Уже завтра в Лондоні відбудеться одна з головних спортивних подій року – щорічний марафон. Усі його учасники біжать з метою збору грошей на благодійність. Серед людей на старті будуть одразу кілька українців. Зокрема, і чинні військовослужбовці ЗСУ. Вони збирають на протези тяжкопораненим побратимам. Хто підкорюватиме лондонську дистанцію – розповість наша британська кореспондентка Світлана Чернецька.
42 кілометри британською столицею. Лондонський марафон – один із найвідоміших у світі. Цьогоріч участь в ньому братимуть рекордні 50 тисяч людей. Серед них – і наші українські морпіхи.
Останнє тренування перед великим забігом. Хлопці прийшли розім’ятися у мальовничий Голланд-парк. Олексій втратив ногу 2022 року – наступив на міну під час бойового завдання. Свого бігового протеза він чекав цілих два роки. Без спорту не уявляв свого життя.
Олексій Руденко, військовослужбовець ЗСУ, учасник Лондонського марафону:
До того бігав напівмарафони, займався кінним спортом, кікбоксингом, вів дуже активний спосіб життя. І коли відірвало ногу – сидіти на місці я не зміг просто.
Після двох місяців звикання до бігового протеза та активних тренувань – його культя вкрилася мозолями. Але це не зупиняє бійця.
Олексій Руденко, військовослужбовець ЗСУ, учасник Лондонського марафону:
Натирає, коли вже там за 20 км пробігаю, то трошки починаються незручності. Я розумію, що коли я добіжу – нога зітреться повністю, але мушу робити то, що мушу.
Заради участі в марафоні Олексій навіть відклав весілля. Спершу його запланували на 24 квітня. Наречена – теж військовослужбовиця. Воює на Херсонщині.
Олексій Руденко, службовець ЗСУ, учасник Лондонського марафону:
Сказала, треба так треба, образилась трошки, ну, але що робить, трошки вищі цілі.
Олексій біжить марафон, щоби зібрати гроші для допомоги бійцеві з подвійною ампутацією.
Олексій Руденко, військовослужбовець ЗСУ, учасник Лондонського марафону:
У мене є купа друзів, які без рук, без ніг, просто кажуть – дайте нам крутий протез і ми вернемося в окопи.
Морпіх Георгій збирає на колісне крісло для воїна з пораненням хребта. Сам він втратив руку під час боїв на оточеній ворогом Азовсталі. Кінцівку довелося ампутувати просто в підвалі заводу. Георгій був одним із перших, кого обміняли, через тяжкий стан. Але він досі чекає, коли його побратими повернуться з неволі. Для нього марафон – можливість нагадувати про військовополонених Азовсталі.
Георгій Рошка, військовослужбовець ЗСУ, учасник Лондонського марафону:
Коли почалася війна, то всі були акцентовані на Маріуполь, Азовсталь. Герої, ми там, супермени якісь, зараз всьо, картінка уже ушла, в полон всіх взяли, переключилися на інші питання, і про наших хлопців забули.
Ще майже тисяча оборонців Маріуполя вже понад 2 роки перебуває в полоні. Це люди, з якими Георгій ділив кусень хліба в окопах та боровся за життя в підвалах Азовсталі.
Георгій Рошка, військовослужбовець ЗСУ, учасник Лондонського марафону:
Зараз, коли я тут, вдома, марафон бігаю, живу як всі, а Васян зараз там, де кожен день знущання, кожен день голодають, тому що я знаю, що таке полон – голод неймовірний. Ти просинаєшся кожні 2 години вночі через те, що ти їсти хочеш, а в тебе нічого немає. Плюс мене не дуже чіпали, там пару ляпасів по голові, а над хлопцями там знущаються дуже жорстко. Що я в фільмах бачив, в кіно, то це зараз на наших хлопцях все відбувається.
Для Георгія – це буде перший в житті марафон. І перше серйозне випробування організму після багатьох операцій та ампутацій.
Георгій Рошка, військовослужбовець ЗСУ, учасник Лондонського марафону:
Я завжди ненавидів бігати, для мене це смерть була, якби мені хтось сказав, що я буду бігти 40 км, я б сказав, чувак, ти що, хворий.
Разом із морпіхами, дистанцію долатиме і їхній тренер. Слава втратив руку в побутовому інциденті й вирішив стати професійним реабілітологом. Зараз працює в Дніпрі, допомагає ампутантам відновити рух.
Слава Кулаковський, тренер, амбасадор Благодійного фонду “Громадянин”:
Це дуже важливо, тому що розумієте, коли хлопці втрачають кінцівки на війні, вони сюди повертаються і чому дуже багато йде відразу воювати. По-перше, тому що нікому воювати, а по-друге, вони тут не бачать тих людей і те суспільство, яке їх чекає і хоче їм допомогти, тому їм ближчі їхні побратими, як сім’я. Тому моя задача, я собі ставлю таку ціль і тим людям, з якими працюю – зробити так, щоб хлопцям було комфортно повертатися, щоб вони відчували, що їх тут чекають. От і все. Я це роблю своїм чином – через навантаження і спорт.
Окрім тренувань, хлопці годинами спілкуються з місцевою пресою. Щоби донести, наскільки складна ситуація в Україні. І не лише на полі бою. Адже такої кількості надскладних ампутацій – не бачила жодна країна з часів Другої світової.
Слава Кулаковський тренер, амбасадор Благодійного фонду “Громадянин”:
Нагадати британцям, нагадати всьому світу, тому що цей марафон міжнародний, тут біжить 50 тисяч з усього світу, тому нагадати людям, що в нас в країні йде війна, що нам треба зброя, що нам треба протезування для цих хлопців.
