Всесвітній День боротьби з депресією – як її долають кінозірки та знамениті режисери

До 70% страждають на депресію роблять спроби суїциду. Наші герої – не виняток

24 березня – Всесвітній день боротьби із депресією. На цей різновид психічного захворювання (до речі, найпоширенішого) страждає 5% жителів Землі. І хоча люди мистецтва займають лише п’яту сходинку в рейтингу професій, чиї представники найбільше схильні до депресії, про самогубства селебрітіс ми чуємо частіше, ніж про смерті доглядальниць, медиків, соціальних працівників або співробітників ресторанів, які наклали на себе руки, не в змозі далі боротися зі своєю недугою.

Депресія вбила не лише зламаних життям, зневірених людей, як кінорежисер “нової хвилі” Жан Есташ, лідер гурту Joy Division Ієн Кертіс або комік Робін Вільямс. Але навіть таких багатих та успішних плейбоїв, як актор Хіт Леджер та рок-співак Майкл Хатчінс. Здається, від депресії немає порятунку. Тим ціннішим є досвід тих артистів, які змогли її подолати і розповіли іншим, як це зробити.

Стівен Фрай

Стівен Фрай

Актор і письменник розповів про свою недугу в документальному кіно

Вже у статусі популярного актора та письменника, 37-річний Стівен Фрай дізнався про свій діагноз: маніакально-депресивний психоз. У 45 років він зважився розповісти про те, як ось уже тридцять років страждає на клінічну депресію — і як бореться зі своїм біполярним розладом, в документальному фільмі “Божевільна депресія зі Стівом Фраєм”.

Діагнозу передувала спроба самогубства та втеча до Європи, після якої Стів Фрай уперше в житті вирішив звернутися по лікарську допомогу, щоб зрозуміти, що з ним відбувається.

“Депресія, тривога і апатія так само реальні, як погода, і так само нам непідвладні. Але все це пройде. Серйозно. Так само, як ми приймаємо погоду, потрібно приймати наші почуття, настрої, ставлення до світу”, — написав актор у листі своїй шанувальниці Кристал Нанн, яка також перебувала у стані глибокої депресії та звернулася до Стівена Фрая за допомогою.

Через 10 років Стівен Фрай повернувся до документального проекту та зняв продовження.

Хаяо Міядзакі

Хаяо Міядзакі

Втрата друга занурила японського казкаря в депресію на 4 роки

У 1998 році жива легенда японської анімації Хаяо Міядзакі втрачає одного з найкращих друзів — Есіфумі Кондо, колегу з анімаційної студії Ghibli, з яким Міядзакі дружив ще з 1972 року. Художник та режисер помер у віці 47 років від розшарування аорти – по суті, від перевтоми в процесі роботи над повнометражним мультфільмом “Принцеса Мононоке”.

Цей проект коштував дуже дорого всім співробітникам Ghibli, у тому числі Міядзакі, який відчував себе спустошеним напруженою роботою. А після смерті друга він впав у тяжку депресію.

“Я вже чотири роки перебував у глибокій депресії, не здатний буквально ні на що. Я чотири роки займався лише одним — тікав. Тікав від усього і вся, хіба що руки на себе так і не наклав”, — зізнавався майстер.

Міядзакі зміг упоратися з недугою, повернувшись до роботи. Наступна робота студії Ghibli – “Віднесені привидами”, стала одним із найвідоміших фільмів японського казкаря. Але шанувальники відзначали тінь депресії, що лежала на героях його пізніших фільмів, наприклад, на персонажах “Бродячого замку”.

Білл Мюррей

Білл Мюррей

Незважаючи ні на що, Білл Мюррей дивиться в майбутнє з оптимізмом

Меланхолійна зовнішність та сумний погляд коміка Білла Мюррея наводять на думки про невеселе світосприйняття актора, але тільки в серпні 2021 року він зізнався, що страждав на депресію, яка ледь не довела його до самогубства.

На відео, яке опублікував у Twitter сценарист і продюсер Тодд Спенс, Мюррей розповів про те, що на суїцидальні думки його наштовхнули проблеми з кар’єрою, які він мав наприкінці 1970-х років у Чикаго, перебиваючись випадковими заробітками. Одна з театральних репетицій пройшла у актора настільки погано, що Мюррей у відчаї вирішив утопитися в озері Мічиган. Актор вирушив у бік озера, але дорогою сталося маленьке диво, коли він зрівнявся з Інститутом мистецтв Чикаго.

