Багатодітна родина в Україні – як забезпечити її побут і відпочинок, харчування та одяг

Повномасштабна війна в Україні неабияк вплинула на демографічну ситуацію. Кількість новонароджених зменшилася на 30% порівняно з 2022 роком. І це не дивно, адже небезпека, економічні негаразди та загальний стрес не сприяють планам на щасливе батьківство.

Багато хто вважає, що кожна наступна дитина робить сім’ю дедалі біднішою. Адже їжа, одяг, освіта, медицина – все це потребує значних коштів.

Але чи дійсно багатодітне життя в Україні таке безнадійне? Як насправді справляються з викликами і знаходять щастя сім’ї, де росте не одна дитина?

“Телеграф” вирішив дослідити цю тему і поспілкуватися з 39-річною Мариною Ребдело з Миколаєва, мамою п’ятьох дітей.

Планувала кар’єру юриста, але доля мала інші плани

— Чому ви вирішили мати багато дітей, а не одну, як більшість?

— Різниця у віці між дітьми у мене стабільно майже чотири роки. Найстаршому буде у вересні 18, а наймолодшому влітку виповнилося чотири рочки. Загалом у мене чотири хлопці й одна дівчинка.

Чому стільки? А я взагалі ніколи не планувала багато дітей. У дитинстві мріяла стати серйозним юристом, прокурором. Закінчила школу із золотою медаллю, юракадемію — з червоним дипломом. Усе йшло за планом — мала стати суддею. Але так сталося, що я народила першу дитину ще під час навчання. Пам’ятаю, писала диплом вагітною, я ж була відмінниця!

Пізніше я нарешті знайшла роботу мрії – у суді. Мене тепло прийняли в колективі, і я з ентузіазмом розпочала свою кар’єру. Та незабаром завагітніла. Різниця у віці між моїми дітьми вже сягала чотирьох років, тому ми з чоловіком Олександром вирішили, що це вдалий момент для народження ще однієї дитини.

А далі просто пішло з декрету в декрет. Деякі колеги кепкують з мене, називаючи “фантомною співробітницею”. Адже через декретну відпустку я зникла з поля зору. Багато хто з тих, хто мене знав, вже пішов на пенсію. А ті, що приходили на моє місце, із тривогою мені телефонували: “Марино, я йду на твоє місце, скажи, будь ласка, ти не плануєш виходити з декрету?” А я сміючись кажу, що ні.

— Напевно, ваші очікування від багатодітного материнства були зовсім іншими?

— Якраз ні, у мене взагалі не було ніяких очікувань! Навіть більше, через погані стереотипи в нашому оточенні я навіть соромилася, що народжувала третю, четверту, п’яту дитину. Бо багатодітність асоціювалася виключно з бідністю, неуспіхом, навіть якимось пияцтвом. Я сама з села, там таке часто спостерігала.

У моєму класі навчалася дівчинка з родини, де було троє дітей. Вона завжди соромилася, коли опитували соціально незахищених. Їй було ніяково піднімати руку. Тобто багатодітність — це було соромно.

Пізніше моє ставлення змінилося. Це було після того, як народила третього сина. Ми почали відчувати гордість, ходили на фотосесії, і я вже бачила здивовані погляди: “Ого, у неї троє!” Плюс тоді почала з’являтися мода на багатодітність серед зірок за кордоном, міф про бідність став розвіюватися.

Коли старший син пішов у школу, у нашому класі було п’ять багатодітних родин! І це були успішні батьки, діти росли в достатку, любові, займалися спортом, мали репетиторів.

— Хотіли б ще дітей?

— Ні, п’ятеро — мені цілком достатньо. По-перше, вік вже не той, майбутні пологи будуть складними. А по-друге, зараз хочеться просто приділяти більше часу й уваги існуючим дітям. Навіть пів години поспілкуватися з кожним — це 2,5 години на день. Не хочу, щоб мої діти відчували дефіцит моєї любові та уваги.

Витрати зростають з віком

— Які ваші основні джерела доходу? І яка сьогодні допомога від держави для багатодітних сімей?

