Попри страх та хвилювання в Україні щодня народжуються нові сім’ї. Тільки з початку року зареєстровано понад 40 тисяч шлюбів. Наша наступна історія про молодят зі Львова, які за понад 500 днів війни встигли одружитися та створити нову сім’ю.
І це при тому, що батько малюка в одній із бойових бригад на передовій. Про любов, яка перемагає, у сюжеті Христини Гашенко.
Це Тернопіль. Вирвались просто зранку, встали. І така авантюра. А чому б ні? Це дійсно такі яскраві спогади щасливого нашого довоєнного життя.
На цих фото усміхнена Марина разом зі своїм коханим Юрієм. Обоє журналісти. І познайомились не деінде, а на роботі.
Марина Герун, жителька Львова:
Я завжди кажу, що це кохання було з 1-го погляду в мене особисто, оскільки таких відчуттів я ніколи ні до кого не плекала, мене ніби окропом облило, і я це ніколи не забуду.
3 щасливих роки. А далі війна… Юрій, не вагаючись, добровольцем вступив до лав ЗСУ. Марина, які й решта українок – чекала свого коханого з фронту. 7 місяців щемливих повідомлень та дзвінків. Торік на день Незалежності Юрій подзвонив з особливим проханням. Телефонний дзвінок пролунав у прямому ефірі. Однією із ведучих у той час була Марина.
Моя казково гуцулко, я приготував тобі сюрприз. Передаю його. – Магія телебачення і цей сюрприз у нас у студії. – Твій люблячий лемко хоче тебе взяти за жону. Як ти до того ставишся?
Марина Герун, жителька Львова:
Було не до того, я не думала про таке, і навіть коли почалася війна, я не думала про те, тому що головне, щоб з Юрою все було гаразд. Все буде, все буде потім. Головне, щоб Юра був живий, тому що був такий період, коли дуже багато наших друзів гинули.
Марина сказала “Так”. І вже зовсім скоро молодята побралися. Але і цього разу війна диктувала свої правила. До Львова на розпис Юрій приїхав прямо з фронту. Ані білої сукні, ані гучного святкування у молодят не було. Військова форма та вишиванка стали символами незламного кохання під час війни.
І далі без вагань молодята наважилися стати батьками.
Марина Герун, жителька Львова:
Я народжувала Тесея, Юра був зі мною на пологах, і він казав, що це видовище не для всіх, але я йому сказала: “Ти багато разів бачив смерть, а зараз ти побачив як народжується життя. І такий шанс дається не так часто, і такий шанс треба використати в житті”. Тому що я кажу війна – це не тільки про смерть, це насамперед життя, і ми маємо його творити.
Зі своїм сином Юрій провів лише декілька днів. А далі – знову на фронт. До побратимів 80-ї десантно-штурмової бригади, які зараз боронять Україну на Бахмутському напрямку.
Марина Герун, жителька Львова:
Найважче було, коли Юрі уже треба було повертатися назад. І саме прощання зі своїм сином – це було найважче. Добре, що він ще такий маленький, він цього не розуміє, бо плакали б всі, а так плакали тільки двоє.
Сьогодні малюку місяць. Як росте син – Юрій бачить лише завдяки відеозвязку.
Юрій знає, на передовій він захищає не лише Україну, але й майбутнє для сина.
Юрій Герун, військовослужбовець Збройних сил України:
Ці дорогоцінні миті, ці дорогоцінні дні, кожен з яких буде насиченим тим, що малюк змінюється, росте буквально на очах. І покидати таке чудо, і їхати знову на війну – це надзвичайно важко. Але я розумію, що іншого виходу немає, тобто заради цього малюка, який зараз у ліжечку власне я тут.
Ростити сина із тривогами в серці за коханого – не просто, каже Марина. Але вона вірить, її Юрій обов’язково повернеться додому, і вони надолужать втрачене.
Я вірю в те, що у нас попереду з Юрою та малюком чекає дуже щасливе майбутнє, оскільки ми мріяли відпочити на березі моря. Ми обов’язково дуже класно відпочинемо і компенсуємо всі ці втрачені дні.
А поки Марина із сином чекають на зустріч із Юрієм. Можливо, її коханий обійме зовсім скоро на черговому сімейному святі – хрещення малюка.
