В українських кінотеатрах стартував прокат трилера “Повстання Штатів” від британського режисера Алекса Гарленда. Фільм найдорожчий як для постановника, так студії А24. Враховуючи те, що сюжет розповідає про гіпотетичне збройне протистояння в США та непросту політичну обстановку в цій країні, користувачі соцмереж звинуватили його в прогностичному програмуванні реальної громадянської війни у Штатах.
Ліга.Тех розповідає про те, чи справді Голлівуд може програмувати події, про попередні роботи британця і як узагалі вийшов перший інді-блокбастер.
Ілюстратор, фрілансер, автор бестселера
Вже десятиліття Алекс Гарленд займається створенням авторської фантастики: він виступає як постановником, а й сценаристом своїх робіт. “Повстання Штатів” – це вже п'ятий поспіль проект, створений із таким підходом.
На ранньому етапі кар'єри пробував чимало професій: ілюстратора, журналіста-фрілансера та автора коміксів. Перший успіх прийшов у сфері літератури: 1996 року було опубліковано роман “Пляж”, який Гарленд написав під враженням від шестимісячної подорожі Південно-Східною Азією. Книга не сподобалася критикам, проте читачі були в захваті: “Пляж” став бестселером і вже в 2000 році був екранізований з Леонардо Ді Капріо в головній ролі.
Чи то слабкими були результати наступних романів “Тесеракт” і “Кома”, чи Гарленду дуже сподобалося на знімальному майданчику, але в будь-якому випадку він перекваліфікується на сценариста. У співпраці з постановником екранізації “Пляжу” Денні Бойлом він створює стрічки “28 днів по тому” та “Пекло”. І якщо перший фільм реанімував моду на зомбі-стрічки в цілому та концепцію “швидких зомбі” зокрема, другий навіть не відбив свій виробничий бюджет і серед глядачів вважається невдалим як щодо сюжету, так і наукового аспекту. Так, за сюжетом екіпаж космічного корабля мав “перезапустити” сонце, що згасає, за допомогою підриву бомби. На думку фізиків, насправді для такого завдання знадобилася б шестизначна, якщо не більше, кількість бомб.
Надалі Алекс Гарленд займатиметься адаптованими сценаріями: напише екранізацію роману Кадзуро Ішигуро “Не відпускай мене” (фантастика на тему моральності клонування) та коміксу “Судді Дредд” (історія про брутального правоохоронця у жорсткому постапокаліптичному світі). Паралельно спробує свої сили в ігровій індустрії: виступить сосценаристом пристойного екшену пригодницького екшену Enslaved: Odyssey to The West від студії Ninja Theory (зараз відома як автор Hellblade Senua's Sacrifice).
У 2014 році Гарленд дебютує як режисер з камерною фантастичною психологічною драмою Ex Machina про штучний інтелект, андроїди та тест Тюрінга.
Фільм отримує масу нагород, зокрема “Оскар” за найкращі візуальні ефекти та номінацію за найкращий оригінальний сценарій.
З наступним проектом Гарленда – екранізацією роману “Анігіляція” Джефа Вандермеєра – відбулася ціла драма. Перші тестові покази були не дуже, тому керівництво студії запропонувало її перемонтувати, щоб зробити доступнішою для широкого глядача. Проте один із продюсерів наполіг на збереженні оригінального бачення режисера. Тоді було досягнуто компромісу: фільм не змінюють, але права дистрибуції відразу продають Netflix. При цьому навіть за умов обмеженого кінотеатрального прокату фільм заробив $33 млн, майже відбивши свій бюджет.
Наступною роботою Гарленда стає міні-серіал для каналу FX “Розробки” (Devs в оригіналі) про квантові комп'ютери, філософію детермінізму, довгі паузи в діалогах і загальні плани Сан-Франциско.
Нарешті 2022-го він видає постхорор (поджанр жахів, який, окрім жахливих сцен, містить алюзії та соціальні коментарі) “Чоловіки”. Стрічка запам'яталася сумнівною спробою просунути ідею колективної відповідальності чоловіків та передачею майже всіх чоловічих ролей Рорі Кіннеру. Наразі “Чоловіки” є найменш оціненою роботою Алекса Гарленда.
Спровокувати громадянську війну через фільм?
У фільмах Алекса Гарленда можна виділити три спільні риси. По-перше, він любить працювати з одними й тими самими акторами: так, британська актриса Соноя Мідзуно з'явилася у всіх його фільмах. По-друге, гарний дизайн та візуальний ряд, хоч і без надмірностей. По-третє, звернення до теми алармізму. Так, Ex Machina стала застереженням про штучний інтелект, “Анігіляція” – про екологію, а “Розробники” – про надто величезну силу корпорацій у сучасному світі.
