Стрілець-снайпер із Буковини Дмитро Коверега понад рік боронив країну від росіян. Пройшов найважчі бої на Донецькому і Луганському напрямку. А 19 березня 2023 року загинув у бою під час мінометного обстрілу на Харківщині. Він прикрив собою 22-річного командира відділення. Історію героїчного воїна на псевдо “Тихий”дивіться далі.
Білосніжний цвіт, що тягнеться назустріч сонцю. Це садок Дмитра Ковереги – одна зі справ його життя.
Все він сам садив… Я вагітна Катериною. І цей сад ми садили. Восени. А взимку і Катьку народила вже .
Груші, вишні та абрикоси. Кожне дерево Дмитро щепив власноруч.
Ольга Коверега, вдова військового:
Він не лише свої сади доглядав. Він інші теж. В нього була своя бригада на обрізку саду. Вони їхали до Тернополя, і в Києві були. Він це любив. От так, як він.. пішов і пішов. З ним ніхто не міг стати в пару працювати. Він швидко дуже все робив.. “Абрикоси ти посадила? Посадила. Все добре.” Давав наперед роботу. Звідти, але давав.
Символічно під час розмови з Ольгою над садом кружляє лелека. Так було і трохи більше місяця тому, коли односельці та побратими прощалися із Героєм, пригадує дружина Дмитра.
– Лелека над садом. Коли його привезли, у Шилівці везли дорогою і через Недобоівці везли. І Катьці написали, що коли твого тата везли, звідкись взялась зграя лелек, ніхто не розумів.
Дмитро пішов до лав ЗСУ 28 лютого 2022. Після навчань у Черкасах здобув фах снайпера. Воїн із позивним “Тихий” пройшов найзапекліші бої – вуличні зіткнення у Сєвєродонецьку, брав участь в обороні Лисичанська, воював в інших фронтових населених пунктах Луганщини та Донеччини, штурмував ворожі позиції.
Ольга Коверега, вдова військового:
Він ніколи не казав, що на позиції, чи ще щось. “Я на роботу і передзвоню. Коли повернусь – не знаю.” Ще коли був зв’язок, кажу: ти що там? – Ми виходили погуляти, випустили пташок і додому. Ну ніколи він не сказав, що пташок, чи ще щось.
На полі бою військовий зазнав кількох контузій та поранень. Влітку торік снайпера зачепив осколок. Та коли була команда про відхід, поранений воїн кинувся назад – рятувати побратима. Так було і 19 березня 2023 року. У бою біля населеного пункту Гряниківка Куп’янського району під час мінометного обстрілу Дмитро дістав вихких поранень, прикривши собою іншого бійця.
Йому самому 22 роки. То він розповів, що Дмитро прикрив його собою. Він каже, всі осколки повністю летіли на мене. Він повністю закрив собою.
Дмитро завжди ішов вперед і не кидав своїх, каже його бойовий товариш.
Ми з початку війни з ним знайомі. Були разом у Сєвєроденцьку, в Лисичанську були. В Водяному теж. Був веселий. Ніколи задньої не давав. Справжній патріот. І хороший друг та товариш.
У чоловіка боліла душа за молодих воїнів, розповідає Ольга.
Ольга, вдова військового:
І нас готував з Катькою. Що я буду доти сидіти, поки оцих хлопців не перестануть брати. Він ніколи не скаржився. Як би не було важко і Каті казав: Катя, ніколи не здавайся. Як би не було тобі важко.
Донька та дружина досі не наважуються розкласти баул Дмитра. В ньому речі акуратно складені батьком та чоловіком.
Каже: “Нам передала волонтерка, шкарпетки, бабки наплели. Каже, я би знав, хто, я б руки цілував. Ми зверху на берці одягали шкарпетки ці.”
Це ніж і куля. Коли ми були в Дніпрі в тата на позиції, він мені дав. Сказав, будеш мати спогади.
Речі тата 15-річна Катерина зібрала в одному куточку. Тут і світлини, і картина про найдорожче – обійми батька, яку дівчина створила сама. Катерина стала великою підтримкою і для Дмитра, і для його побратимів. Спочатку зібрала кошти на екіпірування підрозділу. Після того, як військові вийшли із Сєвєродонецька, їхня форма згоріла.
Так дівчина і почала займатись волонтерством. Вона відправляла батькові на допомогу автомобілі та спорядження. Катерина із друзями записує відео і поширює пости у соцмережах, щоб зібрати кошти.
Альбіна, подруга доньки військового:
Янгол. Катя – янгол для всіх, так. Вона соромиться про це казати, але потрібно про це казати. Тому що по-перше, тато так казав їй. І побратими його, коли будь-який збір – це завжди Катя, Катя допоможе.
Татова донечка. Так Катерина каже про себе. Батько жартував із нею, дуже любив сімейні пікніки, а ще – разом рибалити і ловити раків.
Дмитро залишив живий оберіг – собачку Луну, яку не встиг узяти на позиції до пари Буару – улюбленцю військових.
Таким життєрадісним і турботливим Дмитро щоразу постає у спогадах рідних. На могилу військового Ольга з Катериною приходять щодня.
Ольга, вдова військового:
Я чекаю його. Я все чекаю. Я все ще думаю, він на позиції. Це так, як було у Сєвєродонецьку, коли вони довго не виходили на зв’язок, місяць. Я все ще думаю, що вони на якійсь позиції.
Дмитро мріяв закласти абрикосовий сад, знайти будинок біля ставка, щоб донька навчалася і мала гарну долю. І задуми Дмитра рідні хочуть втілити.
