекуляцій.
Загалом слід розуміти – Україні доведеться опанувати “мистецтво можливого” у міжнародних питаннях на якісно іншому рівні. У нас у цьому плані є успіхи. Слід припинити трактувати як “зраду” відсутність однозначних формул. Це можливості та завдання.
Нагадаю, що за кожним видом іноземного озброєння, яке вже давно на фронті, я спочатку чув “ні, цього не буде, це неможливо”. За фактом – можливо, але свого часу і за умови нашої наполегливості. 18 липня продовжимо робити неможливе на черговій зустрічі у форматі Рамштайн.
Щодо НАТО, то наближаємо правильний час.
Наближаємо перемогу.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею та натисніть Ctrl+Enter.
Статті, що публікуються в розділі “Думки”, відображають думку автора і можуть не збігатися з позицією редакції LIGA.net
