Не питайте про війну
На це є дві причини. Перша – самі військові просять не питати: “А де ви? А куди їдете? А як там контрнаступ?” Вони не можуть розголошувати інформацію, і такі питання можуть погіршити спілкування та стосунки.
Друга людина і так перебуває на війні, прив’язується до неї. Часто буває, що військовий приїжджає додому у відпустку, і вже не відчуває, що це його дім. За тривалий час на фронті він встигає прив’язатися до інших людей, інших місцевостей, інших умов життя.
Важливо допомогти військовим не втратити зв’язок із будинком, почуття сім’ї.
Розповідайте про будинок
Це правило виходить із першого. Люди мають ділянки мозку, які називаються некортексами. Вони відповідають за аналітичне та математичне мислення, а також дають здатність уявляти. Для мозку не важливо, чи справді ти бачиш щось, чи
уявляєш це. І це інструмент у боротьбі за майбутню соціалізацію українських військових.
Під час розмов розповідайте, як ви живете. Що робили, що готували, як підстриглися, який зробили манікюр. Складайте список домашніх справ, які захисник або захисниця повинні виконати, коли повернуться. Вирішили переклеїти шпалери? Описуйте всі стадії ремонту, кидайте фото оновлених стін.
Якщо у вас є спільні діти, розкажіть про кожен їхній крок. Такі розмови дадуть людині можливість навіть посеред пекла пожити нормальним життям. А після повернення будинок не буде для військового чужим, дружина не стане незнайомкою, він дізнається про дітей. Захисник повинен
повернутися до знайомого місця, зміни в якому пережив разом із сім’єю. Йому треба мати віру у майбутнє та плани.
Говоріть із людиною про нього
Під час розмов задайте питання, спрямовані на органи почуттів: що ти бачив? що їв, а яке було до смаку? Жарко чи холодно? Якого кольору зараз небо? Такі прості питання допомагають відволіктися від війни, звернути увагу на себе. Навіть за кілька хвилин мозок встигне переключитися і трохи відпочити від постійної напруги та стресу.
Не скаржтеся
Не треба вішати свої проблеми на плечі військових. За словами захисників, найважче, коли вони дзвонять дружинам, а ті починають ридати у слухавку. Після таких розмов захисники відчувають занепокоєння, спустошеність та провину через те, що не поряд і не можуть допомогти. Важливо їх підтримати, а не засмутити.
Слово “герой” – заборонено
Військові просять не звертатись до них словами: ти мій герой, ти моя героїня. Вони знають, хто такі герої, що роблять заради перемоги, на які жертви йдуть. І це слово може стати тригером – нагадати, наприклад, про загибель побратимів. У розмові краще вживати: “Я тобою пишаюся”, “Я зараз можу це робити, тому що ти мене захищаєш”, “Ти – мій захисник”
Програма реабілітації “Незламна мама” спеціально розроблена фахівцями з психології та посттравматичним розладом для жінок та дітей, які постраждали від війни. Це тритижневий офлайн-табір, де з учасниками проекту працюють психологи. Потім жінки можуть продовжити роботу з психологом в онлайн-форматі, у проекті “Незламна мама. Жити далі”.
