Він тільки почав будувати сімейне життя і мріяв разом із дружиною ростити новонародженого сина. Але в березні 2022 року пішов захищати країну. Андрій Ковалюк зумів на фронті стати першокласним оператором-навідником. За майже два роки служби на своїй бойовій машині проїхав найгарячіші точки – від Роботиного до Авдіївки. Загинув боєць у лютому, йому назавжди залишиться двадцять сім. Яким його запам’ятали рідні й побратими? Дивіться далі.
Кітель на вішакові біля вхідних дверей Андрій залишив, коли востаннє був у відпустці, розповідає дружина бійця Марія.
Мені здається, що він є, він прийде, її одягне, навіть пахне ним, на ній залишився запах.
Андрій – із Чернівців, Марія – з гірського прикарпатського села Бабин. Познайомилися через інтернет.
Марія Ковалюк, вдова загиблого військового Андрія Ковалюка:
Ми з Андрієм познайомились, коли він служив в армії, а я тут вчилася в школі. Ми з ним дуже довго не зустрічалися, ми зустрічалися тільки рік.
Після весілля молодята поїхали на заробітки, згодом повернулися до Бабина, зробили ремонт. За місяць до початку великої війни у подружжя народився син – Вадим. А через тиждень Андрій пішов у військкомат.
Галина Петричук, теща загиблого військового Андрія Ковалюка:
Він сказав, що я йду. У перші дні сказав. Я його просила, Андрюха, може ні, треба, мам, йти, а хто буде, як не я. Це дуже було важко. Бо дуже молодий, дитина маленька.
У складі 116 окремої механізованої бригади Андрій вирушив на Харківщину – очищати села від окупантів. Потім – у Польщу на навчання.
Марія Ковалюк, вдова загиблого військового Андрія Ковалюка:
Він хотів бути оператором-навідником. Він любив цю професію. Він був задоволений, що командир саме його обрав.
Здобуті вміння бійцю знадобилися на фронті. Минулого літа його підрозділ кинули на Запорізький напрямок, там точилися запеклі бої за Роботине. Село було під окупацією з березня 2022 року.
Олександр, військовослужбовець, командир роти:
Андрій брав участь зі своїми побратимами на бойовій машині піхоти, брав участь в штурмах. Дуже важливих штурмах, які допомагали для нашої піхоти. Проявив себе дуже героїчно.
За проявлений героїзм Андрія тоді нагородили “Золотим хрестом”.
Вони були на житті і смерті, він не думав, що вийде звідти живим, там було справжнє пекло.
Останньою гарячою точкою стала Авдіївка. Туди чоловік потрапив у жовтні 2023 року. А вже на початку лютого загинув від фосфорної бомби. Марія розповідає: за кілька годин до смерті він зателефонував і попросив дати йому поговорити з сином.
Марія Ковалюк, вдова загиблого військового Андрія Ковалюка:
Такого ніколи не було, можливо, він щось відчував. Каже синку – наближається твоє свято, я відправлю тобі велику машинку, я тебе дуже люблю.
За два роки Андрій бачив сина не через екран смартфона лише двічі, каже жінка. Малюк схожий на тата, мов дві краплі води. Андрієві Ковалюку назавжди – двадцять сім. Рідні й друзі зареєстрували петицію про надання йому звання Героя України. Посмертно.
Галина Петричук, теща загиблого військового Андрія Ковалюка:
Аби дитина знала, що тато дійсно Герой.
Андрій його ніхто не називав, завжди йому казали Рембо.
Змиритися із втратою коханого Марія досі не може. У свої 22 вона вже вдова. Але вчиться жити із цим болем.
Марія Ковалюк, вдова загиблого військового Андрія Ковалюка:
Я постійно набираю його номер, я розумію, що він ніколи вже не візьме від мене трубку, але я постійно пишу йому смс, тому що я хочу, аби він був в мене перший у списку, кому я написала.
