Окупація, обстріли, розграбовані будинки та покалічені долі. А ще – надія на відновлення та віра в справедливість і перемогу. Цим зараз і живуть люди в одному із невеличких селищ, розташованому на кордоні із державою-терористкою.
Звідси до ворога – усього кілька кілометрів. Обстріли тут й досі трапляються доволі часто, але місцеві запевняють: козацького духу не зламати, адже селище має відповідну назву – Козача Лопань.
До великої війни у Козачій – так місцеві називають село – мешкало майже 6 тисяч жителів. За час окупації залишилася кілька сотень. І кожен третій пройшов через російські катівні. Одна з них – у підвалі магазину, де зберігалися овочі. Тут і досі залізні решітки, нашвидкоруч зварені із арматури. На бетонній підлозі – кілька ковдр, у кутку стоять відра, що правили за вбиральні. Потрапити сюди міг будь-хто.
Людмила Вакуленко, староста Козачолопанського старостинського округу Дергачівської міської ради:
Як тільки шо, то говорили про те, що “хочеш в підвал?” І от хто хотів? Ніхто не хотів, але попадали туда в підвал. За непокору, за те, що вони були атошниками.
Навіть телефон у руках міг стати квитком у підвал-катівню. У ліпшому разі -мобільник забирали та прибивали гвіздками до дерева. Кілька екземплярів ще й досі збереглися, як страшне нагадування про окупацію. Для старости села – Людмили Вакуленко – окупація виявилася подвійним випробуванням через звинувачення в державній зраді – її розмову з односельцями показали російські пропагандисти як приклад співпраці.
Людмила Вакуленко, староста Козачолопанського старостинського округу Дергачівської міської ради:
Хоча я говорила на оцих ось… люди стояли навпроти, я розповідала, про те, що привезли гуманітарку з Дергачівської міськради. Це ще коли вони повністю не зайшли, а моталися туди-сюди. Но цього було достатньо, бо я стояла біля людей, які дійсно вороги, зрадники.
6 березня суд закрив провадження. І староста нарешті може дихати вільно.
Людмила Вакуленко, староста Козачолопанського старостинського округу Дергачівської міської ради:
Тому я дуже вдячна, що повірили, що почули, що зрозуміли, що це була неправда і що це зняли. Хочу сказати, що якщо люди, ті, які, можливо, десь бояться правосуддя, а вони нічого не робили, нехай вони не бояться, якщо вони не робили, то це вони точно не будуть засуджені. Да, це неприємно, але через це треба пройти.
Зараз Людмила Вакуленко на робочому місці, у сільраді. Каже: справ дуже багато, але поступово Козача відновлюється після навали асвабадітєлєй. У січні знову відкрилася аптека.
Віктор, працівник аптеки:
Тут не було нічого, тут оце вікна були вибиті, двері були вибиті, всі вікна повилітали, скло, одні решітки пооставалися.
Покупців зараз дуже мало, селище майже збезлюдніло, а валідол та валеріана тут найбільш ходовий товар, каже провізорка пані Надія.
Надія, провізорка:
От головной боли, успокоительное – це більше всього беруть. Ну і так, радикуліт, ревматизм, отаке шото.
Покупців мало, підтверджує Руслан. Він торгує свіжиною у магазині навпроти. Усе домашнє, адже вдалося зберегти худобу.
Руслан, фермер:
Сім’я, родітелі вже в возрасте… І худоба, і хата, все як би…так шо остався, а потім вже ніяк виїхати було…
А тепер, після визволення, вже не годиться складати руки.
Руслан, фермер:
Та не то, шоб бізнес, жить як-то надо дальше. Якби всі в депресію… тоже якби ні… Бог дає шевелиться, трудиться надо. Надо так би і поступать.
Найперше завдання зараз – відновити критичну інфраструктуру, розповідає голова Дергачівської військової адміністрації Вʼячеслав Задоренко. Він місцевий, тут народився і жив до війни. Його матір вороги також забирали, катували, а рідну Козачу чоловік звільняв разом із ЗСУ – зі зброєю в руках. А до того вдалося зібрати селян, що партизанили – псували ворогу техніку, викрадали боєприпаси, повідомляли нашим військовим про пересування росіян.
В’ячеслав Задоренко, голова Дергачівської міської військової адміністрації:
Якихось панічних настроїв, що там ворог прорветься до громади, немає, тому що кордон щас підсилюється. Створюємо захисні споруди, підсилюєм противотанковими ровами, хлопці проводять і мінування кордону.
Ще одне завдання – очищення території громади від вибухівки. Снарядів та мін тут досі повно.
В’ячеслав Задоренко, голова Дергачівської військової адміністрації:
Сподіваємося, що щас пішло потепління, за програмою ОВА починається розмінування сільськогосподарських угідь для того, щоб фермери могли розпочати свою посівну роботу.
Деякі населені пункти Дергачівської громади росіяни знищили відсотків на 90, каже голова. Тож ще одна мета – знайти гроші на відновлення.
В’ячеслав Задоренко, голова Дергачівської військової адміністрації:
Сьогодні в нашому бюджеті міському ситуація складна бо, на жаль, аграрії не засіялись, підприємства свою припинили діяльність, але потроху вони повертаються, потрошку починається життя і сьогодні, завдячуючи уряду України, європейським партнерам, надається допомога і є сподівання, що все буде Україна.
Головне, що до громади повертаються люди, які готові працювати.
