Переломний момент був, коли привезли поранених із Яворівського полігону – хірург Мар’ян Кузьмак

ЛЬВІВ – Через велику кількість поранених, як серед цивільного населення, так і військових, допомогу їм надають у більшості львівських шпиталів. До Львова постраждалих від обстрілів та бойових дій евакують із різних регіонів України. У рази більше навантаження львівські медики відчули вже наприкінці першого місяця повномасштабної війни Росії проти України. Стаціонарну медичну допомогу у Львівській області отримали загалом понад 16 500 переселенців, у тому числі 4721 дитина.

Як змінила війна роботу медиків?

Більше трьох місяців перебуває на лікуванні в одній із львівських лікарень 47-річний військовослужбовець ЗСУ Ігор. Він отримав поранення 8 березня у Волновасі Донецької області. Ворожий обстріл важко травмував танкістові обидві ноги.

«Тоді Волноваха була дуже гарячою точкою на карті бойовий дій. Що там творилося…Перший удар, гради і артилерія. Ворог розтрощив місто. Нема міста. Я отримав кульове поранення. Куля наскрізь пройшла на одній нозі і розтрощила кістку. Пошкоджений колінний суглоб. Операції були дуже важкі. Вдячність ведучому хірургу Юрію Вовчку. Золота людина, золоті руки!

Ходити я буду, надіюсь, що і бігатиму. З колінним суглобом треба ще щось робити. Бо я маю намір повернутися назад до батальйону. Далі воювати. На фронті принесу більше користі. У цій війні відбуваються дуже активні бойові дії. Це не так, як було у 2014 році, а я служив у 2015-2016 роках. Сьогодні залучені всі види військової техніки. Більше агресії, смертей, поранень», ‒ розповідає військовослужбовець Ігор.

Позаду в Ігоря кілька операцій, попереду ‒ ще довга реабілітація. Найбільше тішить лікаря-травматолога Юрія Вовчка, що вдалося бійцеві врятувати ногу. За словами лікаря, поранення, які отримують військові і цивільні люди у цій повномасштабній війні, дуже складні. Медики працюють однією командою, до якої входять хірурги, пластичні хірурги, травматологи.

«Осколки від ракет, кульові поранення від зброї ‒ з такими пораненнями не доводилося зустрічатися у 2014-2015 роках. Отримуємо досвід по ходу, допомагають колеги з-за кордону, з якими спілкуємося, контактуємо з військовими лікарями. Мій день, навантаження залежать від того, скільки військових і цивільних осіб до нас госпіталізують. Якщо одночасно привозять більше 10 поранених, то мусиш оглянути кожну людину, провести через операційну, зробити ревізію ‒ не так усе це просто.

Як мене змінила війна? Коли війна почалася, в свідомості не могло вкластися: невже в такому часі, ніби цивілізованому, люди можуть нести такі речі, чинити таке лихо. Десь заставив цей час і ці виклики, задуматись, проаналізувати, змінити пріоритети», ‒ каже лікар-травматолог Юрій Вовчко.

Поранення важкі

Лікар-хірург Мар’ян Кузьмак за понад три місяці повномасштабної війни отримав величезний досвід роботи з пацієнтами, з різними пораненнями. Медик зауважує, що рани у постраждалих важко лікуються, але медики застосовують сучасні методи лікування і отримують успішні результати.

Мар’ян Кузьмак пригадує найскладніший день роботи за ці останні місяці війни.

«Це було тоді, коли вибухи були на Яворівському полігоні. Тоді привозили пацієнтів із відірваними кінцівками, пошкодженою уламками черевною порожниною, пошкодженим кишківником. Тих пацієнтів було багато.

Тоді був перший момент контакту безпосередньо з жертвами. Це вражає найбільше. Адже ти розумієш, що війна безпосередньо стосується тебе. Це той момент, коли ти усвідомлюєш, що щось страшне і те, що відбувається ‒ не сон. Це біля тебе, поруч.

Це був переломний момент, я його пережив, заспокоївся, тому що знав, що виконую свою роботу. Кожен із нас мусить докладатися до перемоги тими методами, де він зараз: хто на передовій, а хто в тилу», ‒ говорить Мар’ян Кузьмак.

