Чергова європейська спроба зрозуміти “загадкову китайську душу” відбувається на тлі передвиборчої політичної турбулентності в США, від якої лихоманить весь світ. Невизначеність, якою вже віє від другого можливого “пришестя” Дональда Трампа до Білого дому, змушує ключових європейських лідерів балансувати, намагаючись зрозуміти позицію друзів своїх ворогів.
“Нейтральність” Китаю в питанні війни Росії проти України вже всім зрозуміла. А от із межею, до якої Пекін може підтримувати Москву, не перетинаючи червоних ліній – надання прямої військової підтримки зброєю – наші союзники вирішили попрацювати. У канцлера Шольца це не дуже вийшло, ще й з огляду на те, що німецька економіка не в найкращому стані, та й США тиснуть, щоб Європа згортала свою економічну й передовсім технологічну співпрацю з Китаєм. А, якщо до влади в Америці прийде Трамп і продовжить ще жорсткішу торговельну війну з Пекіном, Європі буде непереливки.
Спроби заглянути в очі Сі Цзіньпіну в травні продовжить президент Франції Еммануель Макрон під час візиту китайського лідера до Парижа. Й все це збігається з візитом Путіна до Пекіна та першим установчим самітом формули миру президента Зеленського у Швейцарії в середині червня. І, навряд чи Китай вдасться переконати змінити свою позицію щодо війни Росії проти України. Прямо під час візиту Олафа Шольца до Китаю, Сі Цзіньпін оголосив про “чотири принципи врегулювання війни”, яку Пекін вперто продовжує називати “внутрішньою українською кризою”.
То, про що ж був цей дводенний візит канцлера Німеччини Олафа Шольца до Китаю? До чого тепер готуватися президенту Франції Еммануелю Макрону? Та як Сі Цзіньпін бачить врегулювання війни Росії проти України? Читайте у статті заступника виконавчого директора Ради зовнішньої політики “Українська призма” Сергія Герасимчука.
Сі, “Volkswagen“ і Берлін: спадщина Меркель
13-16 квітня відбувся візит Канцлера Німеччини Олафа Шольца до Китаю. Це вже другий візит очільника німецького уряду до КНР. Схоже, що традиція відвідувань Пекіну сформована ще за часів канцлерки Ангели Меркель не втрачає актуальності.
Це й не дивно. Більшість прогнозів вказують, що Німеччина повільно сповзає у рецесію. Відповідно, для її експортоорієнтованої економіки вкрай важливими лишаються ринки, в тому числі й азійські. Перспектива зміни президента США на Дональда Трампа викликає у Берліні не занепокоєння, а знервованість. Шольц прекрасно пам’ятає, як непросто було його екс-шефині Меркель налагодити діалог з норовливим американським лідером. Відтак, Німеччині потрібно мати страховку на випадок, якщо відносини США-ЄС знову підуть по траєкторії торговельної війни (тим більше, що невирішених питань у двосторонніх відносинах лишається чимало).
Раніше такою страховкою були тісні відносини з Китаєм і дешевий російський газ. Від газу німці відмовилися, але втратити ще й Китай було б дуже болісно. У цьому питанні соціал-демократ Шольц має підтримку серед представників великого капіталу Німеччини (у поїздці до Китаю його супроводжували представники великих німецьких підприємств, а свої інтереси у КНР мають BASF, Siemens, Mercedes та Volkswagen).
Проте, не все так просто. Спершу дипломатична стратегія “войовничих вовків” Китаю впродовж коронокризи, потім проросійський нейтралітет Пекіну, а також санкції застосовані до європарламентарів (серед яких і німці), а також до окремих німецьких політиків та навіть аналітичних центрів попсували двосторонні відносини і змусили німців перестати сприймати Китай як добродушну панду з Берлінського зоопарку.
США, щодо яких Німеччина покладається на безпекову підтримку та ядерну парасольку, тиснуть на Берлін щодо скорочення співпраці з Пекіном. Партнери з Центрально-Східної Європи вторять застереженням Вашингтону, просувають (передусім Литва) поглиблення відносин із Тайванем, і відмовляються від контрактів з китайськими компаніями.
Питання співпраці Китаю з Росією так само дратує багатьох на обох берегах Атлантики. Напередодні візиту Шольца до Китаю, і президент Франції Емманюель Макрон, і президент України Володимир Зеленський поспілкувалися з німецьким канцлером і закликали його вплинути на Пекін, аби той у свою чергу вплинув на Путіна.
