Тамара Соловей була вчителькою російської мови та літератури. Нині вона проклинає “руський мир” та жалкує, що колись була пов’язана з чимось російським. Історія жительки села Любомирівка, яка на війні втратила сина, перестала спілкуватися з родичами, що проживають у країні-агресорці, і воліє, щоб світ бачив, що коїть росія – дивіться далі у сюжеті Наталі Сінченко.
Була вчителькою російської мови та літератури, а нині проклинає “руський мир”: історія жительки села Любомирівка, яка на війні втратила сина.
Тамара Соловей, жителька села Любомирівка:
Як питають мене як Ви ? Я всім кажу: не діждуться. Ми – крепкі.
Це крик душі пані Тамари – колишньої вчительки російської мови й літератури. Жінка на війні втратила сина.
Тамара Соловей, жителька села Любомирівка:
Мій син загинув. Я ненавиджу російську літературу разом з кацапами. Якби я знала про таке. Я навіть подумати не могла, що таке може статися з нами з усіма.
Микола загинув, захищаючи Маріуполь.
Тамара Соловей, жителька села Любомирівка:
Прямо, у старому Криму, де вони розташувалися. Їх градами та авіабомбами накрили, а з ним був не рідний син, і він одразу подзвонив, сказав: Колі немає.
Залишилися спогади про сина, біль і зневіра. Тамара каже: гірко усвідомлювати, що росіяни прийшли вбивати й грабувати українців.
Тамара Соловей, жителька села Любомирівка:
Знаєте, я так любила не мову, як літературу. Так любила літературу. Особливо 9 клас. Там оце Пушкін, Лермонтов, Гоголь. Це для мене була райна література. А тоді коли не стало російської мови та літератури, я читала зарубіжну літературу. Директором школи була.
На друзки розлетілися і стосунки із задуреними пропагандою родичами. Які приїздили, насолоджуючись гостинністю українців.
Тамара Соловей, жителька села Любомирівка:
Кожного літа росіяни наші, приїжджали з Нового Уренгоя. Приїжджали, жили тут 3 місяці. Різали для них свиней. Возили їх. Вони відпочивали на морі.
Роками їх труїли брехнею, а вони без зайвих сумнівів повірили у нацистів та бандерівців. І ось.
Тамара Соловей, жителька села Любомирівка:
У мене сестра живе в Джанкої. Я з нею не зв’язуюсь, не спілкуюсь. У мене немає зв’язку з нею. Бо вона сказала мені, коли в мене син загинув, що путін такого не міг зробити. У мого чоловіка, рідний брат живе у Краснодарському краї. Він дзвонив, як помер його зять тут. Він дзвонив, і я взяла трубку, і він мене питає: “Тома, ти бандерів бачила?”.
Проте пані Тамара бачила рашистів. І те, що залишили по собі у її рідній Любомирівці. Село вороги бомбили, трощили, обстрілювали й руйнували.
Тамара Соловей, жителька села Любомирівка:
Розбомблене обійстя фермера, Віті Ярошака. Це у нас, у Філіпових, був такий гарний паломник, там хати немає. А там, у Віті Ярошака, хати немає, все спалене, а було дуже гарно. А там жила ціла сім’я, тепер там хати немає. А перша вулиця взагалі вся спалена. Спалена. Вони просто шмаляли, поки все не згоріло.
Російські війська оселилися на околиці. Місцевих просто не вважали за людей.
Наталя Чепік, староста Любомирівського старостинського округу Шевченківської громади:
Ми думали зразу: це ж не страшно, це ж росіяни, але як виявилося потім: вони ще гірше німців. Ті люди, які виїхали, особливо фермери, то їх грабували. Вони заїжджали “Уралами”, загружали, майно забирали. І скот брали, корів брали.
Нахапали, залишили заміновані поля та дороги й втекли – при наближенні Збройних Сил України.
Тамара Соловей, жителька села Любомирівка:
Україна за нами. Збройні сили – сильні. Вони переможуть.