Щотижня у лікарню, де працюють Мар’ян Кузьмак і Юрій Вовчко, привозять нових пацієнтів. Перенавантаження виснажує не лише фізично, але й психологічно.

Якщо до фізичної втоми лікарі звикли, то давати раду емоціям вчилися. Бо серед пацієнтів були дуже молоді люди, діти, а розуміння того, що вони постраждали не на передовій, а у власні квартирі чи просто на вулиці, що ворог спеціально стріляв у мирну людину, є складним переживанням.

«Щоб лікування було ефективне, враховуючи психологічний аспект, ми не можемо переживати разом із пацієнтами. Є різні люди, характери. Якщо ти починаєш співпереживати з пацієнтами, це погано відбивається на його лікуванні. Ми намагаємося їх підтримати, розрадити, завжди кажемо, що людині, що вона жива, так травмована, але жива. Можливо, не буде таке життя, як до війни.

У нас у лікарні багато пацієнтів з травмами кінцівок, травмами опікового характеру. Категорія пацієнтів дуже різна, з кульовими пораненнями, є ті, які випадково потрапили під обстріли.

Пацієнти важкі у тому плані, що травмовані декілька ділянок на тілі, проходять і лікування, і реабілітацію.

Кількість поранених зросла у рази, як і кількість травм. У 2014 році були пацієнти, але легшими пошкодженнями, аніж ті, які поступають зараз.

Психологічно важче, з людьми працювати важче. Їхній фізичний більш-менш можна подолати, а ось психологічний стан не так швидко пацієнт долає, з огляду, які звірства пережив. Особливість нашої лікарні у тому, що ми, як правило, працюємо з пацієнтами на пізніших етапах евакуації. Тобто, це пацієнти, які вже пройшли лікування у певних медичних закладах», ‒ розповідає лікар Мар’ян Кузьмак.

Симбіоз ‒ пацієнт і лікар

Є у лікарів пацієнти, які запам’ятались найбільше і медики потім цікавляться, як склалася їхня подальша доля. Мар’ян Кузьмак оперував молодого бійця, який був поранений на початку війни. У нього була важка травма обох кінцівок. На жаль, довелось одну ногу ампутувати.

У шпиталі за військовослужбовцем доглядала мама і її психологічний стан був доволі складний. Тим часом син мав мету, якомога швидше одужати, поставити протез і далі допомагати армії та побратимам.

«Позитив бійця заряджав і передавався мені. Я не бачив на його обличчі смутку. Йому все загоїлось і він мав поїхати за кордон на протезування. Не тільки лікар допомагає пацієнтові, але і пацієнт своїми емоціями, додає впевненості, бажання працювати. І не звертаєш увагу, де день, де ніч. Бо бачиш, що є результати твоєї роботи. Симбіоз ‒ пацієнт і лікар ‒ зараз важливо», ‒ зауважує Мар’ян Кузьмак.

Поранені, яких привозять у лікарні з місць бойових дій, потребують, як правило, декілька операцій, буває і кілька десятків. Лікарям доводиться ухвалювати рішення дуже швидко і якісно. Коли привозять нову групу поранених, всі операційні завантажені.

Медичні заклади співпрацюють із волонтерами, які допомагають переселенцям після лікування знайти куток для тимчасового проживання.

Літнє подружжя із Лисичанська Валентина і Олександр Віннікови готувались на виписку і їм знайшли помешкання. Бо людям нікуди були йти. Вони 19 травня виїхали з Лисичанська до евакуаційного потяга. Але автобус, яким пенсіонери їхали до Дніпра, був обстріляний ворогом перед блокпостом. Обоє отримали поранення. Жінка ‒ важкі і майже місяць перебувала на лікарняному ліжку, але вже може ходити.

«Ми довго не виїжджали, але вже не могли терпіти. Волонтери подзвонили, що заберуть нас, дали адресу. Ми не знаємо, де будемо і в кого. Наче все мали і залишились із нічим, дуже важко. Але переживемо. Я з палицею, рухаюсь, лікарям велике спасибі», ‒ каже Валентина Віннікова.

Це подружжя переселенців змушене почати нове життя далеко від дому, де їхня домівка, ймовірно, зруйнована.

А їхнє місце у лікарняній палаті одразу ж зайняли інші поранені, з власною історією і пережитою трагедією.