Повномасштабне вторгнення Росії в Україну змусило кримчанина Ігоря Яковенка залишити мирне життя та взяти до рук автомат. У лютому він захищав Київ під час наступу російської армії. Наразі кримчанин – сапер і продовжує нести службу на сході України. Чому колишній власник IT-бізнесу вирушив на війну та яким бачить долю Кримського півострова? Про це він розповів проєкту Радіо Свобода «Крим.Реалії».
Крим.Реалії продовжують серію матеріалів про кримчан, які захищають Україну зі зброєю в руках під час повномасштабного вторгнення. Ми вважаємо за важливе розповісти ці історії, які спростовують твердження російської пропаганди про те, що всі кримчани підтримують Росію. Ці приклади також демонструють, що на захист України під час російської військової агресії стають мешканці різних регіонів країни, у тому числі й вихідці з окупованих територій.
«Далі нам їхати нікуди»
Ігор Яковенко родом із міста Сніжне Донецької області. Але 40 років прожив у Криму. Із 1970-х років він жив у Сімферополі, закінчив там школу і Сімферопольський державний університет, який згодом став Таврійським національним університетом імені Вернадського.
Із 2004 року Ігор Яковенко був приватним підприємцем, працював в IT-сфері. Коли Крим захопили російські війська, йому довелося закрити свій бізнес і залишити рідний дім.
Російська окупація Криму та повномасштабне вторгнення Росії в Україну розділили родину Ігоря Яковенка та позначилися на стосунках із матір’ю, яка живе в нині окупованому Криму.
«Єдине, що нас пов’язує з Кримом сьогодні – це штамп у паспорті про місце реєстрації та список людей, яким ми дуже хочемо подивитися (і не лише) в очі», – розповів Ігор Яковенко Крим.Реалії.
Ранок 24 лютого, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, кримчанин із дружиною зустріли в Києві, де живуть після російської окупації півострова. Ігор Яковенко згадує, що напередодні «було неспокійне на душі відчуття, що це останні мирні дні».
Коли російські танки рухалися в бік української столиці, Ігор Яковенко подався захищати місто зі зброєю в руках.
Наступного дня після початку повномасштабного російського вторгнення Яковенко пішов у військкомат і вступив до лав територіальної оборони Києва. На це рішення вплинув, зокрема, і кримський досвід 2014 року.
Наприкінці 2014 року ми з родиною опинилися у Києві, залишивши будинок та все минуле життя у Криму. Вже тоді я сказав, що далі нам їхати нема куди
«Після анексії Криму єдиним рішенням було переїхати на підконтрольну Україні територію. Так наприкінці 2014 року ми з родиною опинилися у Києві, залишивши будинок та все минуле життя у Криму. Фактично розпочали все спочатку. Вже тоді я сказав, що далі нам їхати нема куди. Тому 24 лютого навіть не було сумнівів ні в мене, ні в моєї дружини, що я маю взяти в руки зброю. На той момент вже було остаточно зрозуміло, що Росія – це абсолютне зло, яке має бути знищене. А Україна має бути повністю звільнена від окупантів», – каже кримчанин.
«Коли знаєш, заради чого ти тут, простіше все переносити»
Військову службу Ігор Яковенко розпочав 25 лютого у 207-му батальйоні 112-ї бригади територіальної оборони Києва (підрозділ Збройних сил України). Під час наступу російської армії на Київ чергував на вулицях столиці. Після того, як ЗСУ звільнили Київську область, батальйон переформували. Нині Ігор Яковенко – старший сапер інженерно-саперного підрозділу.
Цей підрозділ готує кваліфікованих саперів і займається обладнанням фортифікаційних споруд: облаштуванням окопів, бліндажів, вогневих позицій.
На момент підготовки цього матеріалу батальйон вирушив до східних областей України для виконання бойових завдань.
Звикати до життя у військових умовах було непросто, каже Ігор Яковенко. Перші дні йому та побратимам доводилося нести службу просто неба, ночувати у підвалі ЖЕКу та інших приміщеннях, не пристосованих до життя.
На війні має значення не стільки вік, скільки фізичний і моральний стан людини
«Безцінну допомогу нам надавали місцеві жителі. Вони допомагали і їжею, і побутом. На війні має значення не стільки вік, скільки фізичний і моральний стан людини. Моральний стан навіть більшою мірою. Коли знаєш, заради чого ти тут, простіше переносити всі «тягарі армійської служби». Я – найстарший у підрозділі. Але це не заважає мені бути майже на одному фізичному рівні з моїми побратимами. Звичайно, дещо мені вже дається складно, але я завжди можу розраховувати на підтримку побратимів. Також вони можуть розраховувати на мою підтримку», – зазначає кримчанин.
