Ігор Козловський – найвідоміший український релігієзнавець. В’язень совісті: 2016 року був захоплений бойовиками так званої «ДНР», пережив тортури, провів у полоні 700 днів. Сьогодні є членом експертної Ради з питань свободи совісті при Мінкульті України.
– Ігор Анатолійович прийшов до ректора і сказав, що цього студента ми не можемо відрахувати лише тому, що він не має грошей. У результаті рік навчання мені просто подарували.
– Батьків вилікувати вдалося?
– Так. Перед смертю вони пережили духовне переродження. Фінішували по-людськи. Взагалі, вони були добрими людьми. Мати на заводі працювала, батько – водій автобуса. Все життя копієчка до копієчки. Якоїсь миті пити почали… Батько жодного разу в житті в ресторані не був. За два тижні до смерті я його зводив до Макдональдса.
– А першим вашим серйозним соціальним проектом став притулок для безпритульних «Пілігрим»?
– Ні, реабілітаційний центр для людей із залежностями.
– Першого зціленого пам’ятаєте?
– Гришу неможливо забути. Почалося все з того, що в мене вдома переночували два наркомани. Олена, дружина, як побачила їх, прошепотіла: «Коханий, нас обкрадуть». Пророком виявилася. Один із них забрав мої штани, пасторський хрест і 200 доларів. То були всі гроші в будинку. І вони були мені дуже потрібні. Я тоді борг виплачував перед видавництвом – за свої гроші книгу випустив, називалася «Страти не можна помилувати». Затерта, звичайно, фраза, зараз я інакше назвав би…
– Про що книга?
– Про те, що, зміщуючи деякі акценти Євангелія, можна замість доброї вести одержати вирок. Знаєте, ось ця ідея, що всі справжні християни мають бути багатими, здоровими, що всі біди обійдуть їхньою стороною?
– Хіба в цьому не суть протестантизму?
– Ні звичайно. Така думка – це взагалі не християнство, а біла магія якась.
– Але повернемось до двох наркоманів. Один втік, а другий?
– А другий втекти не міг. Гриша на милицях був, ледве пересувався. Він у нас лишився. Немолодий уже чоловік, старший за мене, 25 років проколовся. Живого місця на ньому не було. Він пережив стан, який я можу назвати чудовим зціленням. Буквально став на ноги на моїх очах. Гриша – наш перший місіонер.