— До початку великого вторгнення ми жили досить забезпечено. Працював тільки чоловік, він приватний підприємець, і цього нам цілком вистачало. Ми не жили у розкоші, але й не за межею бідності. Коли почалася війна, ситуація погіршилася. Ми з Миколаєва, тому виїхали до батьків у область. Чоловік втратив бізнес, його офіси та майно розбомбили. Звісно, фінансово стало набагато важче.

Держава, на жаль, не допомагає… Ми, звісно, маємо право на пільги — 50% на комуналку й таке інше. Але оформити їх — справжня сутужна бюрократія. Чоловіку легше одразу сплатити всі рахунки, аніж доводити, що він батько п’яти дітей і йому належать пільги.

Загалом нам виплачували одноразову допомогу після народження дитини. Але, приміром, коли ми повернулися в Миколаїв, нам відмовили в гумдопомозі для дітей тільки через те, що в нас був борг за квартплату. Вважаю, що держава має всіляко підтримувати такі родини як ми — списувати кредити, комуналку, надавати більші виплати на дітей. Тим паче у нас ще й оформлений статус ВПО.

Я би хотіла наголосити на тому, що будучи багатодітною родиною, ми маємо право виїхати за кордон (Ред. — разом з чоловіком). Але ми обираємо виховувати дітей тут, прививати їм любов до цієї країни та будувати тут бізнес.

— Скільки коштів витрачає сучасна багатодітна родина і як ці витрати змінюються з віком дітей?

— Однозначно, що старша дитина, то більші витрати. У маленьких дітей прості потреби — їжа, одяг, іграшки. Але коли діти підростають, у них з’являються різні захоплення. Хтось хоче займатися футболом, хтось колекціонує кубики Рубіка. Ви хочете підтримувати їхні інтереси, а це — додаткові кошти. До того ж підлітки прагнуть самостійності, їм потрібні гроші на розваги — кіно, кафе тощо. Дитина піде в школу, її треба зібрати. А ще пізніше почнуться репетитори.

Безперечно, виховання п’ятьох дітей – це значні витрати. Здавалося б, такі прості речі, як похід у кіно, перетворюються на справжню фінансову пригоду. Якщо за два квитки на сеанс потрібно 500 гривень, то для сім’ї з п’ятьма дітьми ця сума зростає до 2500 гривень, і це лише квитки і попкорн.

Додайте до цього інші повсякденні потреби, такі як стрижки. Хлопчики вже не хочуть стригтися у маминій перукарні, їм давай модні барбершопи і стильну чоловічу зачіску. Хтось захворів — множте вартість ліків на п’ять.

Та я не можу сказати, що з кожною наступною дитиною, родина стає біднішою. Хіба що ви почали менше працювати. Бо в іншому разі — діти тебе, навпаки, надихають. До нас приходить сила та енергія, щоб їх забезпечити.

— З усім тим, чи використовуєте ви альтернативні способи економії, наприклад, секонд-хенди?

— Ні, до секонд-хендів ми не вдаємося. Єдине, коли діти були меншими, то могли доношувати одяг старших братів чи сестер. Але зараз у кожного свій індивідуальний стиль, тож це вже не практикуємо. В цілому, вони навіть не проти взяти речі старшого, адже для них це навіть круто! Ніби нарешті доросли (сміється).

На їжі ми не економимо, намагаємося годувати дітей якісними та смачними продуктами. Решту речей купуємо у звичайних магазинах.

Управляти побутом з п’ятьма дітьми так, щоб не збожеволіти

— Як ви організовуєте побут? Чи розподіляєте обов’язки?

— Мене часто критикують за те, що я не маю системи обов’язків для дітей. В основному я все роблю сама. Проте з вдячністю ставлюся до будь-якої їхньої ініціативи допомогти по господарству. Старший син іноді наглядає за молодшим — це найбільша підтримка, на яку я можу розраховувати. Щоправда, якщо я прошу їх щось зробити, наприклад, застелити ліжко, пропилососити чи винести сміття, — вони погоджуються без ентузіазму.