Не дивно, що у “Повстанні Штатів” глядачі побачили застереження про можливий конфлікт у США, а окремі користувачі соцмереж – навіть прогностичне програмування. Це досить давня конспірологічна теорія (американці таке взагалі обожнюють) про те, що таємні владні еліти типу ілюмінатів або масонів використовують Голлівуд, щоб через фільми підводити людей до певних подій.
Автором терміна вважається філософ Алан Уотт, а сам він використовується для пояснення разючих подібностей між вигаданими історіями та реальним світом. Тому не дивно, що “Повстання Штатів” звинуватили у закладанні фундаменту під реальний збройний конфлікт у США.
Таку гостру реакцію можна пояснити кількома чинниками. Громадянська війна 1861-1865 років, як і будь-який конфлікт такого типу, призвела до величезної національної травми. Плюс це ще й єдиний випадок, крім американської революції, коли бойові дії велися безпосередньо на території Сполучених Штатів, і навіть мав місце епізод, коли столиця держави була під загрозою падіння. Це залишило дуже великий слід у свідомості та масовій культурі. Згадати хоча б приквельну трилогію “Зоряних війн”, де розповідається про війну між Конфедерацією сепаратистів та Республікою. Виник ірраціональний страх, що якщо американці в минулому вже не змогли домовитися та взялися за зброю, то це може повторитись у майбутньому.
Не дивно, що страх перед Другою громадянською війною став дуже плідним середовищем для різних спекуляцій. Вийшло чимало романів та коміксів про США вже після закінчення конфлікту, та й безпосередньо про його перебіг. Наприклад, роман “Сльози Авраама” Шона Сміта про гіпотетичний вихід Техасу зі складу США.
Підігріває цей страх наявність груп про ополченців – озброєних штурмовими гвинтівками підрозділів, які вважають своїм головним ворогом федеральний уряд. Одна з найвідоміших таких груп – Boogaloo Boyz, чиєю фішкою стало носіння гавайських сорочок, фігурує і в “Повстанні Штатів”. В останні кілька років політична поляризація досягла піку через загравання обох партій із найбільш радикальними представниками лівого та правого спектру. Зрештою, можна згадати конфлікт між регіональною владою Техасу і федеральним урядом через питання зміцнення кордону.
Чи має концепція прогностичного програмування право на життя? Насправді дивні збіги між вигаданими творами та реальними подіями мали місце задовго до заснування Фабрики мрій.
Так, у 1898 році американський письменник Морган Робертсон написав новелу “Марність, або загибель Титана” про аварію “непотоплюваного” величного океанського лайнера. Новела пройшла майже непоміченою, поки 1912 року не затонув “Титанік”.
Це й подібні збіги часто пояснюють містикою, але насправді дедалі прозаїчніше. Щороку письменники та автори видають тисячі різних історій, у яких описують різні ситуації та події. Через просту теорію ймовірності деякі з них втілюються в реальному житті, що призводить до спекуляцій на тему передбачень у фільмах чи серіалах. Часто в цьому контексті згадують “Сімпсонів”, які нібито передбачили пандемію COVID-19 або обрання Дональда Трампа президентом США. Але з урахуванням того, що “Сімпсони” – це сатира на американське суспільство, яка вже налічує понад 750 епізодів, то цілком очікувано, що деякі із ситуацій, які там відбулися, мали місце.
Автори “Повстання Штатів” просто спробували зіграти на актуальній політичній турбулентності у США. Так, це явна спекуляція, але саме такі історії викликають більший інтерес глядача, ніж твори про віддалені матерії.
Інді-блокбастер?
“Повстання Штатів” не є соціальною фантастикою-пересторогою про те, як можна бездарними діями довести країну до розвалу. Складається враження, що Гарленд насамперед переслідував ідею зняти роуд-муві про подорож з точки “А” до точки “Б” через охоплену війною країну. Тільки місцем дії обрано не Близький Схід, Латинську Америку чи Африку, а саме США, просто, щоб епатувати американського глядача кадрами розбомблених передмість та беззаконня з мародерами та психами зі зброєю. І, можливо, британець хотів поіронізувати над журналістською етикою.
“Повстання Штатів” – це ще й класична історія про падіння тирана. З тією різницею, що він сидить не в палаці якоїсь вигаданої бананової республіки, а в Білому домі. Бюджет фільму становить $50 млн, що досить мало за мірками блокбастерів Голлівуду, але рекорд для студії А24, що спеціалізується на інді-кіно (їх останні помітні роботи “Х”, “Легенда про Зеленого лицаря”, “Все завжди і одночасно”). Причому складається враження, що його основна частина пішла саме на фінальний сегмент зі штурмом Вашингтона. Якщо американського чи західного глядача фільм може злякати, то для українців показані у фільмі жахи війни, на жаль, уже два роки як стали буденними.
Читайте також