З чим Шольц їде назад: чотири принципи Сі
За великим рахунком, як писала німецька преса напередодні візиту, німецький лідер опинився між молотом і ковадлом. Зберегти конструктивні відносини з Китаєм, і при цьому стати голосом усіх тих, хто має до Пекіну претензії і вимоги – непроста дипломатична задача.
Успіхи візиту наразі виглядають сумнівними. Вимоги Німеччини відкрити китайські ринки для європейських товарів і при цьому не субсидіювати китайські підприємства, що експортують до ЄС (передусім виробників електрокарів та інших товарів, що сприяють зеленому переходу) були сприйняті Китаєм як “несправедливі”.
Сумнівними є й досягнення на “українському треку”. Справді, в ході переговорів сторони вкотре підтвердили, що використання ядерної зброї є неприпустимим. Китай має в цьому свій очевидний інтерес – порушення табу на використання ядерних озброєнь неминуче призведе до остаточної руйнації режиму нерозповсюдження, а отже “ядерка” може з’явитися й у сусідів Китаю – Японії та Північної Кореї – і така перспектива аж ніяк не тішить Сі Цзіньпіна.
А от питання участі КНР у Швейцарському саміті формули миру, ініційованого Україною, лишається підвішеним. Китай наполягає, щоб у ньому брала участь і Росія. Мовляв, без цього діалог буде неповноцінним і безперспективним. Звісно, застереження китайців можна проігнорувати. Проте зустріч безпекових радників у Джидді (Саудівська Аравія) минулого року показала: там де з’являються китайські представники, за ними підтягуються й представники їхніх прихильників з числа незахідних держав (з Африки, Близького Сходу, Латинської Америки). А от бойкот з боку Китаю може призвести до відтоку бажаючих з’явитися на мирному саміті.
Інша заява китайського керівництва, що співпала у часі з візитом Шольца, теж не є однознозначною. Йдеться про чотири принципи врегулювання “конфлікту в Україні” (саме так Китай продовжує називати війну Росії проти України).
Першим принципом є пріоритет миру і стабільності, та стриманість від егоїстичних здобутків. Цей пріоритет можна сприймати у рівній мірі і як сигнал Москві, і як сигнал Києву. Москві, мовляв, варто зупинитися на досягнутому і забути про претензії на великі міста України та на вихід до адміністративних кордонів Донецької та Луганської областей. Проте, й Києву теж треба забути про плани на кордони 1991 року.
Другий принцип – небезпечний для України. Він вказує на те, що слід припинити додавати “оливи у вогонь” – читайте “обмежити постачання зброї до України”. Проте й тут за бажання можна знайти також сигнал Заходу від Китаю: “Якщо обмежите підтримку ви, то й з нашого боку підтримка Росії зменшиться”.
Третій принцип – створити умови для відновлення миру й утриматися від будь-яких ескалацій. Цей принцип вирізняється своєю обтічністю й тлумачити його кожна сторона може на свою користь, тож варто сприймати його радше як данину традиції китайських дипломатичних формулювань.
А ось четвертий принцип – знизити негативний вплив на світову економіку та утримуватися від дій, які можуть порушити глобальні індустріальні мережі та ланцюги постачання. І ось тут ми бачимо, що Китай сигналізує європейцям – час повертатися до діалогу та співпраці. Бо американці далеко, й невідомо чого від них чекати, росіяни агресивні та непередбачувані, й лише Китай готовий говорити з ЄС зрозумілою європейцям мовою цифр. Саме цей четвертий принцип доводить, що якщо для когось війна екзистенційна, то для Пекіну це шанс на поновлення роботи з ЄС. Ну, і, звісно, це шанс для Берліну втримати економіку на плаву й надалі задавати тон у європейських бюджетних процесах.
Не можна виключати, що за лаштунками також промацувалося, чи готові європейці, у випадку “заморозки” війни в Україні, платити китайським компаніям за відновлення України.
Наразі європейська гра не завершена. Після канцлера Китай має відвідати німецький віцеканцлер Роберт Габек та міністерка закордонних справ Анналена Бербок. Вочевидь, вони нагадають, що ЄС – це не лише про гроші, але й про цінності, й відтак, на тлі Олафа Шольца, зіграють роль поганих німецьких поліцейських.
Китайський очільник Сі також планує зустрітися з французьким президентом Макроном у травні в Парижі. Тож поки Росія гадає, що воює з Америкою, а США вдають, що цього не відбувається, Китай активно грає свою гру з Європою, а Німеччина перебуває на вістрі цієї гри.
