Нещодавно стало відомо про наміри РФ використовувати ядерну зброю для знищення супутників зв'язку та інших штучних об'єктів у космосі. Вже найближчим часом орбіта Землі може стати як простором наукових досліджень, і технологічної діяльності, а й також ареною геополітичного протистояння, як Світовий океан.
ЛІГА.Тех розбиралася в історії спроб мілітаризувати ближній космос, які країни вже мають спеціалізовані військові сили і до чого можуть призвести конфлікт між ними.
Ігри супутників
Точкою відліку початку космічного протистояння вважається 4 жовтня 1957 року, коли СРСР запустив перший штучний супутник Землі. Для верхівки Кремля це була вкрай важлива пропагандистська перемога: усьому світу було продемонстровано, що червона імперія не лише оговталася від наслідків Другої світової, а й обганяє свого основного конкурента у науковій та технологічній галузях.
У США запуск “Супутника-1” спричинив суспільно-політичну кризу. Активно підливала олії у вогонь жовта преса, яка лякала громадськість історіями про те, що комуністи матимуть змогу стежити за всіма або навіть скинути з нього ядерну бомбу на будь-яке американське місто. У відповідь тодішній президент Дуайт Ейзенхауер розпорядився заснувати НАСА, Агентство передових оборонних дослідницьких проектів (DARPA), збільшити витрати на космічні дослідження та асигнування на фундаментальні наукові дослідження та вищу освіту, особливо на технічні спеціальності.
Генерали обох таборів холодної війни бачили у міжзоряних дослідженнях можливість отримати вирішальну стратегічну перевагу над суперником, тому надалі ця сфера йшла пліч-о-пліч з оборонною.
Власне, Алан Шепард, Юрій Гагарін та багато інших астронавтів розпочинали кар'єри як пілоти ВПС. Головними наслідками цієї координації стало винахід міжконтинентальних балістичних ракет (МБР) та шпигунських супутників.
Перша спроба мілітаризувати навколоземний простір відбулася вже під кінець холодної війни. У 1983 році президент Рональд Рейган представив вкрай амбітну Стратегічну оборонну ініціативу (СОІ), яка, зокрема, передбачала розгортання мережі обладнаних протиракетами супутників. Ті мали збивати радянські МБР по всьому їхньому маршруту. Теоретично це зробило б американську систему ПРО практично невразливою.
Реалізація СОI потребувала б колосальних фінансових вливань і не була гарантована через масу потенційних технічних перешкод.
Є припущення, що проект “Зоряні війни” (на Заході якраз гриміла сага Лукаса) спочатку був відвертим блефом Рейгана, але вдалим блефом.
Разом з іншими чинниками він переконав кремлівську верхівку розпочати переговори щодо закінчення перегонів озброєнь. СОI офіційно звернули лише 1993 року, але не спроби розмістити зброю у космосі.
Парабелум до зірок
У грудні 2019 року президент Дональд Трамп підписав указ про створення Космічних сил США. Аналогічний підрозділ у складі своєї армії також є в РФ, Індії, Китаї, Франції, Великій Британії, Канаді та Японії.
Чому всі так раптово почали турбуватися про військову присутність на орбіті? На думку колишнього заступника командувача КС США Джона Шоу, таким чином країни хочуть стримувати загрозу своєї діяльності у космосі та не допустити там війни. Причому йдеться не про потенційні, а цілком реальні загрози.
За словами Шоу, РФ ще у квітні 2020-го випробовувала протисупутникові ракети на низькій навколоземній орбіті. У 2021 році ситуація повторилася, тільки цього разу росіяни знищили свій непрацюючий супутник. Існує припущення, що зброя була запущена з іншого супутника, незадовго до цього виведеного на орбіту. Москва тоді рішуче відкинула усі звинувачення та заявила, що це відділявся малий космічний апарат для тестування.
На такий крок пішла й Індія, яка у 2019 році знищила власний супутник, а також Китай – ще 2007 року він знищив власний метеорологічний супутник.
Знищення супутників – завдання відносно не складне, адже ті створюються із досить легких матеріалів і не мають жодних систем захисту. При цьому це дуже небезпечний крок сам по собі, адже вони забезпечують навігацію, передачу інформації, спостереження та багато інших потрібних речей. Також це призводить до появи неконтрольованих хмар уламків, які ніде не осідають, а продовжують паморочитися у вакуумі, зберігаючи кінетичну енергію. Цим вони створюють серйозну загрозу іншим супутникам та МКС.
Під час згаданого інциденту зі знищенням російського супутника екіпаж станції навіть готувався до екстреної евакуації у разі зіткнення з уламками, але обійшлося. Плюс ситуація з засміченням орбіти і так досить серйозна.