«Кожен у Криму зробив свій вибір»
Ігор Яковенко народився у колишньому СРСР, а після його розпаду своєю країною вважає Україну. «Мій шлях до розуміння, чому Україна має бути незалежною, чому «совок» – це зло, яке має бути знищене остаточно, не було простим», – визнає він.
На світогляд і позицію кримчанина вплинули Євромайдан, російська окупація Криму і події на сході України.
Багатьом українцям, на превеликий жаль, забракло восьми років війни на Донбасі та втраченого Криму, аби зрозуміти, що росіяни нам не брати
«Ще з 2014 року я впевнений, що кожна людина в Криму зробила свій вибір. Проукраїнськи налаштовані люди, які мали змогу виїхати з півострова, зробили це. Є такі, хто з різних причин залишився, їх небагато. Інші свідомо обрали шлях пристосуванців чи колаборантів. Багатьом українцям, на превеликий жаль, забракло восьми років війни на Донбасі та втраченого Криму, аби зрозуміти, що росіяни нам не брати. Потрібні були масовані обстріли українських міст, відкрита агресія, окупація півдня України, знищення Маріуполя, руйнування Харкова, Миколаєва, Одеси, трагедія Ірпеня, Бучі, Гостомеля, щоб зрозуміти це остаточно. А росіяни мають зрозуміти одну просту річ: вони навіки наші вороги. Тому я захищаю свій дім, свою сім’ю, свою країну», – каже він.
Повномасштабне вторгнення Росії в України може призвести до повернення Криму під контроль України військовим шляхом, вважає Ігор Яковенко.
«Тепер в умовах повномасштабної війни Крим може і має бути звільнений саме військовим шляхом. Звичайно, для цього мають бути певні передумови. Насамперед, перевага ЗСУ у зброї, технічному оснащенні. Коли це станеться, я не знаю, але вірю, що це станеться. І вибухи на російських військових об’єктах у Криму – додаткове підтвердження цього», – каже він.
Про повернення Криму під контроль України «яким би не був цей шлях» заявив президент України Володимир Зеленський у своєму відеозверненні до Дня Незалежності України 24 серпня. Він рекомендує кримчанам не наближатися до військових об’єктів Росії та місць, де зберігаються боєприпаси і техніка, а також розташовуються штаби російських військових. Глава України пояснив, що мета вибухів на півострові – знищення логістики російської армії та її боєприпасів і техніки, а також командних пунктів.
«Крим має бути повернутий під контроль України»
Перемогою України в цій війні кримчанин вважає «роззброєння Росії» та ліквідацію ядерної зброї, якою вона володіє, а також інші заходи, що унеможливлять повторення такого військового вторгнення.
Росія має бути роззброєна, у тому числі має бути ліквідована ядерна зброя
«Територія України має бути повністю звільнена від окупантів і колаборантів. Крим має бути повернутий під контроль України. Росія має бути роззброєна, у тому числі має бути ліквідована ядерна зброя. Має бути визначено розмір репарацій Росії як компенсацію збитків, завданих Україні. В ідеалі Росія як імперія має розвалитися на безліч суверенних держав і припинити своє існування. Передумови цього є. Має бути вирішено територіальні претензії інших країн до Росії», – стверджує він.
Такі заяви лунають сьогодні від багатьох українських військовослужбовців, волонтерів та активістів.
Влада Росії, у свою чергу, заперечує, що міжнародний тиск і втрати на військовому фронті здатні позначитися на ситуації в цій країні. Вони стверджують, що «спеціальна військова операція» (так у Росії називають своє повномасштабне вторгнення в Україну – ред.) триватиме «до виконання всіх її завдань».
Жити у Криму після його повернення під контроль України в Ігоря Яковенка, як він каже, «немає ані планів, ані бажання». «Наш дім та майбутнє життя тепер у Києві. Приїжджати до Криму у відрядження, брати участь у його відновленні – так», – каже він.
Свою першу поїздку на півострів кримчанин бачить «на броні зі зброєю».
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На середину липня Україна оцінювала втрати Росії у війні в більш ніж 38 тисяч особового складу. Кремль не озвучує дані щодо загиблих під час вторгнення, але визнає, що втрати «значні». Наприкінці червня президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п’яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були під російською окупацією.
Управління Верховного комісара ООН із прав людини станом на 15 серпня верифікувало 5514 випадків загибелі та 7698 випадків поранення цивільних в Україні внаслідок повномасштабної війни, розпочатої Росією 24 лютого 2022 року. В ООН наголошують, що реальні цифри – значно вищі.
