Не треба чекати від самих “Рамштайнів” чогось дивовижного. Там обговорюються питання, а рішення можуть оголошуватись пізніше. Наприклад, питання постачання Україні танків західного виробництва вирішилося протягом тижня після “Рамштайну”, коли союзники нарешті погодили політичну формулу організації цього процесу.
США безперечно прагнули перекласти “танкове” питання на європейських союзників, а останні, в особі канцлера Німеччини Олафа Шольца, навпаки, хотіли розділити можливі ризики між собою та заокеанськими партнерами.
Які ризики? Очевидно, що у світі німецької політики досі залишається ризик “ядерної ескалації” з Росією, і в момент такої ескалації Німеччина прагне поділяти ризики порівну з усіма своїми північноатлантичними союзниками. Це і породило суто політичне рішення: не “Леопарди” замість “Абрамсів”, а і “Леопарди”, і “Абрамси”, але останні – пізніше.
Захід долає перешкоди, що вишикувалися десятиліттями відносин із Росією, коли остання вважалася потужною (хоча б у військовому плані) державою.
Відповідно все, що їх турбувало насамперед – загроза “ескалації”. Звичайно, ескалації для себе, бо Україна відчула з перших днів усю силу “братського кохання” від диких східних сусідів.
Та й залишалися якісь варіанти для “врегулювання” ситуації, про які спочатку говорили голосно, потім – тихіше. Один із останніх проявів подібного – звернення заступника держсекретаря США з політичних питань Вікторії Нуланд щодо готовності США до переговорів щодо зняття санкцій з РФ в обмін на виведення російських військ з України. У нас із цього зробили страшну “зраду”, але звернення цілком адекватне і спрямоване, очевидно, не до військових злочинців із Кремля, а до “еліти”. Суть цього звернення проста: “Може, вже вистачить?” Це ситуація, в якій виграти неможливо, але можна множити смерті, руйнування та кризу, а також негативні наслідки для самих ініціаторів цього злочину.
Але Кремлю, звісно, ”не вистачить”. У РФ збираються й надалі мобілізувати рабів, щоб ті вмирали “на славу” свого господаря. Поки що раби на це згодні – у господаря ще багато “великих планів”. Тому до всіх більш менш адекватних людей у цивілізованому світі приходить розуміння: “врегулювання” ситуації не буде. Буде важка боротьба, ефективності якої заважали бар’єри сприйняття “західними елітами” реального світу.
Але згодом оцінки змінювалися, вигадані бар’єри долали. Першим упав бар’єр зброї як такої, згодом – західної зброї. Пізніше – артилерії, ракет, реактивних систем… Дійшли до танків, але вже почалися розмови про авіацію. Усі ці рішення приймалися довго, надто довго. Але як ми пройшли за рік серйозний шлях, не менш серйозний шлях пройшов і Захід.
Не треба займатися ворожіннями на кавовій гущі про те, що коли буде. Найголовніше – політичне рішення щодо надання Україні важкої західної бронетехніки для України ухвалено. Тепер, коли є політичне рішення, все переходить у площину військової доцільності, а тут жодних гучних обговорень та оголошень не буде.
На цьому тлі німецький та американський бізнес вирішує наростити виробництво боєприпасів і суттєво наростити. Зрештою, після тривалого періоду запаморочень після кінця холодної війни, а також мрій про “Кінець історії” відбувається повернення до реалій.
“Кінець історії” закінчився. Починається адаптація до реальності, де різні недемократичні режими займаються відвертим тероризмом під прикриттям агентурних мереж, мільярдних схем лобіювання та продажем страху від теоретичної “ядерної загрози”.
Зрозуміло, що в “болотному царстві” все це сприймають без ентузіазму, хоч і приховують за бравурною пропагандою. Хоча остання дедалі більше смішна.
Російський нацист та екс-глава Роскосмосу Дмитро Рогозін обіцяє направити на фронт для боротьби з “Леопардами” власного “робота”. Знаючи його, можна припустити, що за цим “роботом” ховатимуться три мобики, які штовхатимуть залізо.
Решта – чергова експлуатація теми з “ядерною війною”. Кремль її експлуатує цілком тотально. Навіть глава Російської православної церкви Володимир Гундяєв – агент Кремля з позивним “Патріархом” – заявляє, що Росію перемогти неможливо, тому що вона має ядерну бомбу. А кремлівська пропагандистка Ольга Скабєєва ниє про те, що американці чомусь уже не бояться Росії.
До речі, цей “темник” про ядерну бомбу, через яку не можна перемогти РФ, роздали всім російським пропагандистам, і вони його все озвучували: від екс-президента РФ Дмитра Медведєва, що захмеліло, до блогерів.
Ще один “темник”, що проник навіть у густу шевелюру “незалежного журналіста” Олексія Венедиктова, – байки про “неефективність” західних танків.
Уявімо, до чого дійшла “велика країна”, що в її керівництва в принципі не залишилося жодних аргументів, окрім тотального знищення всього живого в ядерній війні. Вся “велика культура”, “балет”, пломбір та політ у космос – це все було заради того, щоб тепер загрожувати всьому світу знищенням.
Криза, аварія і занепад. Поки що – ідейний та концептуальний. Ні, все інше теж у подібному стані, але воно виявить себе пізніше.
Оригінал
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею та натисніть Ctrl+Enter.
Статті, що публікуються в розділі “Думки”, відображають думку автора і можуть не збігатися з позицією редакції LIGA.net
