Чи не щодня новинні стрічки поповнюються повідомленнями про те, як Україна арештовує активи осіб, причетних до Росії та Білорусії. Якщо проаналізувати тільки публічну сферу та виключити усе, що залишається за кадром, то побачимо, що під конфіскацію готуються активи на десятки мільярдів гривень.
За даними ЗМІ, з початку великої війни під управління Агентства з розшуку та менеджменту активів (АРМА) перейшло понад 50 юридичних осіб і 1234 об’єкти нерухомості. Окрім цього, у портфель агентства увійшли до 30 тис одиниць рухомого майна, 20 тис залізничних вагонів, 1 млрд грн коштів і до 88 тис тонн сировини.
За оцінками українського Forbes, загальна вартість активів, що з 24 лютого перейшли до АРМА складає близько 1,5 млрд дол.
Якщо вірити повідомленням про масові арешти та передачу майна до АРМА, то може скластися враження про надвисоку ефективність України в тому, що держава робить все необхідне для того, аби притягнути до відповідальності осіб, які сприяли вторгненню російської армії в Україну та забезпечити фонд відшкодування збитків, завданих російською агресією.
Так, вимальовується дуже райдужна та перспективна піар-картина. Але це так лише до тієї миті, поки не подивитися і не розібратися у тому, що ж відбувається насправді.
Європейський досвід
Наша країна не хоче відставати від країн Євросоюзу, США, Канади, Великобританії, Австралії, де відбувається ледь не “світовий чемпіонат” із замороження активів російських олігархів та інших осіб, причетних до збройної агресії Росії проти України.
Але на відміну від українських колег, західний світ йде більш складним та заплутаним шляхом, проте у той же час цей шлях має в рази більше спільного з поняттям права.
Нещодавно в ЄС продали яхту підсанкційного російського мільярдера Дмітрія Пумп’янського. Тобто у той час, як десятки яхт інших підсанкційних російських олігархів затримані по всьому світу, на продаж виставили лише одну з них.
Все через те, що процедура з розшуку, виявлення та арешту такого майна на заході набагато складніша, продуманіша та логічніша, ніж застосовується у нас.
Щодо блокування російських активів в частині бізнесу, то в ЄС, Великобританії, США, Канаді тощо – це, як правило, блокування корпоративних прав. Тобто заборона продажу акцій чи часток, на отримання дивідендів, на управління компаніями і т.д.
Приклад – відомий туроператор TUI Group контрольним пакетом акцій якого володів підсанкційний російський олігарх Олексій Мордашов. Як повідомила компанія допоки проти Мордашова діятимуть європейські і не тільки санкції, він не матиме права розпорядження, права голосу та права на отримання економічної вигоди від володіння акціями. При цьому діяльність TUI Group не заблокована.
Як бачимо, ключовими моментами санкційної політики в розвинених країнах світу є прозорість накладення санкцій і блокування активів, при якому бізнес працює, а конкретні фізособи втрачають можливість заробляти та розпоряджатись своїм рухомим та нерухомим майном.
Що в Україні: теорія та практика
В Україні є два закони, які за своїм спрямуванням більш-менш виглядають схожими на європейські механізми.
Перший – закон “Про основні засади примусового вилучення в Україні об’єктів права власності Російської Федерації та її резидентів“. Цей документ застосовується лише до дочок російських державних компаній, що й відбулось з банками ПІБ і МР Банк (Сбербанк Росії). Подальше застосування цього закону є малоймовірним через банальну причину відсутності об’єктів, які можуть бути “націоналізовані”.
Другий – закон “Про санкції“. Цей документ діє вже давно, але в плані можливого забезпечення подальшого відшкодування і конфіскації у дохід держави можуть бути використані лише ті санкції, які накладені після 24 травня 2022 року, тобто після внесення в цей закон відповідних змін.
Після 24 травня 2022 року Україна наклала санкції на близько 900 осіб, у т.ч. Путіна, всю кремлівську верхівку, весь склад держдуми, Ради федерації та Радбезу РФ, але з олігархами в цьому переліку проблема – їх майже немає.
Як в теорії має відбуватись процедура арешту та конфіскації активів та майна росіян в Україні?
- РНБО накладає санкції щодо конкретних фізичних та юридичних осіб.
- Президент указом вводить ці санкції у дію.
