На одному з головних зображень – макет мікросупутника, який уже багато років намагається дочекатися моменту, щоб хтось цей космічний апарат замовив.
Цей макет можна було побачити ще на конкурсі інноваційних проектів у сфері оборонних технологій, що проходив у КПІ у 2019 році (фото нижче).
Вже тоді ні він сам, ні запропоноване на його основі супутникове угруповання із шести космічних апаратів не зацікавили військових та цивільних. “Очі на орбіті” Україні потрібні завжди, але не за будь-які гроші світу.
Цей космічний апарат був заявлений у проект Загальнодержавної цільової науково-технічної космічної програми на 2018-2022 роки (яку, до речі, так і не було затверджено), але було відхилено з порадою знайти інші джерела фінансування.
Домінуюче становище в Україні тоді займало добре відоме державне підприємство. “Хотелі” з берегів Дніпра були дуже дорогими і передбачали багаторічну розробку та виготовлення, але тільки ними заповнювалися проекти космічних програм у цьому напрямку.
КПІшники на той момент пропонували в рази більш дешевий варіант і зі стерпними термінами реалізації.
Для порівняння, тоді за три супутники різної “етимології” (з просторовою розрізненістю від 1 до 8 метрів в оптичному діапазоні) та масою (від 170 до 700 кг) для завдань Дистанційного зондування Землі – дніпряни запросили 2,635 млрд. гривень на п'ять років.
А фахівці КПІ бралися максимум за чотири роки здати шість оптичних однотипних мікросупутників вагою до 80 кг та просторовою розрізненістю менше 1 м. І, що головне, початкові розрахунки демонстрували цифру 0,4 млрд. гривень у тих цінах.
Однак “дорога ложка до обіду”. Супутникові технології розвиваються так швидко, що тільки встигай стежити за інноваційними рішеннями, які сиплються майже щодня.
Коли КПІ демонструє напрацювання чотири- або п'ятирічної давності як щось проривне, цікаво було подивитися на нинішнє місце проекту цього мікросупутника в Космічній програмі КПІ, що розпиарилася останнім часом.
Виявляється, що проект згаданого мікросупутника досі перебуває у розділі перспективних (!) під пунктом IV.6. Жодних ідей про те, як “продати” його фішку – оптичний інструмент – там немає. Для цього слід глибоко переосмислити додаткові особливості застосування такого класу космічних апаратів у рамках сучасних вимог та технологічних можливостей.
Крах розпіареного PolyITAN-30
Судячи з змісту, веб-сторінка Космічної програми КПІ востаннє оновлювалася ще 2022 року. Наносупутник PolyITAN-30, виведений на орбіту 3 січня 2023 року, там і досі перебуває у розділі перспективних запуску (див. пункт IV.1.).
Звістка про його успішний запуск як визначне досягнення постійно підтримується в інформаційному просторі України і в черговий раз була озвучена на звітній конференції трудового колективу КПІ 11 квітня 2024 року. Хоча все було зовсім так.
Успішний запуск групи супутників на борту ракети-носія Falcon 9, серед яких був і КПІшний, святкувала компанія SpaceX як оператор власної ракетно-космічної системи з доставки вантажів до космосу.
А ось сам PolyITAN-30, після відправлення у вільне плавання на навколоземну орбіту, так і не вийшов на зв'язок і досі залишається неідентифікованим серед кількох інших бідолах того групового запуску з майже сотні космічних апаратів.
Лише через рік після попадання наносупутника до космічного простору це нарешті визнав в інтерв'ю один із керівників КПІ під тиском незаперечних доказів.
Що відбувається з наступним наносупутником КПІ
За пару місяців до закінчення 2023 року, Міністерство освіти і науки переможно заявило, що отримало дозвіл Кабміну на виділення 5,2 млн гривень на добудову наступного наносупутника від КПІ – PolyITAN-12U (пункт IV.5 Космічної програми КПІ), – який не один рік чекав на свою долю.
Слід визнати прозорість процесу з боку КПІ після отримання грошей – майже щотижня доповідалося громадськості про укладання контрактів (без зайвої конкретики) на завершення робіт, проведення нарад щодо проходження процедур дозвільної системи та вирішення логістичних питань, періодичні доповіді замовнику (МОН) про стан справ тощо .
Передостаннє звістку надійшло через протокол засідання ректорської наради від 5 лютого 2024 року про “запит на отримання комерційної пропозиції щодо проведення комплексних механічних випробувань наносупутника”.
У щотижневих звітах ректорату 1 та 21 квітня повторюються майже ідентичні повідомлення: “Продовжується робота над PolyITAN 12U. Розробники узгоджують із замовником фінальний сценарій випробувань”.
Постає питання, чи встигнуть КПІшники передати повністю готовий для запуску після проходження кваліфікаційних випробувань PolyITAN-12U іноземному інтегратору корисного вантажу на ракету-носій.
За словами одного з представників команди розробників наносупутника в інтерв'ю на ютуб-каналі КПІмедіа, це заплановано на літній період (точна дата передачі космічного апарату та назва фірми-технічного посередника не повідомлялися).
Запуск повинен відбутися, за інформацією того ж джерела, знову ракетою-носієм Falcon 9 від компанії SpaceX як найдешевший варіант.
У американців цього року за графіком ще два групові запуски космічних апаратів на сонячно-синхронну орбіту, на якій має працювати КПІшний наносупутник Спостереження Землі з Космосу – у липні та жовтні.
І якщо з доставкою в космос проблем зазвичай не передбачається, все інше, зокрема питання життєздатності наносупутника в космічному просторі після провалу з попередником, залишається під великим питанням.
Як відсутність технологій впливає на оборонну спроможність
На жаль, інноваційного прориву не слід очікувати – технологічний рівень цього космічного апарату відповідає у кращому разі світовим аналогам багаторічної давності.
Сучасні моделі подібного формату відрізняються, наприклад, можливістю коригувати орбіту, що дуже важливо для застосування на ультранизьких навколоземних орбітах (близько 300 км) з метою максимально покращити просторову розрізненість, а також працювати у складі “рою” як мінімум – чого технічно не закладено у творінні КПІшників взагалі.
У той же час країна-агресора на орбіті вже має численні університетські, а також створені спільно з приватним сектором наносупутники того ж класу. На жаль, вони відповідають вищезгаданим якостям майже на 100%, чим значно доповнюють підтримку з космосу російських військових операцій в Україні.
На жаль, програш у технологіях, у тому числі космічних, впливає на здатність ефективно оборонятися, а також досягти переконливої перемоги, яка не повинна бути надто розтягнута в часі, з одного боку, і не стати “пірровою”, з іншого.
Читайте також
