Поки ми чекаємо на літаки та чергові пакети допомоги, українські воїни продовжують тримати фронт. Сили оборони відбивають атаки ворога по всій лінії фронту і звільняють українську землю. Зокрема, Херсонщину. Далі – історія бійця, який її визволяв. Після важкого поранення піхотинця Олександра паралізувало. Та хлопець не здався і вже став на ноги. Про мотивацію бійця та майстерність наших лікарів, дивіться далі.
Кожен крок Олександру дається важко. Але те, що він ходить, – велике досягення. Юнак уже понад півроку відновлюється в реабілітаційному центрі на Львівщині.
Олександр, військовослужбовець Збройни сил України:
Мабуть, місяці 4 проїздив на візку. І ось не так давно став на, спочатку на 2 канадських милиці. А на даний момент вже на одній.
Олександра паралізувало внаслідок мінно-вибухового поранення, яке дістав торік на Херсонщині. Боєць тоді перебував у польовому шпиталі, який уночі обстріляли росіяни касетними снарядами.
Олександр, військовослужбовець Збройни сил України:
Це було під час сну, коли ми спали, я проснувся від чіткого болю і того, що відчував запах запеченої крові. Я начав себе общупувати і було 2 дірки.
До поранення Олександр провоював півроку. Був гранатометником. Його підрозділ звільняв окуповані міста та села на Херсонщині. Катівня на занедбаній фермі у Зеленодольську – і досі перед очима.
Олександр, військовослужбовець Збройни сил України:
Ми знайшли катівню і там була закатована маленька дівчинка. Це все, що мене вразило, це було дуже тяжко перенести, я не спав дуже багато ночей із-за цього. Вона просто лежала в ямі, де остальні люди, вся побита, були видні опіки на тілі. У них нема нічого человєческого. Це люди, яких треба винищувати просто. І все..
Боєць пригадує, яку радість відчував, коли з підрозділом заходили у звільнені від окупантів села. До сліз зворушила дитина, яка зустрічала українських військових.
Олександр, військовослужбовець Збройни сил України:
Вона вибігла до нас і каже, в Америці супергерої – це супермен і Бетмен, а у нас ви типу. І нас це взагалі просто розплющило. Ну це круто. Це дуже круто.
Олександр – солдат-піхотинець, тож йому доводилося бачити ворогів з різних підрозділів. Каже, вагнерівці найжорстокіші, а сумнозвісні псковські десантники – просто комічні.
Олександр, військовослужбовець Збройни сил України:
Вони мало що розуміють. Тактичної підготовки в них дуже мало. Вони йдуть просто отак гуртом, тіпа йдуть якось хочуть цією кучою збить в толку. Щоб ви розгубилися якось. І не могли їм протистояти. Але в нас десантників готують, наших десантників готують морально настільки крепко, що мені здається, що щоб зламати десантника, це я не знаю що має произойти.
Олександрові 22 роки. З 18-ти він – контрактник ЗСУ. Про службу в армії мріяв із дитинства і зараз після важкого поранення – прагне повернутся до війська. Для цього щодня багато тренується.
Ростислав Мицак, фізичний терапевт реабілітаційного центру:
Саша в принципі такий пацієнт замотивований до праці. По ньому видно, він горить, він хоче стати на ноги, він хоче займатися. Хоче завжди більше і чогось досягає.
Батько та брат Олександра теж воюють, і це його ще більше мотивує.
