Влітку 2020 року жителі на той час прифронтової Мар’їнки розповідали журналістам місцевого ТБ, що вперше за тривалий час засинають удома не під канонади вибухів. Все змінило повномасштабне вторгнення Росії. Вже за два роки в майже десятитисячному містечку залишились від сили 500 цивільних, а до кінця 2022-го з міста евакуювали всіх. Більше у Мар’їнці ніхто не живе. Проєкт Радіо Свобода Донбас Реалії розповідає про міста на сході України, які російська армія стерла з лиця землі – тепер про Мар’їнку.
«Всі ці місця, всі ці вулиці, це все мої дуже рідні місця. Я бачу цей зруйнований РАГС і розумію, що був тут разів 10, тому що у нас дуже-дуже велика родина, і коли якесь весілля, то люди обов’язково їхали туди. Вальс Мендельсона, коровай, потім гучні гуляння. Гуляння такі, за нашими українськими традиціями», – пригадує журналіст Олег Решетняк.
Олег виріс на околицях Мар’їнки, в селі Олександрівка, яку гібридні сили РФ захопили в 2014-му – вона лишилась в окупації. Каже, для нього в дитинстві кожна поїздка до Мар’їнки була справжньою пригодою.
«Я пам’ятаю, що ми з дідусем брали з собою насіння і їхали на елеватор. Я дуже маленький був. Він мене садив на мотоцикл, мотоцикл повний насіння, це насіння потім треба було переробити. І уявити, що цей елеватор у майбутньому стане стратегічною точкою оборони, тому що це важлива точка там, лінія фронту… як можна було це уявити?» – каже Олег.
Мар’їнка практично прилягає до околиць окупованого Донецька, тому з 2014 року стала однією з гарячих точок російсько-української війни. Про це маленьке місто говорила вся Україна.
У 2015-му в Мар’їнці відкрили один із трьох пропускних пунктів на Сході між окупованою та вільною територією України.
Це була найкоротша дорога з підконтрольної території до Донецька – й щодня її долали кілька тисяч людей.
«Люди взагалі не усвідомлювали, де вони і чому вони важливі. А звідки вони це будуть усвідомлювати, коли… ну хто їм це пояснював? Вони собі жили-жили, а потім в один момент 14-го року з’явився кордон. Ну, бо фактично це кордон. Якщо це не кордон, то принаймні це паркан. По факту, якщо вже відверто, це фронт», – розповідає Олег Решетняк про момент, коли Марʼїнку та Олександрівку розділила лінія розмежування.
Оці всі культурні зв’язки, сімейні зв’язки, одні залишилися там, інші – там
«Вони собі жили і навіть не усвідомлювали, що вчора вони могли просто «лісапєтом», як там кажуть, проїхати з Мар’їнки до Олександрівки, а вже сьогодні ти ніяк цього не зробиш. І оці всі культурні зв’язки, сімейні зв’язки, одні залишилися там, інші – там. Вони між собою говорять, про щось спілкуються, але вони… от той момент, коли ти став і дивишся на ту лінію фронту, там ти вже бачиш якийсь стадіон, на якому ми у футбол грали, і ти дивишся і розумієш, що це дуже поруч, але дуже далеко водночас», – додає він.
Та попри близькість до лінії фронту, місто жило життя – відкривалися школи, розвивався малий бізнес.
А вже 17 лютого 2022-го обстріли в районі Мар’їнки посилилися. З того моменту для міста розпочався зворотний відлік.
«Я був впевнений завжди, що Мар’їнці ще буде непереливки в майбутньому. Ну, тобто вже зараз, як це сталося (повномасштабне вторгнення – ред.). Але коли я дивлюсь на оці відео з дрона, то розумію, що такого точно не очікував побачити. Це… Це просто пекло на землі», – ділиться журналіст.
Олег розповідає, що досі не може стримати сльози, коли переглядає відео зруйнованого міста.
«Коли я побачив відео, де Ярослав їде Мар’їнкою (мова про матеріал Донбас Реалії від 2 червня 2022-го журналіста Ярослава Кречко – ред.), мене реально колотило. Я просльозився саме від того, що я пам’ятаю цих людей. Не конкретно тих людей, кого там евакуювали. Я просто пам’ятаю образ тих людей, які там жили. Це яскравий приклад того, що все, що ти мав в минулому, в один момент може просто зникнути. І через те, що я багато працював на війні і з війною, я це вже давно збагнув. Але коли я бачу відео саме з Мар’їнки, на мене це справляє особливий ефект», – відверто каже Олег.
Бої за Мар’їнку тривали майже два роки. У грудні 2023 року лінія фронту перемістилася вже на околиці міста.
«Мар’їнка, по-перше, була на дорозі, яка веде на Курахове і далі на Покровськ. По-друге, Мар’їнка має досить серйозний рельєф, який дозволяв їй триматися. І третє, Мар’їнка готувалася, власне, як і Адіївка, до оборони протягом 10 років. Система інженерних споруд, укріплень, позицій, створювалася там роками. Вона така, знаєте, статично була дуже серйозна, що дозволяло нам утримувати ці позиції», – каже Донбас Реалії воєнний аналітик Сергій Грабський.
Мар’їнка готувалася, власне, як і Адіївка, до оборони протягом 10 років
Крім того, зазначає він, коли вже під час повномасштабного вторгнення ЗСУ відбили перші атаки, стало зрозуміло, що Росія не залишить спроби захопити Мар’їнку. Щоб рухатись вперед, агресору треба було її взяти – а обійти місто було вкрай складно.
«Противник просто змушений був атакувати в лоб, втрачаючи там просто шалену кількість військ. І в принципі, саме тому Мар’їнка так довго трималася», – пояснює Грабський.
Сьогодні Мар’їнка, її будинки та вулиці залишилися хіба що на картах.
«Ці менші міста – Мар’їнка, Вугледар, вони стали своєрідним містком, через який проїхала війна, через який прокотилася війна, які потрапили в зону бойових дій під величезні кількості артобстрілів, фосфорних бомб, касетних. Тобто там вижити практично було неможливо. І, звичайно, фіксувати ці моменти не тільки через спогади, а й документально, це дуже важливо, оскільки, сподіваємося, історія розставить свої крапки над «і» і ворог буде покараний», – каже головна спеціалістка Українського інститут національної памʼяті Тетяна Бойко.
«Це ніби хтось забрав твоє минуле, залишив тільки спогади. Але немає можливості до тих спогадів хоч трошки доторкнутися. В моєму випадку ще є можливість повернутися [наприклад] в Донецьк, і ця можливість мотивує, надихає. І все ще таке враження, що цей момент настане. Він точно настане. Ми не знаємо, це буде через місяць, рік, два, десять. Ми ж точно знаємо, чим закінчилася історія з Берлінською стіною, правильно? Вона впала. А у мого дідуся вже не буде можливості доторкнутися до цих своїх спогадів з дитинства, з молодості [у Мар’їнці]. Тому що більше не залишилося там, що згадувати. Там вже все, там зовсім інший світ», – каже Олег.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п’яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