- На цьому етапі підключається Мін’юст з правоохоронними органами. Вони мають виявити активи підсанкційних осіб (у тому числі корпоративні права українських юридичних осіб) та передати відповідні матеріали до Вищого антикорупційного суду (ВАКС).
- Своєю чергою, ВАКС ухвалює рішення, чи вбачає він в діях цих підсанкційних осіб діяльність на шкоду України. Якщо так, то ухвалюється рішення щодо конфіскації таких активів у дохід держави.
В Україні наразі є лише один приклад застосування санкційного механізму в питаннях конфіскації активів росіян. 24 серпня Мін’юст подав перший позов до Вищого антикорупційного суду проти російського бізнесмена Євтушенкова про стягнення в дохід держави активів, що йому належать, а вже 1 вересня 2022 року ВАКС задовольнив цей позов у повному обсязі.
Чому Україна не вводить санкції проти російських олігархів, за якими полює пів світу
Відмовити у такій конфіскації суд може по суті лише у двох випадках:
- якщо Україна не довела суду, що конкретна підсанкційна особа сприяла військовій агресії у той чи інший спосіб;
- якщо Україна не довела, що конкретна підсанкційна особа має безпосередній чи опосередкований зв’язок з активами, які пропонується конфіскувати.
Приклад – VS Energy, хоча заради справедливості слід зазначити, що активи цієї компанії намагалися заблокувати не за санкційним механізмом. Отже, суд, відмовляючи в накладенні арешту на активи VS Energy віцеспікера держдуми РФ Александра Бабакова, зазначив, що правоохоронні органи належними, допустимими доказами не довели, що конкретні резиденти Росії контролюють відповідні юридичні особи на території України.
Усе вищенаведене – це про те, як має відбуватися, але українські реалії дещо інакші.
Під українськими санкціями знаходиться близько 900 осіб, щодо яких може бути застосована конфіскація. Але, як бачимо, такий механізм поки що не набув широкого застосування в Україні. Разом з тим, масового застосування набула практика арешту активів в межах кримінального провадження, що не має прямого зв’язку з санкційним механізмом.
Тут можна сказати, що гіпотетично накладення арешту на активи в межах кримінального провадження є більш оперативним і може застосовуватися як превентивний захід до моменту накладення санкцій в межах санкційного закону. Але виключно для того, аби підсанкційна особа не встигла вивести активи, допоки проти неї не будуть запроваджені санкції.
І тут є нюанс.
Складається враження, що кінцевим результатом масового застосування механізму арештів активів, які можуть бути пов’язані з росіянами чи мати російське коріння, є далеко не бажання розібратися, хто допомагає чи сприяє російській агресії. В наших правоохоронних органах вже сформувався певний шаблон з виявлення “агентів кремля”, під який можна “загнати” взагалі будь-який бізнес, навіть не прив’язуючись до російського коріння.
В Єдиному державному реєстрі судових рішень є багато рішень, за якими передають корпоративні права, рухоме та нерухоме майно до АРМА, посилаючись лише на те, що власниками цього майна є особи, які нібито пов’язані з РФ. Наприклад, за ознакою наявності російського паспорта. Проте в Кримінальному кодексі відсутня стаття, яка б визначала, що наявність певного громадянства є кримінальним злочином або є підставою для накладення арешту на активи.
Не сплатив податки, доказ – є зв’язки з РФ
Не потрібно бути юристом, аби здивуватися, побачивши як правоохоронці звинувачують бізнес у несплаті податків і підтверджують це наявністю у бенефіціара громадянства РФ чи Білорусі. Тобто несплата податків підтверджується наявністю певного громадянства. А наслідком цього, як правило, є накладення арешту на корпоративні права, на рахунки, на активи, та й взагалі на все, на що можна накласти арешт.
Держава законом “Про санкції”, визначила категорії осіб, до яких застосовується конфіскація. Головний – це сприяння російській агресії. І для цього встановлений чіткий та однозначний механізм: РНБОУ – Президент – Мін’юст – ВАКС – конфіскація. Але по факту стикаємося зовсім з іншим механізмом: правоохоронний орган – видумана (надумана, без доказів) фабула кримінального провадження – суд (який “по діагоналі”, без участі адвокатів читає клопотання про арешт активів) – накладення арешту – доля активів не відома.