Я балую своїх дітей і готую те, що кожен любить. Якщо когось не влаштовує страва, я роблю альтернативу. Не буває такого, що сьогодні у нас гречка і всі це будуть їсти. Намагаюсь враховувати інтереси кожної дитини. Іноді готую одночасно і котлети, і відбивні, і ще щось.

Вважаю, що дітям потрібно дати гарне життя. Адже вони не просили себе народжувати. І тим більше не просили народжувати наступну дитину.

— Який психологічний клімат у вашій родині? Як ви справляєтесь з конфліктами між дітьми?

— Серйозних конфліктів між дітьми майже не буває. Вони дуже дружні, поважають і люблять одне одного. Буквально недавно трапилася перша серйозна сутичка. Я спершу поговорила з ними окремо, потім зібрала і намагаюся мирно розв’язати проблему. В першу чергу кажу їм, що вони обоє — мої діти й мені сумно, коли вони конфліктують. Я ніколи не караю дітей і не наказую їм стояти в кутку. Це — мої принципи, особливо в ці нелегкі часи, я хочу оточити дітей любов’ю і турботою.

Батько більш вимогливий і вчить дисципліни. Я намагаюся підтримати його авторитет, але завжди виступаю проти покарань.

— Які переваги й недоліки бачать ваші діти в тому, щоб рости в багатодітній родині?

— Під час карантину та війни їхні друзі, які були єдиними в сім’ї, відчували гострий дефіцит спілкування. А моїм дітям завжди було з ким пограти, поговорити. Особливо під час відключень світла — вони гралися всі разом. Завжди була компанія, підтримка. Вони ніколи не почувалися самотніми.

Мені здається, між моїми дітьми зовсім нема конкуренції за мою увагу. Коли комусь потрібно поспілкуватися, я завжди відкладаю всі справи й цілковито присвячую йому час. Ми можемо переглядати ТікТоки, я можу потанцювати чи записати відео з їхніми друзями. Вони спілкуються зі мною навіть у соцмережах, кличуть “до себе”.

Так, їм, безумовно, дістається менше уваги, аніж якби я була мамою однієї дитини. Особливо я відчуваю провину перед донькою, з якою, напевно, проводила б більше часу, якби вона була єдиною.

Мабуть, ще мінус у тому, що їм складніше отримати якісний сімейний відпочинок. Наприклад, ми не можемо дозволити собі великі поїздки всі разом. А їхні однолітки регулярно від’їжджають, подорожують. Тож мої діти порівнюють себе з більш забезпеченими ровесниками, у яких батьки мають більше ресурсів і можливостей. Але між собою у дітей конкуренції не помічаю.

Чоловік, діти й час для себе — можлива рівновага

— Як ви знаходите час для себе та особистого життя?

— Колись у мене була помічниця, але зараз все на мені. Дійсно, є проблема — знайти час для себе. Після початку війни я зрозуміла, що не маю власних інтересів і бажань. Як більшість мам я жертвувала собою заради дітей. Якщо був вибір подивитися кіно, яке я б хотіла, або піти на мультик — я обирала мультик. Адже це не тільки для мене, а для всіх і я хороша мама.

Пізніше почала відчувати вигорання. Тому почала зміщувати вектор уваги на себе та свій розвиток, боротися з комплексами.

— Розкажіть про стосунки з чоловіком. Чи правда, що після появи дітей все змінюється?

— Все міняється лише в тих випадках, коли люди віддаляються один від одного чи повністю занурюються в дітей. Ми з чоловіком ділимо відповідальність порівну.

Я завжди кажу: це не лише мої діти, і не чоловік узяв мене з п’ятьма дітьми. Ми прийняли це рішення разом. І проблеми вирішуємо разом, як команда. Конфлікти не з’являються раптово, їх можна попередити діалогом і взаєморозумінням.

Якби я мала змогу прожити це життя знову і народити їх ще раз, то я б нічого не змінювала. Життя багатодітної родини — складне, але цікаве і сповнене щастя. Головне, дотримуватися балансу: віддавати належну увагу дітям і не забувати про себе і партнера.