(Рубрика «Точка зору»)
Другий саміт «Кримської платформи», на відміну від першого, що припав саме на 30-ту річницю незалежності України, відбувся в режимі онлайн. Із глав держав цього разу до Києва приїхав лише президент Польщі Анджей Дуда, який брав участь і в першому саміті. Натомість загалом міжнародне представництво значно посилилося. На форумі виступали глави багатьох провідних країн світу: минулого разу ці ж держави представляли міністри чи парламентарії.
Я не запитуватиму, що ж сталося. Тому що всі ми чудово знаємо, що сталася війна. Проте, впевнений, сама ситуація з «Кримською платформою» – чудова ілюстрація нерозуміння і в Україні, і на Заході справжніх намірів російського президента Володимира Путіна.
Сама ідея «Кримської платформи» полягала в тому, щоб зібрати представницький міжнародний саміт у Києві у дні святкування ювілею незалежності на тему, яка ні в кого не викликає жодних розбіжностей – тему українського статусу анексованого Криму. Це була і можливість запросити делегації багатьох країн світу, і повернути Крим до міжнародного порядку денного, й одночасно зберегти можливість продовження переговорів щодо врегулювання на Донбасі.
Але в Україні, думаю, багато хто не міг зрозуміти, що для Путіна питання Криму тоді було набагато важливішим, ніж питання Донбасу. Російський президент дуже болісно ставиться до того, що у світі не визнають «російського статусу» Криму, а проведення саміту «Кримської платформи» стало для нього, схоже, справжнім публічним приниженням.
Проведення саміту «Кримської платформи» стало для Путіна, схоже, справжнім публічним приниженням
Саме після цього саміту і виникла горезвісна теза про те, що Україна хоче повернути Крим військовим шляхом і тому її не можна приймати до НАТО, оскільки виникне загроза війни між Росією та альянсом. І це при тому, що саміт «Кримської платформи» вкотре підтвердив прагнення Києва використовувати для деокупації Криму політичні та дипломатичні важелі.
Багато західних лідерів, схоже, думали саме навпаки: обговорення Криму – відкритий виклик Путіну і не варто дратувати російського президента, з ним ще доведеться розмовляти. До Києва тоді не прибули ні президент Франції Еммануель Макрон, ні прем’єр Великої Британії Борис Джонсон, ні президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган. А федеральний канцлер Німеччини Анґела Меркель до Києва прилетіла, але на саміт не прийшла. Натомість зараз усі чудово виступають – і Макрон, і Джонсон, і Ердоган. І наступник Меркель Олаф Шольц.
Варто чітко сказати самим собі: недооцінка наслідків окупації Криму у 2014 році та призвела до великої війни у Європі
Варто чітко сказати самим собі: недооцінка наслідків окупації Криму у 2014 році та призвела до великої війни у Європі. Треба було прислухатися до тих, хто говорив, що Путіну потрібний не Крим, а вся Україна, увесь Радянський Союз. Що в нього, певен, і в думках немає віддавати окуповані території – що Крим, що Донбас. Що те, що у Києві здавалося представницьким політичним самітом у День незалежності, Путіним, схоже, вже сприймалося як оголошення війни.
Це, звичайно, зовсім не означає, що саміт «Кримської платформи» не треба було проводити – треба було ще як треба! Просто при цьому потрібно було усвідомлювати реакції Путіна, бути психологічно готовими до його нових нападів.
А західним лідерам, певен, не треба було боятися розсердити російського президента. Якби вони не боялися, другий саміт «Кримської платформи» не виглядав би самітом тих, хто запізнився.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії
Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
