Місія – порятунок. Знайти. Евакуювати в безпечну зону. Під обстрілами. Ціною власних життів. Історії відважних героїв-волонтерів, які, попри свій страх і ризик, вивозили людей з окупованого Ірпеня у лютому-березні 2022 року, під час найбільш жорстоких боїв – дивіться далі.
Меморіальний майданчик. Дитячий візок. Валіза із минулого життя. Життя до повномасштабної війни. Такий наразі вигляд має романівський міст через річку Ірпінь. Переправа, через яку волонтери, військовики, надзвичайники допомогли врятуватися тисячам людей у дні битви за Київ. Ці кадри пам’ятає кожен.
Ми з Ірпеня. Дуже важко й страшно, це війна.
Сильно бомбили наші дома, там порозбивали дуже багато домів. Хто з чим може, з тим і тікає.
Ірпінець Антон Головенко пригадує, як цим мостом на руках переносили пацієнтів військового шпиталю. Чоловік у перший день вторгнення разом з однодумцями створив на базі ірпінської поліклініки медичний штаб і евакуаційну команду, яка спершу рятувала поранених бійців, а далі – сотні цивільних.
Антон Головенко, заступник головного лікаря Ірпінського міського центру первинної медико-санітарної допомоги:
Дзвонила людина на телефон, кажуть, у нас поранений. Ми виїжджали, забирали, привозили до поліклініки, там уже лікарі робили свою справу. А потім ми всіх везли у військовий шпиталь.
росіяни наближалися і захоплювали околиці. Обстріли посилювалися. Зв’язок зникав. Допомоги вже потребував кожен. Пан Андрій каже, якби не волонтери…
Я б з вами, мабуть, вже зараз не розмовляв.
Чоловік зазнав поранень унаслідок мінометного обстрілу у власному домі 4-го березня 2022 року.
Андрій Грам, житель Ірпеня:
Була в мене пробита печінка. Були пробиті легені, була пробита діафрагма. Дитина почала викликати швидку допомогу, дружина ходила під мінометними обстрілами й вже зустрічала швидку допомогу.
Та швидкої тоді вже не було. На порятунок прийшли небайдужі.
Антон Головенко, волонтер:
Вікно вибивали, через вікно виносили. Це все супроводжувалось прильотами. Ми поки донесли, рази 3 лягали на землю.
І так майже щодня. Дивлячись в очі смерті, волонтери рятували людей.
Олег Плетяний, заступник директора з технічних питань Ірпінського міського центру первинної медико-санітарної допомоги:
6 березня у частину Ірпеня зайшли окупанти, і в нас іншого виходу не було, як спасати наших поранених, ті, які були в нас в поліклініці. Вивозили через Стоянку. Повертаючись цією ж дорогою, на гуманітарному конвої ми їхали вже змійкою, оскільки всі машини були розстріляні.
росіяни неодноразово відкривали прицільний вогонь по мирних жителях, які намагалися виїхати. На всіх евакуаційних маршрутах гинули маленькі діти. Цілі сімʼї. А волонтери продовжували виконувати свою місію. Хтось “ловив” зв’язок і передавав координати. Хтось поступався автівкою, а найвідважніші сідали за кермо.
Ігор Побочій, волонтер:
Якраз йшла бабуся, і дитина каже допоможіть, вивезіть. Я їх забрав у машину і на ній почав кататись. Десь під тисячу людей тільки моїм екіпажем вивезли.
І Дмитро Наумович, за національністю білорус, за свідомістю – українець, майже щодня їздив з Києва в Ірпінь під час запеклих боїв, аби вивезти всіх живих – і людей, і тварин. Навіть після того, як був поранений (спіймав кулю).
Мені мій тесть дав ще 1 автівку.
Дмитро Наумович, волонтер:
Доїжджав на цьому авто, переходив пішки, сідав на своє авто і їздив по Ірпеню протягом дня і вивозив людей. Найжахливіший спогад – це дві ситуації, коли потрібно було вивезти літніх жінок, але в одній ситуації я побачив, що весь під’їзд вже згорів, у якому знаходилася жінка. Уже був прильот. Звісно, вона загинула.
Кожна історія порятунку – неоціненна. Кожен учинок хоробрих українців допоміг Ірпеню вистояти. І врятувати тисячі життів. Ірпінь місто-герой, бо люди наші – герої.