При цьому, варто зазначити, що хоча й Білорусія фактично задіяна у збройній агресії проти України, однак жодним законом не передбачено можливості конфіскації активів їх громадян.
Відповідно тепер часто безрозбірні, позбавлені аналізу масові арешти активів є порушенням Європейської конвенції з прав людини. І якщо найближчим часом, щодо осіб, активи яких заарештовані в Україні, не будуть накладені санкції, наша держава може відповісти коштами всіх платників податків, за збитки їх бізнесів.
Найрозповсюдженіші підстави для арештів корпоративних прав, рахунків та активів у рамках подібного роду кримінальних проваджень, наступні:
- державна зрада;
- несплата податків;
- заволодіння майном у незаконний спосіб.
Як працюють українські правоохоронці
Далі одна з розповсюджених методик з “виявлення” українськими правоохоронцями активів, що потенційно можуть мати російське коріння.
У ЗМІ із сумнівною репутацією з’являється інформація про те, що якась особа колись працювала, наприклад, у російському банку або володіла компанією, що була зареєстрована в РФ. А тепер ця особа має бізнес в Україні.
Така інформація у сумнівних медіа-ресурсах є підставою для того, аби звинуватити людину у тому, що вона не просто має відношення до РФ, а виправдовує військову агресію Росії, можливо навіть отримує команди від невідомих російських кураторів.
Відповідно, активи цієї особи підлягають арешту у кримінальному провадженні.
Є, звісно, й інші приклади, де у кращому випадку правоохоронці показують реальні докази наявності подвійного громадянства бенефіціарів. Тобто мова про осіб, які є громадянами України, але у той же час мають громадянство інших країн, у т.ч. і РФ.
Звісно, що санкції можуть застосовуватися не тільки до громадян Росії, а й до громадян України, які активно сприяють агресії. Але ми маємо розуміти, що виключно наявність якогось історичного зв’язку з РФ не є належним доказом сприяння агресії. Такими доказами можуть бути сплата податків в бюджет країни-агресора, що безсумнівно сприяє збройній агресії, публічна позиція підтримки дій кремля у ЗМІ та соцмережах тощо.
На жаль, ми нерідко стаємо свідками, як керуючись благими намірами, правоохоронці використовують рейдерські схеми заволодіння чужим майном. І це не просто слова.
Наразі за вищезгаданим механізмом арештовано десятки бізнесів, тисячі об’єктів нерухомості та десятки тисяч одиниць рухомого майна, які передаються в АРМА.
Як АРМА розпоряджається цими активами? Так, з 24 лютого по сьогодні Агентством оголошено всього 25 конкурсів з вибору управителя (деякі повторно). При чому, певна кількість оголошених конкурсів стосується управління житловими квартирами (будинками), пасажирськими автомобілями та земельними ділянками.
Тобто, поки в АРМА передаються бізнеси, заводи, там в абсолютній більшості оголошуються конкурси на управління авто чи житловою нерухомістю.
Вихід є
Якщо вже й застосовувати такий кримінальний механізм арешту та конфіскації майна з російським корінням, то логічно було б накладати арешти на рухоме та нерухоме майно, корпоративні права, при цьому не забороняючи його використання, а забороняючи лише відчуження цього майна. Після цього слід клопотати перед РНБО та урядом про накладення персональних санкцій на власників таких активів.
Також, є основний, санкційний механізм конфіскації активів, що мають російське коріння, і застосовуватись здебільшого має саме він.
Також є питання і до судової системи. Особисто ми бачили лише дві відмови у накладенні арешту, про що йшлося вище (кейс VS Energy) та щодо готелів “Дністер” та “Либідь” (теж має відношення до цієї групи компаній).
12 вересня Львівський апеляційний суд скасував арешт майна цих готелів через “відсутність доказів будь-якої належності чи звʼязків готелів із російськими громадянами чи компаніями, повʼязаними із РФ, та необʼєктивність слідства”.
І коли читаєш окремі ухвали, де несплата податків обґрунтовується, наприклад, подвійним громадянством, то видається, ніби судді навіть не читали клопотання правоохоронців. При цьому, рівень задоволення такого роду клопотань – майже 100%.
Юліан Хорунжий, старший партнер Ario Law Firm
Євген Грушовець, партнер Ario Law Firm