Іншою загрозливою космічною зброєю називають установку на супутниках додаткових джерел живлення — вони забезпечуватимуть роботу “глушилок”, які створюватимуть електромагнітні перешкоди ворожим апаратам.
Засекречений проект корпорації Boeing
У жовтні минулого року КС США представили зображення космічного винищувача, який перехоплює ворожий супутник. У відомстві запевнили, що апарат на ілюстрації – вигаданий, проте є всі підстави вважати, що йдеться не лише про фантазію чи просто концепт.
Компанія Boeing вже давно займається проектом безпілотного орбітального літака X-37B.
Свій перший політ у космос він здійснив у 2010 році, а останній на цей момент – у грудні 2023-го. Виглядає як зменшена копія шатла НАСА, але може керуватися дистанційно і перебувати на орбіті близько року. Офіційно X-37B використовується для випробування технологій майбутніх зорельотів та проводить різні експерименти. Однак той факт, що точні ТТХ апарати невідомі, а інформація про його місію засекречена породили спекуляції про те, що призначення військове.
Це вже не перша подібна технологія для Boeing. У період з кінця 1950-х — початку 1960-х корпорація займалася створенням експериментального літака X-20 Dyna Sonar, який мав виконувати завдання розвідника, перехоплювача та бомбардувальника у навколоземному просторі. Сумарно на нього витратили $410 млн, але зрештою через низку технічних, інженерних та фінансових проблем, а також позиції тодішнього міністра оборони Роберта Макнамари проект було згорнуто.
Китайський “дракон”-винищувач
Дослідники космосу вважають, що Китай має свій аналог під назвою Шеньлун (у перекладі — божественний дракон), випробування якого теж оточені густим шлейфом із таємниць. З огляду на подібний силует, з'явилися припущення, що це також космічний винищувач, призначений знищення ворожих супутників. Однак є версія, що розробкою “дракона” Пекін просто хоче показати, що ні в чому не відстає від свого американського візаві.
Зацікавленість військових у космічних винищувачах очевидна: основні витрати підуть на розробку, а після її завершення на руках буде інструмент швидкого та незатратного знищення супутників потенційного суперника. Для цього підійде невелика зенітна гармата – прецеденти використання такого озброєння на орбіті були.
На радянську станцію “Салют-3” було встановлено 14,5 мм автоматичних гармат, адаптованих для стрілянини в умовах вакууму.
Однак є у потенційних космічних винищувачів дві серйозні вади. У космосі ефективно прицілитися в об'єкт навіть розміром з автомобіль із великої відстані досить важко. Ще більшою проблемою є закон збереження імпульсу: при пострілі він відштовхне апарат у протилежному напрямку. Сила тертя або гравітація, що компенсує віддачу, не діє у вакуумі. Тому доведеться або збільшувати розміри винищувачів або передбачати запас палива для компенсації віддачі.
За 5 хвилин до півночі на годиннику Армагеддону
Швидше за все, для багатьох військових країн питання можливої атаки на супутники тепер формулюється не як, а коли. У Пентагоні радять замість запуску великих апаратів сконцентруватися на компактних, щоб їхнє пошкодження чи знищення призводило до менших збитків.
США педалюють створення міжнародного комплексу і правил щодо безпечного використання космосу. РФ формально як би проти мілітаризації навколоземного простору і вже підписала угоди про взаємні гарантії нерозміщення зброї в космосі з низкою країн. Єдина проблема, що це в основному держави пострадянського простору, Африки, Латинської Америки, які не мають навіть власних цивільних космічних програм, не кажучи вже про військові. Зрештою, Москві вже далеко не вперше говорити на міжнародній арені одне, а чинити за фактом навпаки.
Місце України
Щодо України, то наша держава є учасником Договору про космос 1967 року, який передбачає заборону розміщення ядерної чи іншої зброї масової поразки на орбіті або міжзоряному просторі в принципі. Крім того, українські дипломати брали участь у самітах та круглих столах, пов'язаних із запобіганням розміщенню зброї у космосі. Наприклад, Україна підтримала зусилля Комітету ООН щодо використання космічного простору в мирних цілях (COPUOS) щодо сприяння прозорості та заходів щодо зміцнення довіри в освоєнні просторів за межами Землі.
Слід розуміти, що потенційний конфлікт у космосі загрожує не тільки відключенням GPS або неможливістю користуватися супутниковою тарілкою.
Країни з ядерною зброєю використовують супутники як частину своєї оборонної доктрини. Спробу атакувати їх можна розцінити як спробу послабити ПРО перед можливим ядерним ударом, який залишить за військово-політичним керівництвом право на превентивний удар. Тобто мілітаризація космосу – ще одне джерело тертя та потенційний тригер трагічних подій у наш і так вкрай складний час.
Читайте також