Жюль Адольф Бретон, "Пісня жайворонка" (1885)

Та сама картина, яка врятувала життя Біллу Мюррею

“Біля входу була стійка, де відвідувачі зазвичай залишають пожертвування музею, і я пройшов повз неї, тому що був готовий померти і всередині був уже практично мертвий. І тут я побачив картину, навіть не знаю, хто написав її, вона називається “Пісня жайворонка “— розповідав Білл Мюррей.

Цю картину написав у 1885 році французький поет та живописець натуралістичної школи Жуль Адольф Бретон.

“Я подумав: ось є дівчина, яка має в цьому житті мало перспектив, але сонце все одно піднімається, і в неї з’являється ще один шанс. Мені здається, це дало мені відчуття того, що я теж людина, якій прямо зараз дали ще один шанс”— підсумував актор.

Акіра Куросава

Акіра Куросава

Метра японського кіно врятували від депресії та забуття шанувальники

Важко повірити, але класика світового кіно Акіру Куросаву недолюблювали на батьківщині. І хоча його фільм 1970 року “Під стукіт трамвайних коліс” висунули від Японії на премію “Оскар”, преса не залишила на ньому каменю на камені, а сама стрічка провалилася у прокаті.

Це посилило депресію, на яку майстер страждав з кінця 1960-х, і в грудні 1971-го режисер, якому виповнився 61 рік, намагається перерізати собі горло.

Режисера врятували, але після цього двері всіх японських студій для нього виявилися зачиненими, а від голлівудського проекту, фільму “Тора! Тора! Тора!” режисера не просто усунули — але ще й зобов’язали виплатити величезну неустойку. Від депресії та забуття Куросаву врятувала пропозиція радянських чиновників від кіно попрацювати в СРСР, де його працю високо цінували. В результаті екранізація творів етнографа Володимира Арсеньєва про його подорож Уссурійським краєм у супроводі мисливця на ім’я Дерсу Узала отримала “Оскар” в 1975 році.

Це було початком відродження великого майстра. Так, завдяки своїм фанатам-продюсерам Френсісу Форду Копполі та Джорджу Лукасу (який надихався для своїх “Зоряних війн” фільмом Куросави “Три негідники у прихованій фортеці”) режисер зняв “Тінь воїна”, за яку отримав головний приз у Каннах-1980. Він поставив ще чотири фільми і помер у 88 років, встигнувши закінчити новий сценарій.

Джим Керрі

Джим Керрі

Джим Керрі пішов з кіно, але нам залишилась його посмішка

Білл Мюррей та Стівен Фрай – не єдині коміки, які страждали від депресивних станів. Депресія, помножена на ПТСР, ще 1925 року спричинила самогубство одного з перших зіркових акторів комедії Макса Ліндера, який воював на Першій світовій. Не уникнув депресії і Джим Керрі.

Проблеми почалися задовго до того, як актор знайшов сміливість у них зізнатися у середині нульових – він впав у депресію після смерті батьків. У листопаді 1991 року померла мати Джима — Кетлін Керрі, а 1994 року помер його батько Персі. Наступна низка невдалих шлюбів та процесів розлучення тільки посилили важкий стан актора.

В одному з інтерв’ю Джим Керрі відзначав іронію долі в тому, що найбільш чорні дні припали на час, коли він зміг вийти за рамки комедії та реалізувався як драматичний артист, а його гонорари за ролі злетіли до небес (у середньому Керрі отримував по 20 млн доларів за фільм).

Він зрозумів, що не може далі впоратися зі своєю хворобою самостійно після самогубства у 2015 році його подруги Катріони Уайт, у якому звинувачували актора. Довелося звернутися до фахівців та приймати антидепресанти, але без таблеток депресія знову давалася взнаки. Повернутися до нормального життя Джим Керрі зміг завдяки заняттям живописом, про що розповів у документальному фільмі “Я бачу колір”.

Нагадаємо, раніше ми писали про те, як борються з деменцією Брюс Вілліс та Джек Ніколсон.

Previous post Маленька Софія потребує допомоги, щоб мати змогу ходити своїми ніжками
Next post Міфи про туберкульоз та важливість профілактичних оглядів