Два з половиною мільйони українських дітей у статусі біженців проживають нині за кордоном. І це тільки в країнах ЄС. Яка кількість внутрішніх переселенців – точно підрахувати вкрай складно. Серед лідерів за прихистком дітей – Дніпропетровщина. Понад сто тисяч. Які умови, чи вдалося сім’ям знайти й роботу, і житло? Про все на прикладі однієї родини з Маріуполя в сюжеті Олени Мендалюк.
Олександр Агудов, переселенець з Маріуполя:
Дитина 5 років, вона розумніша за чоловіків, яким під 40. Дитині тільки команда “повітря” – значить в укриття, а дорослі пішли подивитися, що там.
Швидко бігти в укриття, ховатися від обстрілів, ділитися їжею – ця війна навчила українських дітей поводитися зовсім не по-дитячому.
Наталя Агудова, переселенка з Маріуполя:
Було таке, що хліб ми ділили з моєю дитиною. Я собі давала маленьку порцію, йому більше.
Це родина Агудових з Маріуполя. Чоловік – рятувальник, дружина – молода мама. І Сергій, якому лише 5. До початку великої війни – вони мали безтурботне життя.
Чекали на поповнення.
Наталя Агудова, переселенка з Маріуполя:
Це був перший триместр в мене, тільки закладалося серце в моєї дитини молодшої. Це було важко. Я зрозуміла, що в мене є ще старша дитина, і мені потрібно робити якось так, щоб старша дитина була жива.
Коли росіяни почали безперервно запускати ракети та бомби – родина перебралась в укриття пожежної частини.
Олександр Агудов, переселенець з Маріуполя:
У пожежній частині знаходилось понад 300 людей, а з них 40 дітей.
Майже місяць пробули там. Їх навідували українські військові.
Та в середині березня Агудові все ж полишили поруйноване місто.
Олександр Агудов, переселенець з Маріуполя:
За 20 хвилин до розстрілу пожежної частини ми виїхали.
Наталя Агудова, переселенка з Маріуполя:
Документи були у дитини. Це ще було холодно, була курточка, і ми під курточку йому, бо ми сподівались, що дитину вони не будуть оглядати. І дитині ми такі: “Тссс. Нічого не кажи дядям”.
Після евакуації Олександр продовжив працювати, а вагітну дружину із сином відправив до Угорщини.
Наталя Агудова, переселенка з Маріуполя:
Він боявся оставатися на самоті, він боявся дітей, дорослих боявся, він замкнувся, почав розмовляти, як 2 річна дитина.
Торік у серпні Наталя повернулася до України, щоб народити тут. На світ з’явилася Валерія.
Наталя Агудова, переселенка з Маріуполя:
Тому що я хотіла, щоб це була українка. Коли б я народила там, то в неї б було ім’я і прізвище без національності.
Родина зараз мешкає у Дніпрі. Наталя зізнається, війна і страх в очах її маленького сина читаються досі.
Наталя Агудова, переселенка з Маріуполя:
Працюють психологи, працює логопед із ним. Він ходить зараз в басейн, але він буде памятати це все життя.
Скалічені долі українських дітей – це лише один зі злочинів, які вчиняє росія.
За час повномасштабного російського вторгнення зафіксовано 2900 злочинів проти дітей. 484 дитини загинули, 992 поранено. 13-ро дітей стали жертвами сексуального насильства з боку окупантів. Понад 19 із половиною тисяч українських дітей примусово депортовані до росії чи тимчасово окупованих територій.
Дар’я Герасимчук, уповноважена Президента України з прав дитини:
Це є ніщо інше, як ознаки геноциду українського народу через українських дітей. Звичайно, документування геноциду – це складно, але це точно є мета України, бо депортація і примусове переміщення – це ознака геноциду: передача дітей від однієї етнічної групи до іншої.
І хоча у світі не існує механізму повернення дітей з депортації, Україна робить для цього все можливе. 370 дітей уже вдома – задля цього працює держава та благодійні фонди.
Микола Кулеба, голова фонду “Спасемо Україну”:
Ми чуємо кожного дня свідчення цих дітей, що росіяни роблять все, аби русифікувати наших дітей, щоб вони просто позбулися української ідентичності, вдаючись до погроз шантажу, маніпуляцій підкупу, дають сім’ям якесь житло, сертифікати.
А ще тисячі українських дітей змушені були виїжджати з рідних міст і багатьом із них – просто нікуди повернутися… Бо їхні домівки вщент зруйновані російськими бомбами.
Світлана Чернета, начальник відділу захисту прав дитини служби у справах дітей Дніпропетровської ОВА:
Наприклад, у нас ті, що переміщені ДБСТ, то дійсно, вони потребують житла, наприклад. Вони живуть тут на орендованій території. Вони потребують житла.
Лише Дніпропетровщина прихистила 460 тисяч переселенців, з них понад 100 тисяч – це діти.
